1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

1. Право на індивідуальність - це важливе природне право людини. Це право закріплене у ст. 300 ЦК України і здебільшого охороняється нормами цивільного права як абсолютне. Але у СК України воно набуло характеру відносного права. Проголосивши рівність права дружини та чоловіка на повагу до їх індивідуальності і помістивши цю статтю у главі, що стосується особистих немайнових прав подружжя, законодавець тим самим підкреслив, що зобов'язаним суб'єктом при здійсненні кожним з подружжя вказаного права є інший з подружжя. Отже, при здійсненні дружиною свого права на повагу до своєї Індивідуальності чоловік зобов'язаний поводитись таким чином, щоб його поведінка не заважала прояву індивідуальності дружини. Це ж саме стосується і дружини, яка теж зобов'язана не заважати проявам індивідуальності чоловіка.

Слід також звернути увагу, що розміщення коментованої статті у відповідній главі дає змогу зробити висновок, що зобов'язаними суб'єктами при здійсненні кожним з подружжя свого права на індивідуальність ніхто, крім іншого з подружжя, бути не може. Обов'язок всіх інших осіб, незалежно від ступеня споріднення або свояцтва щодо дружини чи чоловіка, випливає зі змісту ст. 300 ЦК України.    Таким чином, при порушенні права жінки та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності з боку інших родичів (матері або батька дружини чи чоловіка, їх дітей, інших родичів) їх відносини мають бути врегульовані відповідно до норм ЦК України. Тому, на наш погляд, спірною є думка З.В. Ромовської про те, що "закріплення у Кодексі права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психічного і (або) матеріально слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії... свекрухи, тещі тощо".

2. Об'єктом даного права є індивідуальність особи. В психології індивідуальність визначається як своєрідність людини як індивіда та особистості. Вона знаходить свій прояв у зовнішньому вигляді, статурі, рухах, рисах характеру, у особливостях потреб та здібностей, пізнавальних, вольових та емоційних процесів, психічних станів, життєвого досвіду.

Індивідуальність кожної людини становить її внутрішній та зовнішній світ. Зовнішній світ - це все те, з чим та чи інша особа стикається протягом свого життя, завдяки чому здійснюється її самореалізація. І саме через взаємодію із зовнішнім світом здійснюється збагачення внутрішнього світу особистості, розвивається її індивідуальність.

Найближчим оточенням дружини є її чоловік, найближчим оточенням чоловіка є його дружина. При нормальних стосунках між ними в процесі спільного проживання відбувається процес розвитку індивідуальності кожного з них з урахуванням індивідуальних особливостей іншого. Цей процес характеризується всілякими поступками та пристосуванням до звичок та уподобань один одного.

3. З юридичної точки зору право на індивідуальність полягає у можливості особи: 1) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага; 2) використовувати свою індивідуальність, тобто обирати будь-яку з можливих форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства; 3) створювати та змінювати свою індивідуальність, тобто можливість самому визначати її обсяг та зміст; 4) вимагати захисту в разі будь-якого порушення права на індивідуальність, тобто можливість вимагати захисту у випадках, якщо особі створюють перешкоди у реалізації даного права, якщо вчинюються дії, які порушують це право.

4. Право дружини та чоловіка на повагу до індивідуальності має полягати у терплячому ставленні до звичок, уподобань, рис характеру, особливостей потреб та здібностей, пізнавальних, вольових та емоційних процесів, психічних станів один одного тощо. Крім того, кожен з подружжя має утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають іншому володіти певною індивідуальністю, її використовувати та змінювати.