Кожна галузь права, у тому числі і кримінально-виконавче право, закріплює у своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрями, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій сфері. Відповідно і кримінально-виконавче право закріплює у своїх нормах основні положення політики держави у сфері виконання покарань. Разом із тим кримінально-виконавче право не є пасивним реєстратором державної політики. Воно має свої власні непорушні базові положення, на які не може і не повинна впливати політика. Стверджувати так дозволяє закріплений у ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.

Кримінально-виконавче право є сукупністю забезпечених силою державного примусу загальнообов'язкових норм, що регламентують діяльність органів та установ виконання покарань, визначають порядок виконання та умови відбування покарань, регулюють правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, хоча КВК і є формою кримінально-виконавчого права, але не єдиною. Норми кримінально- виконавчого права містяться не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, але й в інших галузях законодавства, наприклад у законах про вибори, у пенсійному законодавстві і т. ін.

Кримінально-виконавче право являє собою самостійну галузь права, що характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм.

Предмет кримінально-виконавчого законодавства входить у предмет правового регулювання кримінально-виконавчого права як галузі права. Предметом регулювання кримінально-виконавчого права й законодавства насамперед є діяльність органів і установ виконання покарань. Це випливає з п. 14 ст. 92 Конституції України. Крім того,

ч.  1 ст. 1 КВК уточнює: "Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань".

Методом правового регулювання у кримінально-виконавчому праві є метод владного наказу.