1. Притримання. Близьким до застави як речово-правового способу забезпечення виконання зобов'язання є притриман- ня. До прийняття ЦК 200Э р. у нашому цивільному законодавстві були лише окремі норми про притримання речей як спосіб забезпечення грошових вимог кредитора. Так, за ст. 16Э Кодексу торговельного мореплавства України, приймаючи вантаж від перевізника, одержувач повинен відшкодувати витрати, зроблені перевізником, за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту завантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на основі якого перевозився вантаж, а в разі загальної аварії внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати вантаж до сплати зазначених сум або надання забезпечення. Право утримання вантажу перевізник зберігає в разі здачі його на склад, який не належить одержувачеві, за умови повідомлення володільця складу про таке право.

У новому ЦК право кредитора на притримання речей боржника передбачено в дещо ширшому колі окремих договірних зобов'язань. Так, відповідно до ст. 856 ЦК, якщо замовник не оплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результати роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що перебуває у підрядника. Так само комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за договором комісії притримати річ, яка має бути передана комітентові (ч. 1 ст. 1019 ЦК), тощо.

Разом із тим, притриманню тепер надається значення як загального способу забезпечення виконання зобов'язань, за винятками, які можуть передбачатися договором. Сутність притри- мання полягає в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 1 і 2 ст. 594 ЦК). Як і при заставі, до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї, тобто власником речі залишається боржник, який має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора (ст. 596 ЦК). Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ч. 3 ст. 595 ЦК).

До обов'язків кредитора, який в забезпечення зобов'язання притримує річ боржника, закон (ч. 1 ст. 595 ЦК) відносить його обов'язок негайно повідомити про це боржника. Це, по-перше, забезпечить можливість задовольнити вимоги кредитора переважно перед іншими кредиторами цього боржника за рахунок вартості притримуваної речі відповідно до правил про заставу, встановлених у ст. 591 ЦК. А, по-друге, невиконання цього обов'язку унеможливлює забезпечення кредитора з посиланням на правомірність володіння проти віндикаційних вимог третіх осіб, які набули від боржника право власності на притриману річ і не були попередженні боржником про наявність відповідного обтяження на користь кредитора^[83].

Оскільки на час притримання речі вона знаходиться у володінні кредитора, останній має вживати заходів щодо її збереження. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притримуваної речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 594 ЦК).