Криміналістична ідентифікація відіграє суттєву роль у судочинстві. За суттю, весь процес доказування у кримінальних справах полягає в установленні тотожності людей, об'єктів, предметів, явищ, які так чи інакше пов'язані з розслідуваною подією.

Ідентифікація (від лат. identificns - тотожний і faciу - роблю) - означає ототожнення, тобто встановлення об'єкта за якимись його властивостями чи ознаками.

Криміналістична ідентифікація - процес порівняльного дослідження об'єктів, пов'язаних із подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їхньої тотожності. (Наприклад, ідентифікувати особу за почерком, слідами рук, ніг; знаряддя зламу - за слідами цього знаряддя на перешкоді; транспортний засіб - за його слідами, залишеними від протектора шин коліс; зброю - за слідами на гільзах, кулях або на перешкоді тощо).

Термін ідентифікація вживався ще А. Бертільйоном і в працях вітчизняних дореволюційних криміналістів, але предметом їхніх досліджень був лише емпіричний (тобто практичний) бік ідентифікації.

Формування спеціальної теорії ідентифікації започаткував Сергій Михайлович Потапов у праці "Вступ у криміналістику", що згодом було продовжено іншими криміналістами, професорами: А. І. Віпбергом, М. В. Терзієвим, Б. І. Шевченком, В. Я. Колдіпим, М. Я. Ссгаєм, В. С. Мітрічевим та ін.

Теорія ідентифікації - це система правил і понять, необхідних для встановлення її чи відсутності.

У Наукову основу сучасної теорії ідентифікації становлять загальновизнані положення (аксіоми) щодо:

• індивідуальності об'єктів матеріального світу;
• відносної незмінності об'єктів матеріального світу;
• загального зв'язку об'єктів матеріального світу;

 
• можливості вирізнений загальних та окремих ознак, що характеризують об'єкти матеріального світу, сукупність яких і дає змогу проводити ідентифікацію (ототожнення) цих об'єктів.

Ідентифікацію у криміналістиці треба відрізняти від схожого процесу, що має місце в інших науках і техніці.

Ідентифікувати у хімії, ботаніці, зоології, мінералогії тощо -означає встановити належність об'єкта до певного стандартизованого класу, роду, виду, підвиду, сімейства, тобто, провести класифікацію.

На відміну від цього криміналістична ідентифікація вирішує завдання щодо встановлення індивідуальної тотожності, себто ототожнення конкретно визначеного об'єкта самого собі.

Ще слід звернути увагу на те, що термін "криміналістична ідентифікація" вживається в декількох значеннях:

• ним визначають мету (завдання) та результат дослідження (наприклад, коли кажуть "об'єкт ідентифіковано");
• ним характеризують процес ідентифікації, тобто систему дій, що викопуються у відповідній послідовності;
• нарешті, цим терміном позначають або називають також окремий метод пізнання, себто теоретичну концепцію, що охоплює вчення про загальні принципи та способи ототожнення матеріальних об'єктів задля встановлення істини у кримінальному, цивільному, адміністративному, господарському процесах.

Продовжуючи характеристику криміналістичної ідентифікації, слід наголосити, що сутність її полягає у зіставленні об'єкта з його відображенням.

Необхідним інструментом цього процесу є порівняння - одночасне вивчення двох чи більше об'єктів із метою встановлення їх спільного чи відмінного.

У цьому встановленні не варто забувати, що відповідно до діалектики явищ мають місце постійні просторово-структурні або молекулярні зміни об'єкта, бо рух саме приводить до таких змін.

Отже, у процесі ототожнення важливого значення набуває адекватний обгрунтований аналіз можливих і наявних видозмін об'єкта у процесі його ототожнення.

Вивчення неминучих видозмін допомагає з'ясуванню і поясненню факту тотожності, визначенню допустимої межі, міри наявних відмінностей, які все ж не відкидатимуть висновку про тотожність чи навпаки.

Ці зміни (відмінності) у вигляді, характері чи за інакшими критеріями досліджуваного об'єкта можуть зумовлюватися наявністю впливу багатьох факторів: природи самої речовини, умовами виготовлення предмета, його використання, зберігання тощо.

Зміни та їхні наслідки - відмінності за причинами утворення можуть мати: а) природний характер (старіння людини -природний характер змін зовнішнього вигляду); б) штучний характер (шрами, поранення тіла тощо - наслідки штучних, можливо навіть навмисних, щоб ускладнити майбутнє впізнання).

За підставою виникнення змін, що викликали відмінності, останні можна поділяти на:

• необхідні (обумовлені), наприклад, вікові зміни;
• випадкові (необумовлені), наприклад, наслідки аварії тощо. Значення для ідентифікації також має градація змін на:
• суттєві;
• несуттєві.

Під час порівняння об'єкта (його ідентифікації) встановлюють: а) збіжні, б) незбіжні ознаки (про ознаки ми ще будемо вести мову нижче).

Далі визначають, яких ознак більше, чи кількість незбіжних ознак у межах допустимого, після чого доходять висновку про тотожність об'єкта чи відсутність її.

Явище, протилежне позитивній ідентифікації (тобто встановленню тотожності), у криміналістиці має назву нетотожності (негативної ідентифікації) або диференціації.

Ллє, залежно від природи відмінностей (несхожостей), їх кількісного та якісного виразу, можуть мати місце випадки, коли неможливо встановити ні тотожність, ні нетотожність.

Тобто, внаслідок порівняльного дослідження можна зробити один із трьох висновків (іншими словами, цс - результат ідентифікації):

• про наявність тотожності;
• про відсутність тотожності;

-   про неможливість вирішення завдань ідентифікації, коли природа виявлених відмінностей, змін залишається нез'ясова-гюю (не поталанило з'ясувати, чи ці зміни були випадкові або навпаки, природні або штучні, суттєві чи несуттєві і т. д.).

Попри те, що ідентифікація (ототожнення) і диференціація - два різні і взаємозаперечні висновки, напрям дослідження, який приводить до них,- один.

Полягає він в об'єктивному дослідженні ознак, властивостей тощо, порівнюваних об'єктів і в їх зіставленні.