1. Своєчасне і належне оформлення договору є необхідною передумовою для його виконання. Як вірно зазначила Т. В. Боднар, найбільш яскраво значення і зміст договірних зобов'язань розкриваються при їх виконанні. Виконання - це динамічний стан зобов'язання, завдяки якому реалізуються (здійснюються) права та обов'язки його сторін. У процесі виконання не лише досягається головна мета укладеного договору - задоволення потреби кредитора, а й оцінюється сукупність дій (бездіяльності) боржника щодо виконання покладених на нього обов'язків з точки зору відповідності їх умовам договору, вимогам закону, звичаям тощо, а отже, з точки зору визнання виконання належним^[65].

Виконання договору полягає у здійсненні сторонами прав, виконанні ними обов'язків, що виникли із зобов'язання, заснованого на договорі. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На думку С. В. Сарбаша, юридично кожне виконання за зобов'язанням характерне тим, що воно являє собою вольові діяння, спрямовані на припинення зобов'язання^[66].

Характер дій, які боржник вчиняє на користь кредитора, визначається змістом конкретного виду договору. Так, якщо за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язаний передати у власність (господарське відання чи оперативне управління) певне майно (товар), то за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати замовникові у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації. Відповідно покупець (замовник) повинен прийняти товар (об'єкт) та оплатити його.

Разом з тим, у законодавстві міститься і низка загальних положень (вимог) щодо виконання зобов'язань, у тому числі господарських зобов'язань. Зокрема, виконанню цивільно-правових зобов'язань присвячена гл. 48 (статті 526-545) ЦК, а виконанню господарських зобов'язань - гл. 22 (статті 193-198) ГК. Як зазначено в абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Загальні умови (вимоги) щодо виконання зобов'язань сформульовані у ст. 526 ЦК і ст. 193 ГК: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до договору, закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

1. Суб'єктами виконання зобов'язання, як правило, виступають сторони, що уклали між собою договір. Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ст. 527 ЦК).

Відповідно до ст. 194 ГК виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена (уповноважена) сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою-безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто. Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше не передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 193 ГК).

Аналогічне положення щодо покладення боржником виконання обов'язку на третю особу міститься і в ч. 1 та ч. 2 ст. 528 ЦК, але в ч. 3 цієї самої статті, крім того, зазначено, що інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 ЦК щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Прикладом покладення на третю особу виконання зобов'язання, що виникло з договору підряду, є положення, закріплені у ст. 838 ЦК для договорів підряду і в ч. 2 ст. 319 ГК для договорів підряду на капітальне будівництво, за якими підряднику надане право, якщо інше не встановлено договором (а щодо будівельного підряду - за згодою замовника), залучати до виконання договору як третіх осіб-субпідрядників на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Переважна більшість договорів (а отже, й заснованих на них зобов'язань), що їх використовують при здійсненні підприємницької діяльності, належать до двосторонніх, тому кожна із сторін, будучи наділеною правами та обов'язками, щодо одних дій виступає як боржник, щодо інших - як кредитор. Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК). Щодо обов'язку передати річ продавець виступає як боржник покупця, а щодо вимоги з оплати вартості проданої речі покупцем - як його кредитор і навпаки.

Якщо боржникові законом надане право покладати на іншу (третю) особу виконання його обов'язку (ст. 528 ЦК), то чи може кредитор покласти на третю особу обов'язок прийняти запропоноване боржником або уповноваженою ним третьою особою виконання зобов'язання? Прямої відповіді на це запитання норми нового ЦК не дають, хоча позитивну відповідь на нього можна опосередковано вивести із змісту статей 527 і 613 ЦК: кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків незаявлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527 ЦК), а за ч. 3 ст. 613 ЦК боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.

1. Виконання зобов'язання є, як правило, не одномоментним актом, а процесом, який має певну тривалість у часі й відбувається у кілька стадій. Розглядаючи динаміку договірного зобов'язання, Т. В. Боднар розрізняє такі (різні за тривалістю) стадії: а) стадію виникнення зобов'язального правовідношення; б) стадію існування договірного зобов'язання, на якій зобов'язальне правовідношення може зазнавати змін; в) стадію виконання (здійснення, реалізації) договірного зобов'язання, у процесі якої правовідношення також може зазнавати певних змін; г) стадію припинення договірного зобов'язання (зобов'язального право- відношення), у т. ч. внаслідок його виконання (погашення). Центральною у цій динаміці договірного зобов'язання є стадія його виконання^[67].

Враховуючи те, що виконання - це діяння боржника і кредитора, коли один пропонує необхідне (рос. должное), а другий - його приймає, С. В. Сарбаш доходить висновку, що виконання може складатись із трьох станів: 1) пропозиція предмета виконання; 2) його перехід до уповноваженого (фізичний чи ідеальний) і

1. прийняття виконання. Кожен з цих трьох компонентів є процесом і може бути більшою чи меншою мірою розтягнутий у часі^[68].

Виконання договірних зобов'язань підпорядковується певним загальним засадам (принципам), відповідно до яких будується правове регулювання процесу здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків сторін у зобов'язальних правовідносинах. Щодо кола (переліку) принципів виконання зобов'язань та їх змісту в літературі висловлені різні погляди. Так, російський вчений С. В. Сарбаш до числа принципів виконання зобов'язань відносить такі: а) належне виконання; б) недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань; в) реальне виконання; г) економічність виконання; ґ) розумність та добросовісність^[69].

Оскільки норми, що регулюють виконання договірних зобов'язань, є складовою частиною цивільного законодавства і, зокрема, зобов'язального права, на виконання зобов'язань поширюються загальні засади цивільного законодавства, визначені у ст. 3 ЦК. Разом з тим, із норм Цивільного і Господарського кодексів можна вивести і низку таких принципів (загальних засад), які властиві саме виконанню договірних зобов'язань.

Основне значення серед загальних засад зобов'язального права має, насамперед, вимога належного виконання зобов'язань, якою охоплюється необхідність додержання всіх умов щодо суб'єктів, предмета, строків, місця, способу виконання тощо. Відповідно до ст. 526 ЦК і ч. 1 ст. 193 ГК зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Вимога щодо належного виконання зобов'язання рівною мірою стосується як боржника, так і кредитора. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК, ч. 4 ст. 193 ГК). Тому, наприклад, якщо договором будівельного підряду передбачено лише строк завершення підрядником будівництва і передачі замовникові готового об'єкта в цілому, то він може й не приймати виконані роботи за окремими стадіями, тобто частинами.

Важливими елементами виконання зобов'язання є дотримання умов щодо строків (термінів) та місця виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Так, наприклад, якщо договором позики не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК).