№ 3. Принципи адміністративного права

Сторінки матеріалу:

Адміністративне право, як і норми інших галузей права, формується і розвивається на підставі основоположних принципів права - рівності, свободи, гуманізму, справедливості та ін.[7] Але вони специфічно переломлюються в нормах адміністративного права, відбиваючи своєрідність їх змісту, особливості державного управління і регулювання виконавчо-управлінських відносин, реалізацію приписів, а також шляхи його вдосконалення та розвитку.

Спеціально-галузеві принципи адміністративного права взаємопо- вязані з принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності України - це потенційні принципи формування галузевих принципів адміністративного права. Однак водночас необхідно підкреслити, що в нормах адміністративного права принципи виконавчої діяльності виступають у зміненому вигляді, набуваючи форми конкретних загальнообов'язкових вимог, що, звичайно, вимагає відповідних уточнень і пояснень.

Сутність галузевих принципів адміністративного права полягає в тому, що їх система різнобічна. Вона поділяється на основні прин
 

 

 
ципи і принципи формування та функціонування його відповідних частин (інститутів).

До основних принципів належать принципи регулювання взаємовідносин суспільства та органів виконавчої влади, які розкривають природу формування і функціонування адміністративного права, підкреслюють його місце і роль у правовій системі.

До принципів регулювання взаємовідносин суспільства і органів виконавчої влади слід віднести:

а) служіння державної адміністрації суспільству та людині;

б) обмеженість втручання органів виконавчої влади в громадянське і особисте життя людини;

в) повноту прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері;

г) взаємну відповідальність;

ґ) мінімально необхідні повноваження органів державної виконавчої влади;

д) оптимальне доповнення і урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів самоврядування.

  1.  Служіння державної адміністрації суспільству та людині. Цей принцип підкреслює основне соціальне значення адміністративного права, систему визначальних цілей.

Якщо інтереси окремих громадян не повною мірою збігаються із цілями розвитку суспільства, то адміністративне право покликано забезпечити пріоритет всенародних інтересів, однак так, щоб особисті потреби не ігнорувалися, а максимально враховувалися. Справедливе адміністративне право не сумісне з будь-яким відхиленням від закону, принципів гуманізму та демократії.

В узагальненому вигляді розглядуваний принцип виражено в низці законів України, де на апарат виконавчої влади прямо покладаються відповідні обов'язки. Так, згідно зі ст. 5 Закону України від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації"1 держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної світоглядної терпимості і поваги між громадянами тієї чи іншої віри.

  1.  Обмеженість втручання адміністрації в громадянське і особисте життя людини. Сутність цього принципу полягає в закономірному встановленні тієї межі, до якої втручання органів державної виконавчої влади у відповідну діяльність диктується в існуючих історичних умовах інтересами народу України і після цього це втручання не є необхідним, оскільки без серйозної потреби воно сковує дію механізмів соціальної регуляції, порушує нормальні процеси, що відбуваються в суспільстві, і знижує ефективність виконавчої влади.
  2.  Повнота прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері. Цей принцип означає надання громадянам максимально можливо широкого кола відповідних прав і свобод, дійсно нового рівня захищеності їх інтересів. Законотворчій адміністративно-правовій практиці належить іти шляхом подальшої деталізації конституційних прав і свобод громадян, створення спеціальних законів, що регулюють відносини громадян і відповідних державних органів.

Права і свободи громадян - це та сфера регулювання, де межа дії нормотворчості мусить бути чітко обмеженою[8].

Другий аспект реалізації цього принципу полягає в тому, що громадянин за своїм розсудом має право звертатися до будь-якого органу виконавчої влади, а останній зобов'язаний дати йому вичерпну відповідь. Отже, норми адміністративного права повинні закріплювати відповідні обов'язки органів державної виконавчої влади.

  1.  Взаємна відповідальність. Цей принцип розкриває певну складну залежність між апаратом державної виконавчої влади, його державними службовцями і особистістю. Демократична держава не може існувати без наявності чітких і конкретних заходів юридичної відповідальності державних службовців. За кожною невиконаною справою (невирішеним питанням) стоїть конкретний службовець або група осіб, і без їх реальної відповідальності не можна розраховувати на підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади.

На сьогодні значення дисципліни і особистої відповідальності службовців значно зростає. Недодержання ними встановлених вимог і правил обертається для суспільства і людини не тільки матеріальною шкодою, а й серйозними соціальними і моральними збитками.

Що стосується громадян, то вони також мають відповідати перед суспільством і державою.

  1.  Мінімально необхідні повноваження органів державної виконавчої влади. Реалізація зазначеного принципу забезпечується тим, що адміністративне право покликано встановити мінімально необхідні повноваження органів державної виконавчої влади.

Виконавча діяльність має, по-перше, обмежуватися загальним управлінням, а по-друге, односторонньо владні рішення у всіх можливих випадках повинні змінюватися або поєднуватися з договірними формами відносин між органами державної виконавчої влади і членами суспільства.

  1.  Оптимальне доповнення і врівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів місцевого самоврядування. Сутність цього принципу - в наданні органам місцевого самоврядування максимально можливої свободи, закріпленні за ними, наприклад, права оскаржувати, рішення, прийняті органами державної виконавчої влади в порядку підлеглості або в суді, брати безпосередню участь у здійсненні державної політики (ініціатива в нормотворенні, пропозиції, подання тощо).

Що ж до інших галузевих принципів формування і функціонування принципів адміністративного права, то це, як уже відмічалося, принципи його окремих частин (інститутів), які розглядатимуться у наступних підрозділах цього підручника.

В аспекті формування і функціонування адміністративно-правових законів процесуального змісту слід виходити з таких принципів:

а) додержання компетенції провадження у справах про адміністративні правопорушення;

б) охорона інтересів особистості і держави;

в) публічність (офіційність) провадження;

г) об'єктивна (матеріальна) істина;

ґ) гласність у провадженні в справах про адміністративні правопорушення;

д) рівність перед законом;

е) здійснення провадження національною мовою;

є) відповідальність посадових осіб за неналежне ведіння провадження у зазначених справах.

Кожен із названих процесуальних принципів конкретизується у відповідному виді адміністративно-процесуальної діяльності.

  1. Так, у сфері провадження в справах про адміністративні правопорушення принцип додержання компетенції забезпечується тим, що справа про певне адміністративне правопорушення розглядається і вирішується відповідним органом у межах його повноважень за допомогою засобів і прийомів, передбачених законодавством.
  2.  Принцип охорони інтересів особистості і держави відбиває динамізм провадження у справах про адміністративні правопорушення. Орган, який розглядає цю справу і приймає щодо неї рішення (постанову), зобов'язаний забезпечити соціально-економічні, політичні та особисті права і свободи громадян, а також права і законні інтереси підприємств, установ та організацій.
  3.  Публічність (офіційність) провадження у справах про адміністративні порушення полягає в тому, що розгляд конкретної справи, збирання необхідних матеріалів і документів є обов'язком конкретних державних органів (його посадових осіб) і здійснюється за державний кошт. Оплата за участь у провадженні і оформленні матеріалів та прийнятті рішень лягає на державний орган. Органи держави зобов'язані розглядати скарги громадян на прийняті по конкретній справі про адміністративні правопорушення рішення (постанови).

Об'єктивна (матеріальна) істина вимагає, щоб справа про адміністративні правопорушення розглядалася всебічно. При цьому перевіряються всі обставини, збираються та ураховуються необхідні матеріали і докази. Усе це сприяє усуненню суб'єктивізму, забезпечує встановлення істини, прийняття справедливого рішення, яке об'єктивно відбиває події і тим самим забезпечує ефективність управління.

Гласність у провадженні в справах про адміністративні правопорушення означає, що справа розглядається відкрито, а учасники без перешкод знайомляться з усіма її матеріалами. При цьому зі змістом прийнятих рішень (постанов) знайомляться трудові колективи, населення за місцем проживання.

Рівність перед законом учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення забезпечується законодавчим закріпленням їх статуту. Кожна зі сторін має право брати участь на всіх стадіях провадження, подавати докази, вимагати їх розгляду в разі необхідності, а учасникам провадження роз'яснюються їх права і обов'язки. Орган (посадова особа), який розглядає праву про адміністративне правопорушення, покликаний стежити за тим, щоб сторони належним чином використовували свої повноваження.
 

 

 
Швидкість та економність провадження зумовлені оперативністю виконавчо-розпорядчої діяльності і забезпечуються, зокрема, закріпленням у законодавстві про адміністративні правопорушення строків, у межах яких здійснюється провадження, виконуються відповідні постанови. Ведіння справ у багатьох випадках вимагає відносно невеликих коштів та організаційних витрат. Компетентні органи покликані вести провадження без затримки і зволікання, з мінімальними матеріальними витратами і організаційними зусиллями.

Здійснення провадження національною мовою зумовлено закріпленням на конституційному рівні принципу рівності громадян. Учасникам, котрі не володіють українською мовою, на якій ведеться провадження, забезпечується право повного ознайомлення з відповідними матеріалами, надається можливість давати пояснення їх рідною мовою і користуватися послугами перекладача.

Відповідальність посадових осіб за неналежне провадження встановлено в різних нормативних актах. Недодержання вимог здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, бюрократичне ставлення до громадян тягнуть за собою застосування до винних посадових осіб відповідних заходів відповідальності. Для формування і функціонування інших видів адміністративно-правових законодавчих інститутів характерні свої принципи.

Таким чином, у процесі викладання матеріалу слід ураховувати наявність як внутрішніх, так і зовнішніх принципів формування і функціонування адміністративного права.