і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недодержання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Стаття 60 Закону "Про банки і банківську діяльність", зокрема, до такої інформації відносить: відомості про стан рахунків клієнтів; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності; інформація щодо звітності по окремому банку за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Зазначені та інші підстави для відмови в наданні інформації або наданні неповної інформації передбачено законодавчими актами. В усіх інших випадках відмова в наданні інформації, передбаченої Законами "Про інформацію" та "Про звернення громадян", надання неповної інформації є порушенням права на інформацію, що є підставою для притягнення винної посадової особи до адміністративної відповідальності.

Закон "Про звернення громадян" надає можливість заявникам одержати письмову інформацію про результати розгляду звернення (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15, ст. 18, ч. 1 ст. 19). Заявник також має право на активну участь в інформаційних відносинах шляхом доступу до інформації через участь у перевірці звернення, а також ознайомлення з матеріалами перевірки (ст. 18 Закону). На прохання заявника він має бути запрошений на засідання відповідного органу, який розглядає його заяву чи скаргу (ст. 19 Закону). Відмова в реалізації зазначених прав або їх обмеження можливі тільки з огляду на визначені законом режими доступу до інформації. Як відмову в наданні інформації слід розглядати також необгрунтоване повернення звернення (ч. 6 ст. 5, ч. 3 ст. 7 Закону "Про звернення громадян").

Закон "Про інформацію" (ст. 33) передбачає, що строк вивчення інформаційного запиту на предмет можливого його задоволення не повинен перевищувати 10 календарних днів. Протягом цього строку державна установа письмово доводить до відома запитувача, чи буде задоволено його запит. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Можливе також відстрочення задоволення інформаційного запиту, про що повідомляється заявникові (ст. 34 Закону). Закон "Про звернення громадян" (ст. 20) встановлює загальний строк розгляду звернень - не більше одного місяця від дня їх надходження, а також скорочений - для тих, що не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше ніж 15 днів від дня їх одержання. Якщо в місячний строк вирішити питання, які містяться у зверненні, неможливо, уповноважена особа встановлює необхідний строк для його розгляду, про що повідомляється заявникові. Загальний строк вирішення питань, що містяться у зверненні, не може перевищувати 45 днів. Порушення зазначених строків розгляду інформаційних запитів та звернень громадян розглядається як несвоєчасне надання інформації.

Інформація, яка надається, має бути повною (тобто висвітлювати всі питання, поставлені в інформаційному запиті чи зверненні громадянина по суті), а також об'єктивною, тобто відповідати дійсності (ст. 5 Закону "Про інформацію", ст. 19 Закону "Про звернення громадян"). Надання неповної інформації або інформації, яка не відповідає дійсності, є порушенням права на інформацію.

Суб'єктом правопорушення є спеціальний суб'єкт: а) посадова особа органів законодавчої, виконавчої та судової влади, до службових обов'язків якої відповідно до нормативних та інших актів (зокрема, положень, наказів, інструкцій тощо) віднесено розгляд інформаційних запитів та забезпечення надання інформації відповідно до Закону "Про інформацію"; б) посадова особа органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації тощо, до повноважень якої віднесено розгляд звернень (клопотань) громадян (статті 14-16 та 19 Закону "Про звернення громадян").

Із суб'єктивної сторони порушення права на інформацію характеризується ставленням особи до порушень своїх посадових обов'язків щодо забезпечення конституційного права на інформацію. Правопорушення визнається вчиненим умисно, коли посадова особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала його шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП). Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати (ст. 11 КУпАП). Формою вини правопорушника є переважно необережність (недбалість чи самовпевненість). В іншому є підстави для притягнення винної посадової особи до відповідальності за службові злочини (наприклад, ст. 366 КК України).

Частина 2 ст. 2123 КУпАП встановлює відповідальність посадової особи за повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених ч. 1 цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.

Правопорушення, передбачені ст. 2123 КУпАП, необхідно відмежовувати від правопорушень, передбачених Законом України "Про боротьбу з корупцією"1. Приміткою до ст. 2123 КУпАП встановлено, що посадові особи, на яких поширюється дія Закону "Про боротьбу з корупцією", притягуються до відповідальності за такі діяння відповідно до цього Закону. Зокрема, йдеться про посадових осіб - суб'єктів корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією (ст. 2 Закону), для яких залежно від характеру їх протиправного діяння можливе настання відповідальності за ст. 1, пп. "а" чи "г" ч. 1 ст. 5, пп. "а", "б" чи "г" ч. 2 ст. 5 Закону "Про боротьбу з корупцією".

Протокол про правопорушення, передбачене ст. 2123 КУпАП, складає прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (п. 11 ч. 1 ст. 255 КУпАП, ст. 56 Закону України "Про прокуратуру") з додержанням вимог, передбачених статтями 256, 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України. Справи про такі адміністративні правопорушення розглядаються суддями місцевих судів у 15-денний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення.

Запитання до самоконтролю

1.  Дайте визначення інформації та інформаційних ресурсів.
2.  Назвіть складники права на інформацію.
3.  Які передбачено режими доступу до інформації?
4.  Яка інформація належить до конфіденційної?
5.  Яка інформація належить до таємної?
6.  Назвіть учасників інформаційних правовідносин.
7.  Охарактеризуйте об'єкт інформаційних правовідносин.
8.  Назвіть складники інформаційних ресурсів.
9.  Назвіть джерела управлінської інформації.
10.  Назвіть ознаки інформаційних систем.
11.  Які правові засади управління інформаційними ресурсами?
12.  Назвіть організаційні засади управління інформаційними ресурсами.
13.  Яка система органів управління інформаційними ресурсами?
14.  Назвіть спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, які здійснюють управління в інформаційній сфері.
15.  За які порушення законодавства в інформаційній сфері встановлено адміністративну відповідальність?