1. Загальна характеристика реалізації права власності на житло
Сторінки матеріалу:
Як було зазначено, саме власник може розпоряджатися майном, яке йому належить або надійшло за цивільно-правовими угодами. Об’єктом права приватної власності громадян у житловій сфері можуть бути: кілька однорідних і в той же час різних об’єктів житлового фонду, індивідуальні жилі будинки, приватизовані, придбані квартири та будинки, квартири в будинках житлових та житлово-будівельних кооперативів Із повністю сплаченим пайовим внеском, у будинках товариства індивідуальних власників квартир, квартири та будинки, набуті у власність громадянами на інших підставах, які передбачені законодавством України. Проте тільки один жилий об’єкт слугує основним засобом задоволення житлової потреби. Тому обмеження щодо розпорядження правом власності на житло не поширюється на інші різного роду майнові об’єкти.
Право власності на жилий будинок, квартиру, що відчужуються, може бути підтверджене, зокрема, одним із таких документів; нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни; спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів; свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового мвйна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майио; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівльпродажу, зареєстрованим на біржі, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.
Володіння квартирою на правах користування засвідчується завіреним в установленому порядку документом (договір найму, дарування з умовою, і свідоцтво про право на власність, зареєстровані в органах технічної інвентаризації або в органах місцевої ради). Володіння житлом без правових підстав ваажається самовільним і ніяких прав на нього не надає, навіть коли володілець вступив у договірні відносини з власником (наприклад сплачував квартирну плату).
Однак існує низка обмежень права власності громадянина в житловій сфері не тільки сервітутного характеру, зокрема, згідно зі ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, але вони не повинні суперечити закону. Ці положення потребують суттєвого уточнення, оскільки при визначенні загальним чином здійснення своїх прав та виконання обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства, не може використовувати право власності на шкоду правам та гідності громадян, інтересам суспільства, не має права використовувати жилі приміщення у будинках для потреб промислового характеру. Хоча здійснення права власності може бути обмежене тільки законом, але такі випадки не конкретизовані законом і носять характер невизначених правових понять. Тому часто власники, зокрема приватизованого житла, використовують житло як нежитловий фонд.
Зміст права власності розкривається через наявність прав та обов’язків у сторін. Стаття 322 ЦК Украіни визначає зобов’язання власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тому утримання та ремонт переданого у власність жилого приміщення здійснюються власниками з обов’язковим додержанням єдиних правил та норм експлуатації, ремонту житлового фонду за рахунок коштів власника. Капітальний ремонт жилого будинку, квартири з переобладнанням або переплануванням: приміщень повинен обов’язково здійснюватися з дозволу відповідної місцевої ради.
Відповідно до статей 383, 814 Цивільного кодексу України члени сім’ї власника, що проживають у належному йому жилому приміщенні, мають право користуватися ним, а при зміні власника мають право користуватися ним на умовах найму. Йдеться про норму, за якою перехід права власності на житло не є підставою Для припинення права користування житлом членами сім’ї власника. Причиною того, що законодавець сприйняв таку норму, є моральні засади, які виходять з того, що власник житла не користується більшими перевагами, ніж члени його сім’ї – невласники. Оскільки з моменту приватизації з’явилися неврегульовані законодавством відносини, що виникають між власником та іншими членами сім’ї – невласниками. При зміні особистих відносин відсутність правового регулювання може призвести до негативних наслідків і навіть до втрати житла членами сім’ї.
Важливе значення для захисту прав членів сім’ї власника є встановлення сервітутів на житло, внаслідок чого власник зберігає свої правомочності, але власник у силу закону повинен дотримуватися прав на житло інших членів сім’ї наданих їм сервітутами. Так, власник може продати свою квартиру або будинок, в яких проживають члени його сім’ї, але вони зберігають права на проживання в ній (ч. 1 ст. 405 ЦК) й у разі набуття прав на неї іншим власником.
Цивільне законодавство виходить із того, що всі громадяни можуть мати житло у приватній власності та користуватися жилими приміщеннями та іншим майном. Власники приватизованих квартир водночас є і співвласниками допоміжних приміщень багатоквартирного будинку (підвалів, горищ, сходів, колясочних тощо). Таке право у власників квартир виникає з моменту приватизації житла, а тому без їхньої згоди не можна здійснювати будь-які юридичні дії щодо допоміжних приміщень (продавати, здавати в оренду, передавати у користування, перебудовувати тощо).
- « перша
- ‹ попередня
- 1
- 2
- 3
- 4