1. Договірні зобов'язання сторони повинні виконувати добровільно, добросовісно, належним чином, в установлені строки і з дотриманням інших вимог та умов, визначених у договорі, актах законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться. У разі порушення цих вимог до винної сторони можуть бути застосовані загальні засоби примусового впливу: примус до виконання обов'язку в натурі, відібрання речі у боржника, розірвання чи зміна договору, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо.

Проте законом або договором можуть передбачатися й спеціальні (додаткові) засоби майнового впливу на несправного контрагента, які покликані стимулювати його до належного виконання договору. Сутність цих засобів забезпечення виконання зобов'язань полягає в тому, що завдяки укладенню правочину (застави, поруки, гарантії тощо) між сторонами основного зобов'язання або з участю третіх осіб виникає додаткове (акцесорне) зобов'язання, яке спрямоване на забезпечення належного виконання основного зобов'язання.

Отже, способи забезпечення полягають у покладенні на боржника додаткових майнових обтяжень (неустойка, завдаток), у резервуванні майна, за рахунок якого можливо забезпечити майнові інтереси кредитора (застава), у залученні до виконання зобов'язання поряд із боржником третіх осіб (порука, гарантія)^[72].

Відповідно до ст. 548 ЦК виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом.

Названі у ст. 546 ЦК види забезпечення виконання зобов'язання поділяються на зобов'язально-правові (неустойка, порука, гарантія, завдаток) і речово-правові (застава, притримання). Договором або законом можуть бути встановлені й інші види забез- печення виконання зобов'язань. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має вчинятися у письмовій формі, недодержання якої означає недійсність такого правочину (ст. 547 ЦК).

Передбачені Цивільним кодексом види забезпечення виконання зобов'язань застосовуються й до зобов'язань учасників господарських відносин. Як зазначається у ст. 199 ГК, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення, які зазвичай застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК. Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачені законом.

Законом передбачена можливість встановлення загальногосподарських (публічних) гарантій виконання зобов'язань. Так, з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів та забезпечення захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб, які вкладають свої кошти або цінні папери у банківські, фінансові, страхові, інвестиційні чи інші подібні організації або акціонерні товариства, а також на покриття певних майнових ризиків самих цих організацій і товариств, закон (ст. 201 ГК) передбачає можливість встановлення обов'язку названих організацій передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

1. Неустойка. Серед зобов'язально-правових способів найпоширенішим способом забезпечення виконання договорів, що застосовуються у підприємницькій діяльності, є неустойка, різновидом якої є штраф і пеня. Відповідно до ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пеня як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На відміну від ЦК УРСР 1963 р., який передбачав можливість визначення неустойки лише в певній грошовій сумі, чин- ний ЦК дозволяє визначати неустойку й вигляді рухомого та нерухомого майна. Не виключено також, що сторони можуть визначати неустойку, в тому числі й штраф, у твердій сумі, або у кратному розмірі до суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання, або у зростаючій з кожним днем грошовій сумі залежно від тривалості прострочення негрошового зобов'язання тощо.

Якщо ЦК оперує поняттям "неустойка", то в ГК вживається ширше за змістом поняття "штрафні санкції". Відповідно до ст. 230 ГК штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Тобто поняттям "штрафні санкції" в ГК охоплюються не лише неустойка, штраф, пеня як засоби забезпечення виконання майново-господарських (цивільних) зобов'язань, але й санкції за порушення правил здійснення господарської діяльності, в т. ч. фінансової, за порушення антимонопольного законодавства тощо.

Неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно мірою (формою) цивільно-правової відповідальності. За співвідношенням вимог про сплату неустойки і відшкодування збитків, заподіяних порушенням договору, неустойка буває заліковою (коли збитки відшкодовуються лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою), або штрафною (коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку), або виключною (коли встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків), або альтернативною (коли за вибором кредитора може бути стягнена неустойка чи відшкодування збитків). Зазначені види неустойки за співвідношенням її зі збитками передбачені як в ЦК (ст. 624), так і в ГК (частини 1 і 2 ст. 232), проте в цих актах неоднаково визначено, який вид неустойки як загальний має пріоритет: за ч. 1 ст. 624 ЦК неустойка підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків (очевидно і навпаки, збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку), а за ч. 1 ст. 232 ГК збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями. Перевагу тут слід було б віддати положенням Цивільного кодексу, оскільки вони більшою мірою сприяють забезпеченню виконання господарсько-договірних зобов'язань. А втім зазначену колізію між ЦК і ГК слід усунути в законодавчому порядку.

Різний підхід двох кодексів (ЦК і ГК) наявний і в питаннях визначення предмета і розмірів неустойки за порушення договірних зобов'язань. Так, відповідно до частин 1 і 2 ст. 551 ЦК предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За ч. 1 ст. 230 ГК штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) визначаються лише у вигляді грошової суми.

Відповідно до частин 2-6 ст. 231 ГК у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

•  за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів, робіт чи послуг стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
•  за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення зазначених вище окремих видів господарських зобов'язань. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони. Штрафні санкції за порушення зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Щодо можливості за погодженням сторін зміни (збільшення або зменшення) розміру неустойки, встановленого законом, слід виходити із положень ч. 2 ст. 551 ЦК і ч. 1 ст. 231 ГК: розмір неустойки, встановлений законом, сторони можуть завжди збільшити у своєму договорі; вони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Так, законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з таких умов, зазначених у ч. 3 ст. 551 ЦК: а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір завданих збитків; б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як роз'яснив Вищий арбітражний суд (нині -Господарський) України з питань практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань (роз'яснення від 29 квітня 1994 р. № 02-5/293), істотне значення для зменшення розміру неустойки можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

За ст. 233 ГК, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому слід взяти до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до виплати штрафних санкцій.