1. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов:

1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;

2) якщо вирок набрав законної сили;

3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбувати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухвалено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник засудженого;

5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчинення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі;

6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженого.

2. Перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для відбування покарання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що засуджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена у письмовій формі і усвідомленням усіх правових наслідків такої згоди. Засуджений чи його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди. Згода засудженої особи не вимагається, якщо на момені вирішення питання згідно з положеннями цієї глави вона перебуває на території держави свого громадянства.

4. У разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, Міністерство юстиції України може відмовити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнародним договором України.

5. У разі якщо при вирішені питання про передачу засудженого в Україні громадянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання вироку відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті, але максимальний передбачений строк покарання у виді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фак-

1174

тичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відповідно до частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України. Таке саме правило може бути застосовано, якщо законодавство держави виконання вироку не відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті стосовно виду покарання.

6. У разі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обгрунтовані підстави прийняття такого рішення.

7. Засуджена особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, може відмовитися від такої передачі у будь-який час до перетину державного кордону України відповідно до статті 607 цього Кодексу. У разі отримання інформації про таку відмову Міністерство юстиції України негайно припиняє розгляд питання про передачу або, у відповідних випадках, вживає заходів для припинення передачі.

8. У випадках, передбачених пунктами 4 та 7 цієї статті, новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після відмови у передачі або відмови засудженої особи від передачі.

1. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання, що сформульовані у ч. 1 цієї статті, грунтуються на положеннях Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. та міжнародних договорів України.

2. Статус громадянина певної держави визначається згідно з національним законодавством цієї держави. Держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй, зокрема, документ або заяву, що свідчить про те, що засуджена особа є громадянином цієї держави (п. "а" ч. 1 ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб). В Україні інститут громадянства врегульований Конституцією України та Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р.

3. Набрання вироком законної сили означає правову можливість і виступає обов'язковою умовою його виконання. Тільки той вирок суду, який набрав законної сили, є підставою для відбування покарання та виконання всіх інших сформульованих у ньому судових рішень. Набрання вироком законної сили відбувається відповідно до норм законодавства держави його винесення. Про набрання вироком законної сили в Україні дивись главу 33 КПК.

4. Слід звернути увагу на те, що окремими міжнародними договорами встановлено інший строк покарання, який має відбувати засуджений на час отримання запиту про передачу. Наприклад, відповідно до п. З ч. 1 ст. 5 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб від 2 грудня 2009 р. засудженого може бути передано згідно з цим договором, зокрема, за умови, якщо в момент отримання запиту про передачу засудженому залишилося відбувати покарання протягом не менш як один

-1175

рік. У таких випадках застосуванню підлягає норма міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 p.).

5. Однією з обов'язкових умов передачі засудженої особи та її прийняття для відбування покарання є згода засудженого. З цією метою держава винесення вироку повинна інформувати будь-яку засуджену особу, до якої може застосовуватися Конвенція про передачу засуджених осіб про зміст цієї Конвенції. Якщо засуджена особа висловила державі винесення вироку побажання бути переданою за цією Конвенцією, така держава інформує про це державу виконання вироку у можливо найкоротші строки після того, як рішення стане остаточним (ч. 1,2 ст. 4 Конвенції).

6. З урахуванням неповнолітнього віку засудженого, наявності у нього фізичних або психічних вад згоду на його передачу дає законний представник (див. коментар до ст. 44 КПК).

7. Слід також зазначити, що з 1 листопада 2003 р. для України набув чинності Додатковий протокол до Конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 p., яким встановлені правила, що можуть застосовуватися при передачі виконання вироку у випадках, не врегульованих Конвенцією про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Якщо відповідно до цієї Конвенції отримання згоди засудженого на передачу в країну його громадянства є обов'язковим, то коли особа свідомо намагається уникнути покарання шляхом втечі від нього, Додатковий протокол до Конвенції скасовує потребу обов'язковості згоди такої особи на передачу. Згода засудженої особи також не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого громадянства (ч. З ст. 606 КПК).

8. Передача засудженої особи для відбування покарання можлива лише за умови, що дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку або була б кримінальним злочином у разі вчинення на її території. До того ж, санкцією відповідної норми має бути передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. На підтвердження цього держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй копію тексту відповідного закону держави виконання вироку. Слід звернути увагу і на те, що у разі, якщо строк позбавлення волі, призначений у державі винесення вироку, є більшим, ніж максимальний строк покарання, встановлений за відповідне діяння законодавством держави виконання вироку, передача засудженого не здійснюється.

9. Оскільки держава виконання вироку зобов'язується виконувати вирок лише у частині призначеного покарання, при вирішенні питання про передачу засудженої особи в країну її громадянства значна увага приділяється відшкодуванню засудженим шкоди, яка була завдана злочином, а також судових витрат. призначених вироком суду (оплата послуг перекладача, проведення експертних досліджень тощо). Крім того, відповідно до певних двосторонніх міжнародних

1176

договорів про передачу засуджених осіб невідшкодована шкода, завдана злочином, є перешкодою для передачі засудженого в державу його громадянства.

10. Передача засудженого для відбування покарання може відбутись лише за взаємною згодою держави винесення вироку та держави виконання вироку. Серед умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання в ч. 2 цієї статті сформульовано обов'язок іноземної держави, до якої планується передача засудженої особи для відбування покарання з України, надання гарантій недопустимості застосування до засудженого катування або іншого жорсткого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Україна є однією з держав, яка ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ураховуючи положення ст. 5 Загальної декларації прав людини та ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, які передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, враховуючи також Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1975 p., Україна погодилась дотримуватись положення про неможливість висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань (ч. 1 ст. З Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

11. КПК і міжнародні договори передбачають письмову форму згоди засудженого чи його законного представника на передачу до держави свого громадянства для відбування покарання. Держава винесення вироку повинна забезпечити, щоб особа, яка дає згоду на передачу, робила це добровільно і з повним усвідомленням правових наслідків такої згоди. З цією метою засуджений і його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди.

У випадках, встановлених міжнародними договорами, держава винесення вироку надає державі виконання вироку можливість перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи, кандидатура якої погоджується Сторонами, чи була згода на передачу засудженого добровільною та з повним усвідомленням правових наслідків такої згоди.