12. За загальним правилом недотримання хоча б однієї з умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання є підставою для відмови у передачі чи прийнятті засудженого. Водночас, у випадках, передбачених КПК або міжнародним договором України, передача засудженої особи може відбутись і поза межами повного виконання умов, передбачених ч. 1-3 цієї статті. Так, відповідно до ч. З цієї статті згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого громадянства.

- 1177

Частина 2 ст. 5 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб містить положення, відповідно до якого у виняткових випадках сторони можуть погодитися на передачу засудженого, навіть якщо йому залишається відбувати покарання менш як один рік або якщо матеріальні збитки, заподіяні злочином, відшкодовані не в повному обсязі.

13. У разі, якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого в Україні було ухвалено вирок щодо громадянина іноземної держави, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку, однак а) максимальний передбачений строк покарання у вигляді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком або б) законодавство держави виконання вироку не передбачає за вчинення цього діяння такого виду покарання, який призначений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фактичного відбуття засудженим тієї частини покарання, що буде визначена відповідно до ч. З ст. 81 КК, зокрема: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом не-відбутої частини покарання.

14. Частина 2 ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. встановлює, що у разі, якщо покарання призначене державою винесення вироку за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні за можливістю відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.

15. Рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання має бути обгрунтованим, з посиланням на конкретні підстави. Вимога обгрунтованості стосовно судових рішень розкривається в КПК (див. коментар до ст. 370 КПК).

16. Згода засудженої особи на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання не є безумовною. У будь-який час до перетину дер-

1178

жавного кордону України засуджена особа може відмовитися від такої передачі. Відмовитись від передачі засудженої особи має право і її законний представник, який до цього дав таку згоду.

17. У разі надходження інформації про відмову від передачі Міністерство юстиції України припиняє розгляд питання про передачу, якщо воно ще не було вирішене; вживає заходів для припинення передачі, якщо процедура передачі вже була розпочата.

18. У випадках прийняття рішення про відмову у передачі за наявності до того підстав, а також у разі відмови засудженої особи чи її законного представника від передачі новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після прийняття відповідних рішень.