1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

1. Право на свободу та особисту недоторканість є одним з природних прав людини, яким вона наділена від народження. Закріплення у коментованій статті права дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість відповідає міжнародним стандартам охорони прав людини та громадянина - вимогам Загальної декларації прав людини (ст. 3), нормам Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ст. 9). Аналогічна норма міститься і у ст. 29 Конституції України, а також у статтях 288 та 289 ЦК України.

У ЦК України права на свободу та особисту недоторканість віднесені до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Закріплені ЦК України особисті немайнові права фізичних осіб охороняються нормами цивільного права та можуть бути захищені способами, встановленими главою З ЦК України, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це Порушення. Норми ЦК України можуть застосовуватися також і при захисті сімейних прав та інтересів, якщо ці відносини не врегульовані СК України, і якщо це не суперечить суті сімейних відносин (див. коментар ст. 8 СК).

Слід зазначити, що ЦК України регулює відносини між фізичними особами незалежно від їх сімейного стану, а СК України регулює особисті немайнові та майнові відносини між чітко визначеним колом осіб (див. коментар до ст. 2). З огляду на це особисті немайнові права подружжя, які охороняються СК України, набувають відносного характеру, оскільки праву дружини (чоловіка) на певну поведінку кореспондує обов'язок чоловіка (дружини), як правило, утримуватися від поведінки, яка сприятиме порушенню особистого немайнового права іншого з подружжя. Саме своїм відносним характером і відрізняються особисті немайнові права жінки та чоловіка, які закріплені у СК України, від особистих немайнових прав, які закріплені у ЦК України і мають абсолютний характер.

3. Коментована стаття фактично закріплює два самостійних права дружини та чоловіка - право на свободу та право на особисту недоторканість.

4. У цивільно-правовій літературі термін "свобода" розуміється у наступних аспектах: "а) свобода як стан суспільства, стан демократії у державі; б) свобода як суб'єктивна можливість певної поведінки у визначених законом сферах; в) свобода як конкретна можливість людини діяти за власним побажанням й інтересами, враховуючи права інших осіб та інтереси суспільства, і фізична безпека людини". Саме у останньому аспекті термін "свобода" застосовується у Сімейному кодексі України.

Специфіка статусу носіїв права на свободу та особисту недоторканість обумовлює і специфіку змісту вказаних прав, яка відобразилася у коментованій статті.   До змісту права на свободу подружжя у коментованій статті входять:

• право на вільний вибір свого місця проживання;

• право вживати заходів щодо підтримання шлюбних відносин;

• право припинити шлюбні відносини.

Але не слід вважати, що вказаними правами і має обмежуватися право жінки та чоловіка на свободу. По-перше, виходячи з принципу регулювання сімейних відносин лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства (ч. 3 ст. 7 СК), у вказаній статті врегульовані саме ті відносини, які законодавець вважає за необхідне врегулювати нормами саме Сімейного кодексу України і які є важливими з точки зору захисту інтересів їх учасників. По-друге, інші аспекти права подружжя на свободу одержали своє регулювання у нормах інших нормативних актів і поширюються на всіх громадян України, а також всіх інших осіб, які на законних підставах перебувають на території України, незалежно від їх сімейного стану.

4. Право дружини та чоловіка на вільний вибір місця проживання є одним з прав, яке передбачене Загальною декларацію прав людини (ст. 13) та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 12). Право кожної особи на вільний вибір свого місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року вільний вибір місця проживання — це право громадянина України на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої він хоче проживати.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" розрізняє два поняття, які визначають місцезнаходження фізичної особи в залежності від тривалості перебування фізичної особи на території адміністративно-територіальної одиниці. Фізична особа, відповідно до ст. 3 вказаного Закону, має право визначати як своє місце проживання, так і місце перебування.

Місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, є її місцем перебування.

Громадянин України зобов'язаний зареєструвати місце проживання або місце перебування (ст. ст. 6, 8 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"), але відповідно до ст. 1 вказаного Закону реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

5. Право дружини та чоловіка на вільний вибір місця проживання не обмежується тільки територією України. Кожен з подружжя має право виїхати з України та в'їхати в Україну. В разі виїзду громадян України за її межі за ними зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається (ст. 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року).

6. За звичайних умов сімейного життя подружжя проживає разом. Спільне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснення її функцій щодо народження та виховання дітей, ведення спільного господарства, вирішення немайнових та майнових питань життя сім'ї. Встановлюючи право жінки та чоловіка на вибір місця проживання, законодавець заперечує будь-яку можливість примушування подружжя до спільного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує особистих прав громадян1. Не може бути такого шлюбу, коли подружжя з самого початку має намір жити окремо і свій намір втілює у життя.  Такий стан свідчить про фіктивність шлюбу (див. коментар до ст. 40) або є підставою для розірвання шлюбу. В обох з цих випадків для дружини та чоловіка припиняються їх права та обов'язки як членів однієї сім'ї.

7. У окремих випадках чоловік та жінка можуть проживати окремо з поважних причин, перелік яких вказаний у ч. 2 ст. 3 СК. До них зокрема належать навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками або дітьми. Вказаний перелік не є вичерпним, і у кожному конкретному випадку суд має право визнати або не визнати конкретну причину роздільного проживання подружжя як поважну чи ні. Отже, відповідно до ст. 3 СК України подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік з поважних причин не проживають спільно.

8. Питання визначення місця проживання має вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності (див. коментар до ст. 54 СК). Орган опіки та піклування відповідно до ст. 17 СК України може надати допомогу подружжю або одному з них у здійсненні ними свого права на вибір місця проживання. Проте відсутність згоди між подружжям у зазначеному питанні не тягне ніяких правових наслідків.

9. Чоловік та жінка не зобов'язані спільно проживати і не зобов'язані слідувати один за одним при зміні місця проживання. Право кожного з подружжя на вибір місця проживання відповідає обов'язку іншого не чинити перешкод йому у здійсненні цього права. Заперечення іншого з подружжя не мають правового значення1.

10. Законодавство у ряді випадків передбачає певні стимулюючі умови для спільного проживання подружжя. Так, працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються вартість проїзду працівника, витрати по перевезенню майна, одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає (ст. 120 КЗпП України). Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, в тому числі й інший з подружжя, мають право на користування цим житлом (ст. 405 ЦК України). Наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, свою дружину, при цьому вселений інший з подружжя набуває рівного з наймачем права користування приміщенням (ст. 161 ЖК України).

11. Оскільки особисті немайнові права жінки та чоловіка мають відносний характер, то порушення їх може здійснюватись тільки другим з подружжя. Втім, з огляду на складну правову природу цих прав, не завжди праву одного з подружжя кореспондує обов'язок іншого. Так, праву вживати заходів щодо підтримання шлюбних відносин одного з подружжя відповідає право іншого з подружжя припинити шлюбні відносини. При цьому обов'язок кожного з подружжя полягає не в тому, щоб не заважати іншому здійснювати вказані права, а в тому, щоб поведінка кожного з них не виходила за межі здійснення ними цих прав.

12. У коментованій статті поняття "шлюбні відносини" не є тотожним поняттю "шлюбні правовідносини". Шлюб, а отже шлюбні правовідносини, можуть тривати, а реальні шлюбні відносини можуть припинитися за волею подружжя, за волею одного з них або всупереч їх волі (наприклад, у зв'язку з позбавленням волі одного з них). Дружина, чоловік можуть відмовитися від шлюбних відносин (зокрема статевих), припинити спільне ведення господарства, поділити житло тощо. В даному випадку шлюбні відносини розуміються у широкому сенсі, не тільки як правові відносини, але й як біологічні, моральні відносини. Отже, і підтримувати шлюбні відносини чоловік та жінка мають змогу як способами, які не врегульовані нормами права (дарувати подарунки, вести домашнє господарство тощо), так і тими способами, які безпосередньо встановлені у законі і покликані зміцнити сімейні відносини. До таких засобів зокрема можна віднести встановлення режиму роздільного проживання подружжя замість розірвання шлюбу (ст. ст. 119, 120 СК України).