У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються й інші умови, погоджені сторонами. Опис предмета застави у договорі може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо) (ст. 584 ЦК). У ст. 12 Закону України "Про заставу", крім того, зазначається, що при укладенні договору застави за згодою сторін або на вимогу однієї із сторін може бути проведена аудиторська перевірка достовірності та повноти балансу або фінансового стану відповідної сторони договору застави та оцінка предмета застави відповідно до законодавства. В іпотечному договорі згідно зі ст. 18 Закону України "Про іпотеку" мають міститися відомості про іпотекодавця та іпотекодержателя; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та (або) посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації та (або) його реєстраційні дані; посилання на видачу заставної або її відсутність.

З моментом укладення договору застави закон пов'язує і виникнення права застави, тобто відносин між заставодавцем і за- ставодержателем. За частиною 1 ст. 585 ЦК право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

Оскільки обтяження нерухомого майна (іпотека) підлягає державній реєстрації, пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Застраховані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації^[82].

Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя (наприклад, при укладенні договору застави рухомих речей (закладу) право застави виникає в момент передання йому предмета застави (реальний договір). Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення (ч. 2 ст. 585 ЦК).

Оскільки, за загальним правилом, предмет застави перебуває у володінні заставодавця, він має право користуватися ним відповідно до його призначення, в тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Інше може бути передбачено договором або випливати із суті застави. Наприклад, при закладі рухоме майно передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Заставодержатель і третя особа мають право користуватися переданим їм предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на за- ставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди і доходи (ч. 4 ст. 586 ЦК).

На час дії договору застави предмет застави залишається у власності заставодавця, тому останній може ним розпоряджатися (відчужувати, предавати в користування іншій особі тощо). Але оскільки заставодавець зв'язаний із заставодержателем договорами (основним і додатковим), відчужувати предмет застави або іншим чином розпоряджатися ним заставодавець може лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Але право заставодавця-фізичної особи заповідати заставлене майно не може бути обмежене правочином (частини 2 і 3 ст. 586 ЦК).

Відповідно до ст. 587 ЦК особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини повинен замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором. У разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з вини заставодержателя, який володіє предметом застави, на нього покладається обов'язок відшкодувати заставодавцеві завдані збитки.

Наведений перелік обов'язків особи, яка володіє предметом застави, не є вичерпним. Сторони можуть за своєю угодою встановити й інші обов'язки або змінити розподіл зазначених вище обов'язків, у т. ч. й щодо відшкодування збитків, пов'язаних із втратою, псуванням, пошкодженням або знищенням предмета застави.

Наявність договору застави за основним зобов'язанням з одним кредитором не позбавляє права боржника укласти договір про наступні застави майна, яке вже заставлене, зокрема у разі, якщо вартість предмета застави є більшою за розмір зобов'язання за основним договором. Це теж є одним із випадків, коли боржник як власник майна може ним розпорядитися таким чином.

Проте, як зазначено у ст. 588 ЦК, наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя. Перший заставодержатель має переважне право перед наступними заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави. Виняток з цього правила складає випадок, коли предметом застави є рухоме майно: в цьому разі заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше.

Разом з тим, відповідно до ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі наступної застави рухомого майна боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження цього рухомого майна. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок таких дій боржника, може вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Забезпечувальна дія застави полягає в тому, що в разі невиконання основного зобов'язання, забезпеченого заставою, заста- водержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату відсотків, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК). Якщо основне зобов'язання забезпечене заставою нерухомого майна (іпотека), то відповідні вимоги іпотекодержателя в разі порушення зобо- в'язання іпотекодавцем конкретизуються у ст. 7 Закону України "Про іпотеку".

За загальним правилом, визначеним у ст. 590 ЦК, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо рухомого майна, яке є предметом застави, ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає можливість звернення стягнення або на підставі рішення суду, або в позасудовому порядку. Зокрема, відповідно до ст. 26 названого Закону обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1.  передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяження в порядку, встановленому цим законом;
2.  продаж обтяжувачем предмета обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачеві права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, повинен до початку процедури стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Якщо обтяжувач звертається до суду з вимогою звернути стягнення на рухоме майно, що становить предмет застави, то він зобов'язаний до моменту подання відповідного позову письмово повідомити усіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі ліквідації юридичної особи-заставо- давця заставодержатель набуває право звернення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Відповідно до ст. 591 ЦК реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів (аукціонів), якщо інше не встановлено договором або законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заста- водержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК для задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи.

Заставодержателю надане право (ст. 592 ЦК) вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі: 1) передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним; 2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави; Э) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави. Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо така його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави: 1) у разі порушення заставодавцем правил про наступну заставу; 2) в разі порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави; Э) в інших випадках, встановлених договором. Такими положеннями захищаються права та інтереси заставодержателя в разі неправомірних дій недобросовісних заставодавців.