Адміністративне право виконує свою регулятивну роль, керуючись основними принципами, на базі яких здійснюється практична реалізація виконавчої влади компетентними органами держави. При цьому основоположне значення мають ті з них, які закріплено в Конституції України.

Визначальне значення у цьому сенсі має ст. 3 Конституції України, якою передбачено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Адміністративне право є одним з дієвих важелів, за допомогою якого держава втілює в життя свою політику, регулятивно-охоронну роль у сфері управлінських відносин, забезпечує пріоритетність особи, її прав, свобод та інтересів у житті суспільства.

Отже, визначити основні характерні риси адміністративного права неможливо без відповідного розгляду питання про його принципи. Їх аналіз показує, на яких засадах будується регулювання виконавчої діяльності Української держави, допомагає повніше зрозуміти особливості і тенденції формування та функціонування адміністративного законодавства України і його норм. На жаль, цю досить важливу проблему недостатньо висвітлено в теорії адміністративного права.

Не маючи за мету дати її вичерпну характеристику, викладемо стисло, з урахуванням досягнень юридичної науки те, що має основне значення і тому повинно бути враховано у процесі вивчення адміністративного права як окремої галузі. Пріоритетним у цьому аспекті виступають опрацювання низки принципів адміністративного права, поняття, а також визначення їх видів і висвітлення змісту.

Звертаючись до розуміння принципів адміністративного права, зазначимо, що це вихідні, об'єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формуються і функціонують система та зміст цієї галузі права. Подібне визначення не претендує на всесторонність. Однак, як вбачається, воно в цілому правильно орієнтує законодавця, підкреслює те найважливіше, що він зобов'язаний ураховувати при створенні соціально справедливого адміністративного права. Головним тут, як це випливає із цього тлумачення, є нерозривна єдність суб'єктивного і об'єктивного, усвідомлення, що принципи виникають не на пустому місці і вбирають у себе все, що формувалося протягом багатьох століть, включаючи нинішній етап їх розвитку. Тому для принципів адміністративного права має бути притаманна прийнятність прогресивних загальнодемократичних ідей, які вироблені людством і використовуються ним дотепер. Іншими словами, за межами соціальної активності і практичної діяльності суб'єктів принципи адміністративного права не можуть бути сформовані і закріплені, тим більш реалізовані. Разом з тим - і це важливо для законодавця - принципи адміністративного права повинні об'єктивно відбивати потреби та інтереси і суспільства, і держави, а за своїм походженням вони мають реально відповідати існучим відносинам.

Що стосується значення принципів адміністративного права, зауважимо, що воно чітко визначається за допомогою опрацьованого у філософській літературі поняття "ідея права" як цілісного філософського утворення[4]. Саме тому, що принцип є підґрунтям права, він виступає активним центром, спроможним виконувати провідну і керуючу наукову роль у формуванні та розвитку адміністративного права. Воно полягає головним чином у тому, що принципи в узагальненому вигляді
 

 
виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, накреслюють спрямованість і найбільш суттєві риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями і найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є виразом об'єктивних суспільних потреб, які ставляться народом України до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони слугують чинником підвищення правової культури громадян і пов'язані між собою. Діяльність одного конкретного принципу зазвичай залежить від повноти і реальної об'єктивності інших. Адміністративне право не може слідувати тільки одному принципу, яким би важливим він не був, а має формуватися і функціонувати з урахуванням усіх його основних аспектів.

Переходячи до характеристики видів принципів адміністративного права, зазначимо, що в сучасних умовах, на наш погляд, має йтися, по- перше, про внутрішні закономірності самого права як певного формально- змістовного юридичного явища, а по-друге - про зовнішні вимоги, що ставляться до організації і функціонування адміністративного права. Формування останнього без потрібного врахування всіх цих закономірностей може призвести до серйозних негативних наслідків.

Обидві групи принципів (назвемо їх внутрішні та зовнішні) - це не якісь особливі, незалежні одна від одної категорії, а лише різні аспекти відтворення виконавчої діяльності держави, пов'язані з різними критеріями підходу до наукового аналізу. І все ж, незважаючи на умовність, такий диференційований підхід до аналізу видів і змісту принципів адміністративного права дозволяє, як видається, повніше і адекватніше дослідити розглядувані важливі питання та виробити відповідні пропозиції.

Внутрішні принципи формування і функціонування адміністративного права є важливою проблемою, яка спеціально недостатньо розглядається в адміністративно-правовій літературі. Але це, як уже підкреслювалося, необхідно, бо без їх відповідного аналізу неможливо створити соціально справедливе і демократичне адміністративне право, ефективно врегулювати певні сторони виконавчої діяльності Української держави, встановити і усунути характерні для нього суперечності.

Узагальнення існуючого теоретичного матеріалу, дослідження змісту чинного адміністративного законодавства України і практики його застосування дають змогу віднести до внутрішніх такі принципи:

а) відповідність адміністративного права положенням Конституції України;

б) верховенство адміністративно-правового закону в системі нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми;

в) наявність власного підґрунтя формування і розвитку;

г) спеціалізація;

ґ) відповідність адміністративно-правових законів певним положенням міжнародно-правових договорів із питань адміністративного права, учасницею яких є Україна.

Отже, вдосконалюючи адміністративне право, законодавець не може ігнорувати зазначені принципи, оскільки кожен із них відбиває відповідні взаємозв'язки окремих ланок системи, а також видів нормативно-правових актів.

1.  Відповідність норм адміністративного права положенням Конституції України. Реалізація цього вельми важливого принципу формування і функціонування адміністративного права дозволяє надійно забезпечити вираження волі та інтересів українського народу, підготувати і прийняти справедливі правові закони й тим самим належним чином урегулювати певні сторони виконавчої діяльності держави, надати їй необхідної ефективності і стабільності.

Прийняття адміністративно-правових законів, які не відповідають Конституції України, неприпустимо, бо це може завдати серйозної шкоди інтересам Української держави, а також призвести до необґрун- тованого обмеження свободи людини і громадянина.

У процесі вдосконалення адміністративного права необхідно враховувати, що Україна - незалежна держава, а Конституція - це її Основний Закон. Конституційні норми закріплюють пріоритетні, першочергові завдання і принципи діяльності державної виконавчої влади, чим забезпечують внутрішню узгодженість і цілеспрямованість регулюючої дії всього адміністративного права країни.

1.  Верховенство адміністративно-правового закону в системі актів, які містять адміністративно-правові норми. Реалізація зазначеного принципу формування і функціонування норм адміністративного права сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян, встановленню мінімально необхідних повноважень органів виконавчої влади, витісненню і обмеженню сфери дії відомчих нормативних актів. Верховенство закону виражається насамперед у врегулюванні його положеннями визначальних сторін виконавчої діяльності Української держави. Останніми роками Верховна Рада України прийняла низку адміністративно-правових законів, якими визначено важливі питання виконавчої влади. Однак такий розвиток адміністративного права поки що не став провідною тенденцією. Багато досить важливих сторін виконавчої діяльності Української держави ще й на сьогодні закріплюються, як правило, підзаконними нормативно-правовими актами, що не відповідають вимогам часу, не сприяють забезпеченню прав і свобод громадянина, принципу верховенства закону.

Верховенство адміністративно-правового закону виявляється в тому, що його прийнято при додержанні всіх необхідних процедур, має вищу юридичну силу і не може бути скасовано чи призупинено жодним підзаконним актом. При розходженні останнього із законом має діяти закон, а підзаконний акт приводиться у відповідність до нього або скасовується. На жаль, ця одна з основоположних вимог повністю ще не виконується і не забезпечується. У чинному адміністративному законодавстві України міститься чимало підзаконних актів, які не відповідають положенням законів, а часто навіть прямо їм суперечать.

1.  Наявність власного підґрунтя формування і розвитку. Розвиток адміністративного права має здійснюватися на підставі відповідного кодифікаційного акта. Його відсутність у системі чинного законодавства знижує ефективність діяльності виконавчої влади, не дозволяє створити струнку, логічно завершену систему адміністративного права країни. Безумовно, це досить складна для розв'язання проблема.
2.  Спеціалізація. Сутність спеціалізації як одного з основоположних принципів закономірностей формування і розвитку адміністративного права полягає в тому, що у ньому немовби повинен відбуватися "поділ праці", в результаті якого закон все більше диференціюватися і поділятися на певні види. Такий поділ, з одного боку, сприятиме економії законодавчого матеріалу, а з другого - забезпечуватиме необхідну якість регулювання тих чи інших сторін виконавчої влади Української держави.
3.  Відповідність адміністративного права положенням міжнародно-правових актів. Без реалізації цього винятково вагомого принципу неможливо створити соціально справедливе адміністративне право, позбутися ще наявних у ньому необгрунтованих заборон та обмежень. Характерно, що останнім часом уже зроблено певні кроки 36

 
щодо перегляду і приведенню норм адміністративного права у відповідність з положеннями Загальної декларації прав людини, іншими міжнародно-правовими актами (наприклад, Закону України від 12 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян"[5]). Однак цю роботу належить суттєво розширити, прийняти низку інших адміністративно- правових законів, які повинні відповідати положенням відповідних міжнародно-правових договорів, конвенцій, угод, учасницею яких є Україна.

Переходячи до визначення видів і стислої характеристики змісту зовнішніх принципів, формування і функціонування адміністративного права, зазначимо, що для створення теоретичних засад сучасного адміністративного права доцільно виходити з положення теорії права про їх поділ на загальносоціальні і спеціально-галузеві[6]. Це дає змогу повніше й адекватніше викласти сутність адміністративного права, розкрити його фундаментальні риси, сформувати конкретні пропозиції щодо якісного оновлення адміністративно-правових норм та інститутів.