Адміністративними правопорушеннями у сфері інформаційних ресурсів слід визнавати посягання на врегульовані законами суспільні відносини, які виникають та існують при здійсненні інформаційної діяльності, а саме: при її одержанні, використанні, поширенні та зберіганні учасниками інформаційних правовідносин. КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення права на окремі види інформації, відмову в наданні інформації, надання неповної або недостовірної інформації, втрату інформації.

До таких правопорушень, зокрема, належать: ст. 413 (ненадання інформації для ведення колективних переговорів та здійснення контролю за виконанням колективних переговорів, угод); ст. 46 (умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою); ст. 532 (перекручення або приховування даних державного земельного кадастру); ст. 57 (порушення вимог щодо охорони надр); ст. 58 (порушення правил та вимог проведення робіт щодо геологічного вивчення надр); ст. 591 (порушення вимог щодо охорони територіальних та внутрішніх морських вод від забруднення та засмічення); ст. 60 (порушення правил водокористування); ст. 62 (невиконання обов'язків щодо реєстрації у суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами); ст. 821 (порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю над операціями поводження з відходами або нена- дання чи надання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та знищення відходів); ст. 823 (приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб та зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки

591

утворення відходів та поводження з ними); ст. 83і (порушення законодавства про захист рослин); ст. 914 (відмова від надання або несвоєчасне надання екологічної інформації); ст. 92і (порушення законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи); ст. 96 (недодержання державних стандартів, норм та правил при проектуванні та будівництві); ст. 96і (порушення законодавства при плануванні та забудові територій); ст. 1163 (порушення правил реєстрації торговельних суден); ст. 1485 (порушення правил про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж загального користування); ст. 156і (порушення законодавства про захист прав споживачів); ст. 163і (порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків); ст. 164і (порушення порядку подання декларації про доходи та ведення обліку доходів та витрат); ст. 1642 (порушення законодавства з фінансових питань); ст. 1644 (демонстрація та розповсюдження фільмів без державного свідоцтва на право розповсюдження та демонстрації фільмів); ст. 1649 (незаконне розповсюдження екземплярів аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних); ст. 16414 (порушення законодавства про здійснення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти); ст. 165і (порушення законодавства у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування); ст. 1654 (порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності); ст. 1655 (ухилення від реєстрації в якості платника страхових внесків до Фонду соціального страхування із тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або неповна плата страхових внесків, а також порушення порядку використання страхових коштів); ст. 1664 (порушення порядку надання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень) та ін.

Однією із гарантій реалізації конституційного права на звернення є встановлення адміністративної відповідальності за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до Законів України "Про інформацію" та "Про звернення громадян" (ч. 1 ст. 2123 КУпАП). Загальним об'єктом зазначеного правопорушення є встановлений порядок державного управління; родовим об'єктом - врегульовані законами "Про інформацію", "Про
 

 
звернення громадян", іншими нормативними актами суспільні відносини, які виникають та існують при реалізації особами конституційного права на інформацію; безпосереднім об'єктом є право громадян та юридичних осіб на інформацію, що передбачає можливість, зокрема, вільного одержання та використання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій (ст. 9 Закону "Про інформацію").

Об'єктивна сторона правопорушення виявляється переважно у формі бездіяльності (невиконання або неналежне виконання вимог Закону про надання інформації), а саме: у неправомірній відмові в наданні інформації, несвоєчасному або неповному наданні інформації, наданні інформації, що не відповідає дійсності.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну (тобто відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов) і таємну (інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі). До конфіденційної інформації, зокрема, належить інформація про особу, тобто сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (ст. 23 Закону "Про інформацію"); медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі й про наявність ризику для життя і здоров'я (статті 39, 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я, пп. 1, 2 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 р. № 5-зп у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону "Про інформацію" та ст. 12 Закону "Про прокуратуру" (справа К. Г. Устименка)1. Забороняється також без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря- психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис, звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними працівниками при наданні їй психіатричної допомоги. Документи, які містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися із додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей (ст. 6 Закону "Про психіатричну допомогу")[366].

Не допускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які вчинили злочин, про злочини, вчинені щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дозволяє ідентифікувати особу неповнолітнього (ст. 41 Закону "Про телебачення і радіомовлення"). Права неповнолітніх на обмежену стосовно них інформацію передбачено також Мінімальними стандартними правилами ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"), прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН, якими забороняється оприлюднювати будь-яку інформацію, що може вказати на особу неповнолітнього правопорушника (п. 8.2)[367]. Відповідне положення закріплено і в ст. 16 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р.[368]

Конфіденційними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, які подаються ними на підставі ст. 13 Закону України "Про державну службу" в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. "Про застосування ст. 13 Закону України "Про державну службу"[369] та іншими нормативними актами.

Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, слідству чи дізнанню, порушити право на справедливий судовий розгляд справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь- якої особи (ст. Закону "Про інформацію"). Водночас ст. 121 КПК України передбачає можливість оголошення даних досудового слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це можливим; ч. 4 ст. 7 Закону України "Про прокуратуру"[370] заборонено без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і досудового слідства до їх закінчення. Зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю і адвокат. Предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, сутність консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків (ст. 9 Закону України "Про адвокатуру")[371].

Стаття 37 Закону "Про інформацію" забороняє розголошувати зміст документів, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами тощо), якщо вони пов'язані із розробленням напрямку діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств. У той же час Закон "Про інформацію" (ст. 30 ч. 9) допускає, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значущою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Така інформація з обмеженим доступом, у свою чергу, поділяється на таємницю комерційного та банківського характеру, а також державну таємницю[372]. Комерційну таємницю підприємства становлять відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передавання, витікання) яких може завдати шкоди його інтересам. Обсяг та склад відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок її захисту визначаються керівником підприємства, установи, організації. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р.[373] затверджено перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, а саме: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної статзвітності; дані, необхідні для перевірки обчислення