Чинне кримінальне законодавство України до службових злочинів відносить сім складів злочинів: зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, одержання хабара, давання хабара, провокація хабара (статті 364-370 КК). Але з використанням службового становища можуть вчинятися і злочини, передбачені іншими розділами КК України, такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські, військові злочини тощо. Тому поняття «службова злочинність» розуміється і у широкому значенні, тобто вся сукупність злочинів, учинених службовими особами, і у вузькому - як сукупність злочинів, передбачених тільки Розділом XVII КК України. У цьому розділі ми будемо дотримуватися вузького тлумачення цього терміна, оскільки вчинення службовими особами інших видів злочинів виходить за межі нашого аналізу і розглядається у відповідних розділах підручника.

Службові злочини створюють реальну загрозу конституційним правам і свободам громадян, справляють негативний вплив на всі

важливі сфери суспільного життя (економіку, політику, управління, соціальну і правову сферу, громадську свідомість), підривають авторитет держави у міжнародних відносинах, перешкоджають утвердженню демократичних основ суспільства, функціонуванню державного апарату, порушують принципи верховенства права і закону, сприяють криміналізації та тінізації економічних відносин, живлять організовану злочинність, нищать духовні та моральні цінності.

Усі службові злочини можуть бути класифіковані на: службові злочини корисливої спрямованості (хабарництво) і некорисливої (зловживання владою, перевищення влади, службова недбалість, службове підроблення). Серед них найбільшу суспільну небезпечність становить хабарництво. Воно призводить до дезорганізації управлінської діяльності, підриву авторитету органів влади і управління. Досить часто хабарництво поєднується із вчиненням різноманітних економічних злочинів.

Останнім часом, за даними соціологічних досліджень кримінально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зріс. Так, якщо у 1990 р. було зареєстровано 3199 службових злочинів, то у 2001 р. - вже 18 871, у 2007 р. - понад 15 тис. У 1994 р. було виявлено 1501 факт хабарництва, а у 2001 р. - 2304, у 2007 - майже 3 тисячі. Рівень судимості за вчинення службових злочинів за останні роки суттєво зріс. Втім кримінально-правова статистика не відображає дійсних обсягів цих злочинів через високий рівень їх латентності, труднощі виявлення і низьку ефективність діяльності правоохоронних органів. За оцінками деяких спеціалістів, до кримінально-правової статистики потрапляє від 2 % до 5 % фактів хабарництва. На нашу думку, рівень латентної злочинності хабарництва набагато вищий. За данними кримінологічних досліджень, майже кожний з опитаних громадян давав хабара службовим особам, а понад 70 % вчиняли це неодноразово. Випадків хабарництва, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, - близько 1/4. Однак у цілому навіть дані лише про зареєстровані злочини свідчать про неухильну тенденцію до зростання службових злочинів.

Аналіз судової статистики дозволяє дійти висновку, що у структурі службових злочинів домінує такий вид злочину, як одержання хабара, а потім - давання хабара; на третьому місці - зловживання владою або службовим становищем. Інші види зустрічаються значно рідше.

Особливістю кримінологічної характеристики службових злочинів є відносно велика питома вага жінок. їх частка у цих злочинах у 4-6 разів перевищує загальні тенденції цього показника серед інших видів злочинності. Це пов´язано з переважною кількістю жінок серед працівників сфери господарського управління, торгівлі, побутового обслуговування тощо, де передусім вчиняються службові злочини.

Також характерною є та обставина, що службові злочини вчиняють особи у більш зрілому віці, ніж інші злочини (переважно особи старше 30 років). Це пояснюється віковою зайнятістю осіб, що працюють на відповідних посадах. Зокрема, особи призначаються на посаду, пов´язану з матеріальною відповідальністю, як правило, тоді, коли вони мають значний трудовий стаж і життєвий досвід. Відповідно у цих осіб вищим є і освітній рівень порівняно із злочинцями інших категорій.

Особи, що вчиняють злочини, пов´язані з порушенням службових обов´язків, належать, як правило, до працівників, що мають безпосередній доступ до майна (комірники, касири, старші продавці, завідувачі відділів, складів, магазинів), або до співробітників, що здійснюють контроль за діяльністю останніх (бухгалтери, ревізори, інвентаризатори).

Службові особи адміністративного апарату становлять невеликий відсоток від загальної кількості тих, хто вчинив службові злочини. Разом з тим серед одержувачів хабара вони складають, за вибірковими даними, майже 1/3.

Особам, що вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто допускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування обов´язками виконувати його, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлен­ня до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя.

Серед службових осіб, засуджених за службову недбалість, переважають працівники господарського апарату (4/5). Серед останніх перше місце посідають (ненабагато більше половини) працівники торгівлі, передусім службові особи, які несуть матеріальну відповідальність за майно, нестача якого виявляється при інвентаризації і ревізіях. На другому місці - особи, зайняті у виробництві (1/4). Аналогічна картина спостерігається і з таким видом службових злочинів, як зловживання владою або службовим становищем. Тут домінують зловживання працівників господарського апарату, при цьому в таких його галузях, як торгівля (половина усіх випадків) і виробництво (1/5).

Переважна більшість (до 95 %) службових осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, - представники середньої і найнижчої управлінської ланки. Серед них перше місце посідають низові працівники, які безпосередньо несуть матеріальну відповідальність за майно, що їм доручене, - продавці, касири, комірники, завідувачи відділів баз, магазинів. Рахівники, які відповідають за постановку обліку майна (бухгалтери), а також за здійснення безпосереднього контролю за його зберіганням (інвентаризатори, ревізори), становлять 1/10 засуджених. Це рівною мірою стосується і суб´єктів службової недбалості, і суб´єктів службового підроблення.

За морально-психологічною спрямованістю особистості суб´єктів зловживання владою і халатності можна розподілити на кілька умовних типів.

1.                  Працівник господарського апарату, який розглядає своє службове становище головним чином з корисливих позицій або інших особистих вигод; упевнений у владі грошей; одержує особисті матеріальні вигоди за рахунок державних або громадських організацій чи окремих громадян; знає справу, вмілий організатор, але ігнорує інтереси служби, цікавиться ними лише для того, щоб залишатися на посаді, яку він обіймає. Звичайно приховує злочини, які вчиняють підлеглі, чим зміцнює своє становище серед них.

2.                  Службова особа господарського і адміністративного апарату, в якої домінуючим мотивом злочинних зловживань є кар´єризм. Така особа стає на злочинний шлях, маючи на меті у першу чергу особисті інтереси, що виявляються у бажанні репрезентувати себе як працівника, який заслуговує на подальше просування по службі.

3.                  Службова особа, як правило, низової або середньої ланки господарського апарату, яка не має достатньої кваліфікації. Мотиви службових злочинів - забезпечення нібито інтересів підприємства, вузьковідомчий підхід до вирішення службових завдань. Нерідко вона керується порочною практикою протиставлення доцільності і законності. Не вміючи організувати роботу, долати труднощі, що виникають, законним шляхом, легко йде на правопорушення.

4.                  Серед суб´єктів службових злочинів певне місце посідає особа, яка дала згоду на виконання службових обов´язків, але є недостатньо компетентною для успішного їх виконання. Така особа від самого початку виявляє самовпевненість, не підкріплену необхідними знаннями, навичками і здібностями для виконання відповідних організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов´язків. Для неї характерний мотив безвідповідального, легковажного, недисциплінованого ставлення до служби.

5. Окремо стоїть суб´єкт службового злочину, у службовій поведінці якого визначальною є схильність до пияцтва. Звичайно така особа буває представником нижчої ланки, яка розпоряджається ввіреними їй матеріальними цінностями або здійснює контроль за їх зберіганням. Потяг до надмірного вживання алкогольних напоїв (звичайно, у компанії) нерідко пов´язаний із витратами, які перевищують легальні можливості суб´єкта злочину, призводить до зловживань, злочинних дій з придбання спиртного. Цей же потяг визначає злочинно-халатне ставлення до службових обов´язків по забезпеченню зберігання майна і здійсненню контролю за ним.

За морально-психологічною спрямованістю хабарників можна класифікувати на два типи:

а)         звичайний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у відшуканні можливостей одержати хабара, готовий одержувати його у будь-якому вигляді, але краще за все - грошима. Нерідко дотримується твердого «тарифу» за виконання службових дій, пов´язаних з наданням громадянам конкретних благ матеріального або іншого характеру. Такий тип хабарництва є найбільш суспільно небезпечним;

б)         хабароодержувач порівняно нестійкого типу, який виявляє нездатність утримуватися від спокуси одержати «винагороду» за виконання службових обов´язків. Активних дій, спрямованих на відшукання можливостей одержати хабара, він не здійснює. Значно частіше подібному суб´єкту злочину властива схильність до алкоголізму; прийняття рішення одержати хабар здійснюється під впливом компанії «друзів».

Серед хабародавців можна виділити два типи, які різко відрізняються один від одного:

а)         «злісний» хабародавець, який часто користується хабаром та іншими видами «подяки» для досягнення як законних, так і протиправних цілей; додержується поглядів, що «все продається і все купується». Якщо він є службовою особою, то використовує і свої обов´язки відповідно до наведеної формули. У разі коли зустрічається з відмовою прийняти від нього «подяку», пояснює це тим, що не «знайшов підходу»;

б)         «випадковий» хабародавець, який йде на давання хабара після тривалих вагань, використавши всі можливі, на його погляд, законні засоби. Нерідко ним може бути малоосвічена людина, яка недостатньо чітко уявляє собі легальні можливості здійснення своїх прав.