Поняття житлового фонду дається у чинному Житловому кодексі України, який включає: жилі будинки ( частини будинків), квартири, які належать громадянам на праві приватної власності, квартири у багатоквартирних житлових будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). Згідно з Податковим кодексом України, житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості, які за ЗК України мають бути споруджені на землях житлової і громадської забудови. Згідно з ДБН 36092 «Містобудування. Планування й забудова міських і сільських поселень» необхідно розрізняти садибну забудову і садово-дачну забудову. Причому садибна забудова передбачає спорудження сільського садибного будинку на відведеній земельні ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, а також індивідуального жилого будинку (одноквартирний будинок, що має прибудинкову територію) у межах населених пунктів. Садово-дачна забудова передбачає спорудження садових будинків, призначених для організації, як правило, позаміського відпочинку громадян, ведення садівництва і городництва. Згідно з ПК України, садовий будинок - це будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків. Водночас дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку. Тому садові і дачні будинки не належать до житлового фонду. За своїм правовим режимом — це будівлі, які мають своє функціональне призначення для задоволення рекреаційних, господарських, екологічних та інших потреб громадян. Водночас у разі відведення земельної ділянки для так званого «котеджного будівництва», споруджені на ній котеджі, згідно з ДБН 2.2.15.2005, — це одноквартирні 1-3 поверхові житлові будинки, розрахований на одну сім´ю і може бути розташований на землях житлової і громадської забудови населених пунктів. У ПК України котедж визначається як одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою.

Серед об´єктів нерухомого майна, стосовно яких проводиться державна реєстрація прав, закон визначає також квартири, житлові і нежитлові приміщення. За ЦК України, ЖК України, ПК України, квартирою є ізольоване помешкання у житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Виходячи з положень чинного цивільного, житлового, містобудівного законодавства житлові приміщення як об´єкти державної реєстрації прав на них необхідно визначати як окремі кімнати у житловому фонді. Водночас нежитлові приміщення можуть бути об´єктами цивільних прав як у житловому, так і у нежитловому фонді.

До об´єктів нерухомого майна, стосовно яких проводиться державна реєстрація прав, закон відносить також споруди та їх окремі частини. Згідно з ПК України, споруди — це земельні поліпшення, які не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій. До таких споруд можуть належати мости, естакади, об´єкти лінійної інфраструктури на землях транспорту, інженерно- технічне облаштування земельних ділянок тощо.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об´єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об´єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію відповідно до ст. 39 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року.