Приступаючи до викладення матеріалу цієї теми слід зазна­чити, що приватизацію об´єктів державного майна як у цілому, так і у аграрному секторі економіки переважно завершено. Про це побічно свідчить факт відсутності останнім часом нових Державних програм приватизації, які містять пропозиції щодо обсягів підготовки до прива­тизації об´єктів, що належать до сфери управління виконавчої влади. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. (у редакції Закону від 19 лютого 1997 р. № 89/97-ВР) Державна програма приватизації визначає цілі, пріорите­ти та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки та діє до затвердження чергової Державної про­грами приватизації. Між тим, в Україні й зараз діє Державна програ­ма приватизації на 2000—2002 рр., затверджена Законом України від 18 травня 2000 р. Це означає, що приватизаційний курс, обраний держа­вою, дотримано, обсяги приватизації досягнуті, а основні об´єкти дер­жавної власності знайшли іншого свого власника.

Водночас не знімається необхідність вивчення приватизаційного законодавства, зокрема у аграрній сфері, адже кожен кваліфікований

юрист повинен знати загальний порядок приватизації, визначений від­повідними актами законодавства. У разі виникнення спірних питань між співвласниками приватизованого майна або претензій щодо закон­ності приватизації з боку органів виконавчої влади чи правоохоронних органів постає потреба у фаховому захисті законних інтересів сторін майнового спору.

Насамперед слід зазначити, що у навчально-науковій літературі, як і у законодавстві, часто зустрічаються два терміни: роздержавлення і приватизація. Наприклад, у свій час були прийняті Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогос­подарських підприємств і організацій, затверджені 15 травня 1992 р. спільно Державним комітетом України по земельних ресурсах, Мініс­терством сільського господарства і продовольства України та Мініс­терством у справах роздержавлення власності і демонополізації ви­робництва України. Таким чином, існувало навіть спеціальне Міністер­ство у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України, появу якого зумовила відповідна постанова Кабінету Міністрів Української PCP від 16 серпня 1991 р. за № 147. Щоправда, існувало це міністерство недовго — до березня 1993 р. і постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 1993 р. № 166 його було включено до складу новоствореного Міністерства економіки України.

На жаль, законодавство не надає роз´яснення поняття «роздержав­лення», що вимагає його доктринального тлумачення. Роздержавлен­ня є поняттям ширшим, ніж приватизація і включає останнє як одну зі складових. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація — це відчуження майна, що перебу­ває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Взагалі слід відзначити однобокість наведеного визначення, у яко­му приватизація стосується лише державного майна. Вже ст. 146 ГК України розуміє приватизацію як відчуження не тільки державного, а й комунального майна на користь громадян чи недержавних юридич­них осіб, що є повнішим за охопленням форм власності й правильні­шим за рахунок уточнення складу суб´єктів, які можуть приватизувати майно, адже крім недержавних юридичних осіб можуть існувати юри­дичні особи публічного права, які не можуть бути учасниками привати­заційних процесів. Таким чином, роздержавлення майна означає змі­ну державної власності на таке майно на інші форми власності, зокре­ма комунальну й приватну. Передача майна з державної і комунальної власності у приватну власність є приватизацією. Отже, у аграрній сфе­рі приватизації підлягають лише державні (в т. ч. радгоспи) і комуналь­ні сільськогосподарські й обслуговуючі підприємства (переробні, по­стачальницькі та ін).

У економічному розумінні існує два способи приватизації: оплат- ний і безоплатний. Вже згадувана ст. 146 ГК України у ч. З визначає шляхи приватизації державних (комунальних) підприємств чи їх май­на: 1) купівля-продаж об´єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; 2) викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприєм­ства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;

1. викуп майна державного (комунального) підприємства в інших ви­падках, передбачених законом. Усе перераховане охоплює оплатний спосіб приватизації, тобто викуп державного (комунального) майна.

Водночас широкого розповсюдження у 90-х роках минулого сто­ліття набув безоплатний спосіб приватизації. Насамперед, це привати­зація майна за рахунок його обміну на приватизаційні папери, якими відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. № 2173-ХІІ є особливий вид державних іменних цінних паперів, що засвідчують право власника на безоплатне одер­жання у процесі приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду (приватизаційні майнові сертифікати) та державно­го житлового фонду (житлові чеки). Іншим шляхом є безоплатна пере­дача кожному члену колективу працівників державного сільськогоспо­дарського підприємства майна у розмірі середньої по регіону (області) майнової частки (паю), які припадали кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) з пайового фонду. Право­вою основою безоплатної приватизації майна у розмірі, що дорівнює середньому по області майновому паю колишніх членів КСП, є ст. 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисло­вому комплексі» від 10 липня 1996 р. за № 290-1996, а також постанова Кабінету Міністрів України «Про розрахунок частки державного май­на (акцій), яка безоплатно передається у процесі приватизації праців­никам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підпри­ємств» від 22 серпня 2000 р. № 1327.

Проте не всі державні підприємства агропромислового комплексу можна приватизувати. У додатку 1 до Закону України «Про перелік об´єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 р. за № 847-ХІУ у цілому по АПК України було визначе­но 494 таких об´єкти. Серед них наукові центри з агроекології, проект­но-пошукові станції хімізації сільського господарства, станції захисту рослин, ветеринарно-санітарні утилізаційні заводи, виноробні радгос­пи-заводи і державні підприємства, селекційні центри, державні плем- заводи, спиртзаводи та інші об´єкти.

Не підлягають приватизації також об´єкти соціально-культурної та побутової сфери, культових споруд. Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р. за № 290-1996 у процесі приватизації майна державних підприємств об´єкти соціально-побутового призна­чення, інженерні мережі та споруди комунального господарства, вклю­чаючи побудовані за рахунок коштів фонду соціального розвитку, по­винні передаватися органами приватизації у комунальну власність за згодою власників підприємств. Заклади фізкультурно-спортивного призначення можуть передаватися на таких самих умовах, без зміни їх профілю, сільським спортивним товариствам. У ч. 1 п. 10 Положення про переприватизаційну підготовку підприємств, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1301 міс­титься важливе уточнення, що перед приватизацією передбачається обов´язкове виявлення об´єктів соціально-культурної та побутової сфе­ри, культових споруд, визначення умов їх подальшого функціонування і передачу в установленому порядку цих об´єктів у власність відповід­них територіальних громад, релігійних організацій. У разі неможливос­ті такої передачі зазначене майно передається державним органам при­ватизації для подальшого продажу відповідно до законодавства.

Існують також об´єкти державної власності сільськогосподарсько­го призначення, які не підлягають навіть оренді. Згідно з Переліком майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структур­них підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не до­пускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № Д26-92, не можна орендувати водосховища і водо­господарські канали комплексного призначення, міжгосподарські ме­ліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Безумовно, що такі кроки держави є необхідними й раціональни­ми з боку збереження державних центрів селекційної роботи у тварин­ництві й рослинництві, станцій захисту рослин, збереження спиртової монополії держави тощо, тобто дотримання балансу державних, су­спільних і приватних інтересів у забезпеченні розвитку культурного сільськогосподарського виробництва і переробки виробленої сільсько­господарської продукції, а також соціального розвитку села.

Інструктивним листом від 12 червня 1996 р. № 10-30-5931 та роз­порядженням від 12 червня 1996 р. №97-р Фонду державного майна України «Щодо ініціювання органами приватизації процесів привати­зації в агропромисловому комплексі» роз´яснюється, що органи прива­тизації вправі приймати рішення про приватизацію об´єктів за власною ініціативою стосовно всіх підприємств агропромислового комплексу, що підлягають приватизації, за винятком: підприємств зі змішаною формою власності; орендних підприємств; радгоспів та інших держав­них сільськогосподарських підприємств, проекти планів приватизації яких не підлягають погодженню з Кабінетом Міністрів України; несіль- ськогосподарських підприємств агропромислового комплексу, вартість майна яких недостатня для формування статутного фонду акціонерно­го товариства.

Процедура приватизації підприємств агропромислового комплек­су детально регламентована наказом Фонду держмайна України «Про затвердження положень з питань приватизації майна в агропромисло­вому комплексі» від 17 серпня 2000 р. № 1718, зареєстрованим у Міні­стерстві юстиції України 29 вересня 2000 р. за № 666/4887. Зазначеним наказом затверджено цілий ряд положень, які мають кардинальне зна­чення у приватизаційних процесах у сільському господарстві: 1) Поло­ження про план приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу; 2) Положення про порядок приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агро­промислового комплексу; 3) Положення про порядок приватизації май­на радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств. Усі наведені Поло­ження деталізують загальний механізм правового регулювання прива­тизаційних процесів у АПК, визначений Законами України «Про при­ватизацію державного майна» і «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».