1. Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Ст. 251 ЦК дає поняття строку і терміну в цивільному праві, на відміну від ЦК 1963 р., який застосував бланкетну норму у ст.85, зазначаючи, що порядок обчислення строків позовної давності і інших строків, встановлених кодексом, визначається ст.ст. 86 і 87 Цивільного процесуального кодексу України.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Під «терміном» законодавець розуміє певний момент у часі, з настанням якого пов´язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строки та терміни можуть бути встановлені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Важливе значення для практики застосування цивільного законодавства має порядок визначення строку та терміну. Кодекс зазначає, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. У той час як терміном є календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати. Ст.ст.253-255, 530, 531 ЦК регулюють питання, пов´язані з початком перебігу і закінченням строку, порядком вчинення дій в останній день строку, визначенням строку (терміну) виконання зобов´язань, достроковим виконанням зобов´язань. Отже, ЦК України відійшов від традицій попереднього кодексу, йдучи шляхом детальної регламентації строків і термінів без застосування бланкетних норм, які відсилають до процесуальних норм ЦПК України. Отже, під час застосування коментованої статті, в частині визначення строку договору про надання послуг мають застосовуватися загальні положення про строки і терміни кодексу.

Також важливе значення для тлумачення даної статті має положення, закріплене в ст.631 ЦК — строк договору. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов´язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть установити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Окрім ЦК (ст.ст. 631, 905) поняття «строк договору» вживається в цілій низці інших нормативно-правових актів: Закон України «Про оренду державного і комунального майна» (ст.17), Закон України «Про лізинг» (ст.8), Закон України «Про страхування» (ст.16). У цих актах термін «строк договору» вживається як синонім слів «строк дії договору».

Стаття, що коментується, зазначає, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Це означає, що сторони при укладенні договору про надання послуг, визначаючи таку істотну його умову як строк договору діють на власний розсуд і основним фактором виступає домовленість сторін, що є дієвим підтвердженням дії принципу свободи договору. Проте законодавець встановлює виняток із загального правила у разі наявності якого домовленість сторін щодо встановлення строку договору не враховується — «якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами» (ч. 1 статті, що коментується). Мається на увазі пряма вказівка на строк договору у нормативно-правовому акті, який врегульовує окремі види договорів про надання послуг (незрозумілим є виокремлення в диспозиції статті закону й іншого нормативно-правового акту, якщо можливо було вжити їх разом — «...якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами».

У практиці Прийнято визначати строки дії договорів про надання послуг, які за своєю суттю є такими, що за загальним правилом необхідні замовнику постійно (послуги із постачання електроенергією, паливом, водою, газом). Строк дії таких договорів встановлюється з метою періодичного погодження умов, що потребують зміни після закінчення встановленого строку. Строк дії договору передбачається встановлювати навіть в договорах про надання послуг електрозв´язку (п. 7 Типового договору про надання послуг електрозв´язку від ЗО серпня 1999 р.).