Вперше у законодавстві закріплюється, що держава поважає і охороняє також і законні інтереси засуджених (ч. 1 ст. 7 КВК України).

Законні інтереси засуджених - це закріплені в правових нормах прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.

Зміст законного інтересу традиційно включає три елементи:

1. прагнення отримати передбачене законом матеріальне чи духовне соціальне благо (отримання додаткових короткострокових чи 24

 
тривалих побачень, переведення до дільниці соціальної адаптації засуджених до позбавлення волі тощо). Такі блага вказуються у правових нормах як мета, для досягнення якої необхідні відповідні юридичні факти й позитивна оцінка поведінки засудженого суб'єктами чи учасниками кримінально-виконавчих відносин;

1.  можливість клопотати перед посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів;
2.  можливість звертатися до компетентних органів за захистом законних інтересів. Таке звернення не спричиняє автоматичного задоволення клопотання, проте означає, що законні інтереси, як і суб'єктивні права, гарантуються державою.

Законні інтереси засуджених можуть бути досить різними. Наприклад, за соціально-політичним призначенням їх поділяють на:

а) законні інтереси, направлені на отримання заохочень, приміром, передбачених для різних категорій засуджених у статтях 46, 54, 67, 81, 130 КВК України;

б) законні інтереси, направлені на отримання пільг (придбання засудженими до позбавлення волі продуктів харчування і предметів першої потреби, у випадках, коли вони не працюють з незалежних від них причин (ч. 2 ст. 108 КВК України); проживання засуджених до обмеження чи позбавлення волі зі своїми сім'ями за територією установ виконання покарань (ч. 7 ст. 59, ч. 2 ст. 99 КВК України); короткочасні виїзди засуджених до обмеження чи позбавлення волі за межі установ виконання покарань (ч. 3 ст. 59, ч. 1 ст. 111 КВК України) тощо);

в) благ, які за своєю суттю не є для засуджених ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони закріплені в законодавстві як законний інтерес з використанням формулювань на зразок "як правило", "як виняток", "за наявності можливості" та ін. Наприклад, начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати дозвіл на короткострокове побачення з родичами або на телефонну розмову засудженим, яких тримають у приміщеннях камерного типу (одиночних камерах), дисциплінарному ізоляторі або карцері (п. 46 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань).

В інших випадках законні інтереси закріплюються в законодавстві у вигляді суб'єктивних прав, але через слабкість гарантій не реалізуються в повному обсязі. Це, приміром, право осіб, засуджених до позбавлення волі, на нормальне матеріально-побутове забезпечення і працевлаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у

25

державі сьогодні не може бути гарантовано як суб'єктивне право і становить собою законний інтерес засудженого.

Про законні інтереси засуджених йдеться тільки у ч. 1 ст. 7 КВК України, у нормах Особливої частини КВК України вони прямо не вказуються і їх слід виокремлювати з положень статей, які регулюють порядок та умови виконання того чи іншого виду покарань. Задоволення своїх законних інтересів залежить у першу чергу від самого засудженого, який своєю поведінкою повинен спонукати адміністрацію органів і установ виконання покарань їх реалізувати.