Перед тим, як перейти до аналізу етапів процедури ідентифікаційного дослідження, видається доцільним бодай коротко охарактеризувати такий різновид ідентифікації, як групофікація, про яку вже згадувалося, коли говорили, що ідентифікація за рівнем досягнутої індивідуальності може бути індивідуальною (у разі встановлення тотожності) і груповою (у разі встановлення лише групової (родової, видової) належності).       *

Отже, групофікація є ідентифікаційним процесом установлення групової належності, окремою криміналістичною теорією, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати не тотожність, а схожість однорідних об'єктів і на цій підставі відносити їх до класу, виду, роду, групи.

Клас - це сукупність предметів, явищ, що мають спільні ознаки, однакові якості (по-іншому - розряд, підрозділ). У логіці це - сукупність однорідних предметів, явищ за спільними ознаками, що входить до складу загального вищого розділу - роду.

Тип - це зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ.

Група - це сукупність предметів, явищ, речовин і т. ін., внутрішньо об'єднаних на основі спільності, подібності властивостей, ознак.

Однорідні об'єкти - такі, що попри певні відмінності, наділені сукупністю певних збіжних групових ознак (наприклад, ножі мають однакові зовнішні параметри, цільове призначення і т. д.).

Установлення родової (групової) належності у криміналістиці запропоновано проф. М. В. Терзієвим 1948 р. у праці "Физи-ческие исследования в криминалистике".

Визначення групи може бути як початковим етапом ідентифікації, так і самостійним завданням (методом дослідження), тобто віднесенням конкретного об'єкта до відповідної групи.

Тобто, групофікація завжди буде першою стадією ідентифікації об'єктів, якщо стосовно їх є вірогідність установлення тотожності.

Коли має місце неповнота відображення сліду (через відсутність окремих або індивідуальних ознак), ідентифікація завершиться не стадією ототожнення, а стадією групофікації.

Наприклад, на місці вбивства виявляють нечіткі забарвлені сліди взуття. Експертизою встановлюється, що сліди залишено новим чоловічим взуттям певного розміру, припустімо 42, з малюнком на підошві "в ялинку".

Отже, визначено вид (чоловіче) і групу (розмір) взуття, серед якого треба шукати потрібне.

Якщо підозрюваний носить взуття 42 розміру, причому на його підошві є малюнок "в ялинку", це ще не означає, що слід на місці залишений саме ним.

Таке взуття могли завезти до місцевого магазину і його могли придбати інші мешканці цієї місцевості.

Проте встановлення групи взуття, окресленої двома конкретними ознаками, дає можливість більш цілеспрямовано будувати розшукові та слідчі версії. Зрозуміло, що якби у слідах відобразилося більше ознак (наприклад, характер зносу рельєфного малюнка, якість, походження, що утворилися на підошві внаслідок експлуатації взуття), то в цьому випадку можна було б ототожнювати взуття за слідами.

У наведеному випадку процес криміналістичної ідентифікації завершився встановленням лише групової належності, як логічної форми висновку ідентифікаційного процесу.

У деяких випадках групофікація застосовується не як початковий етап ідентифікації, а лише як самостійний метод дослідження.

Передовсім це стосується дослідження індивідуально-неви-зиачених об'єктів, якими можуть бути сипкі, рідкі та газоподібні об'єкти, оскільки вони не мають установленої зовнішньої форми.

"Слідча практика" описує випадок, коли з комори було вчинено крадіжку пшениці. У підозрюваного виявили два мішки пшениці.

Експерт, порівнюючи зразки пшениці з комори зі зразками, вилученими у підозрюваного, встановив, що обидва зразки належать до одного й того ж сорту і виду, одного року врожаю, мають однакові схожість, засміченість тощо.

На підставі зібраних властивостей він дійшов висновку, що порівнювані зразки однакові та належать до сорту пшениці "Миронівська 808", тобто встановив клас (злакові), рід (пшениця) і вид ("Миронівська 808").

Дослідження зразків зерна можна було б продовжити і встановити ще кілька спільних (збіжних) властивостей, тобто досягнути більшої схожості, але тотожності - НІ, бо пшениця, вилучена у підозрюваного, і зерно з комори після поділу на частини утворили два нові конкретні об'єкти, кожний з яких тотожний тільки сам собі.

Отже, встановлення групової належності сипких, рідких і газоподібних об'єктів є процесом групофікації у вигляді самостійного дослідження - окремого методу науки криміналістики.

У результаті можна зазначити, що в основі групофікації є той самий метод порівняння ознак і властивостей об'єкта з його матеріальними відображеннями на іншому об'єкті - носії відображення. Але тут процес дослідження завершується встановленням не тотожності, а групової належності.

Об'єктами групофікації є дві групи об'єктів, що порівнюються.

Останні можуть бути: а) індивідуально-визначеними; б) предмети-речовини (як зазначалось: сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями - внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до певної однієї групи, роду, виду, класу.

Різновидом установлення групової належності вважається визначення спільного джерела походження, коли вирішується питання про належність двох чи більше об'єктів до однієї маси.

Наприклад, папір, що використовувався для фальшивих грошових знаків, папір, вилучений під час обшуку з помешкання підозрюваного, виготовлені на одному і тому ж целюлозно-паперовому комбінаті; ґудзик, знайдений на місті вбивства, і ґудзики, що залишилися на піджакові, належать до однієї партії.

Криміналістичне поняття "встановлення спільного джерела" запропоновано проф. В. С. Митричевим, який, розуміючи під джерелом походження будь-яке матеріальне тіло, котре за певних причин може відтворювати інші об'єкти, що відображають ознаки і властивості джерела, запропонував три види джерела походження:

1. конкретний предмет;
2. сукупність конкретних предметів;
3. певну масу речовини.

Джерело як конкретний предмет, що має усталену зовнішню форму, відображає свої ознаки через копіювання і поділ цілого па частини.

У трасологічному плані це є слідоутворювальним об'єктом.

Джерело як сукупність конкретних предметів розуміється у виді кінцевої маси однорідних або однотипних предметів, наприклад, ящик цвяхів, коробка скріпок, пачка грошей у дрібній купюрі тощо.

Якщо у ході розслідування злочину такі сукупності предметів виявляються розосередженими, то, порівнюючи їх між собою і встановлюючи однакові ознаки, роблять висновок, що всі вони походять з одного джерела, наприклад, із конкретного ящика цвяхів, який є у підозрюваного.

Джерело як певна маса речовини - це сипкі, рідкі та газоподібні речовини, які під час поділу на частини утворюють конкретні порції зерна, піску, борошна, рідини, що відображають властивості цілого, тобто джерела походження.

Приведений аналіз поняття джерела загального походження свідчить, що джерело - це ототожнений об'єкт, який існував раніше, а роз'єднані предмети (частини) - не що інше, як ототож-нювальні об'єкти, яких може бути скільки завгодно.

Якщо вважати джерелом конкретний верстат, агрегат, який виробляє однорідні предмети (ґудзики, скріпки, формоване взуття тощо), то виявиться, що верстат, агрегат є ідентифікованими, а продукція, яку вони виробляють, ідентифікувальними об'єктами.

Тому встановлення загального джерела походження відносно предметів з усталеною зовнішньою формою є ідентифікацією, а відносно сипких, рідких і газоподібних речовин -групофікацією.

Процес (процедура) ідентифікаційного дослідження за мате-ріально-фіксоваиими відображеннями охоплює такі стадії та етапи:

I стадія - попереднє дослідження, утворене етапами:

-    ознайомлення з матеріалами;

-    з'ясування завдань;

• загальний огляд об'єктів, що підлягають ідентифікації, і тих, якими буде проводитись ототожнення;

-    роздільне дослідження.

II стадія - детальне дослідження, утворене етапами:

-    виявлення, аналіз і дослідження ознак;

• експертний експеримент (факультативний етап) (наприклад, сліди бойка та зуба викидувача (зачіпки) відтворюються виконанням експериментальної стрільби з ототожнюваної (шуканої) зброї);
• порівняльне дослідження, яке може здійснюватись такими способами: зіставленням, суміщенням, накладенням.

Зіставлення - коли порівнювані об'єкти розташовуються поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати їхні ознаки.

Порівняння здійснюється або через безпосереднє зіставлення ознак ідентифікованого та ідентифікувального, або проектуванням ознак, що порівнюються на один екран чи їх розміщують в одному полі мікроскопа.

Суміщення - коли порівнювані об'єкти розміщуються в одному полі так, щоб ознаки одного об'єкта становили продовження ознак іншого.

Цей спосіб частіше за все застосовується для порівняння слідів ковзання, що є чередуванням борозенок і валиків.

Суміщення ^можна здійснювати розрізанням зображень ознак, що порівнюються, за однаковими лініями та поєднаннями розрізаних частин за ознаками, що збігаються.

З цією метою застосовують спеціальні прилади - порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення ~ коли порівнювані об'єкти розміщують так, щоби вони контактували один з одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі ("на просвіт").

Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал скло, плівка) і, накладаючи один на одного, досліджують їхні форму, розміри і розташування ознак у прохідному світлі.

Таким чином установлюють дописки і вставки на окремих документах, виконані через копіювальний папір в одну закладку.

Для застосування накладення в експертній практиці сконструйовано спеціальний прилад оптичного накладення ("ПОН").

Головною умовою об'єктивності ідентифікаційного дослідження та обґрунтованості висновків є порівнянність ознак і властивостей об'єктів за формою і станом.

Тому згідно з методикою дослідження матеріал, що порівнюється, повинен відповідати таким вимогам:

• зразки мають бути одержані на однаковому або схожому копіювальному матеріалі ототожнюваного об'єкта;
• порівнювані об'єкти мають бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі та освітленні;
• вираженість ознак, що порівнюються, повинна мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний тощо);
• ознаки, що зберігаються, мають показувати однакові результати за різних способів і засобів порівняння.

/// стадія - оцінювання результатів і формулювання висновків, що їх можна класифікувати на види. За природою на:

-   стверджувальні (що стверджують факт тотожності);

• заперечувальні (що виключають тотожність). За формою вираження на:

-    категоричні (достовірні);

-    імовірні (припускні).

За характером відносин між об'єктом дослідження і тим, що стверджується (або заперечується) на підставі процесу ідентифікації па:

-    асерторичпі;

-    проблематичні;

-    розмежувальні;

-    умовно визначені.

Асерторичний висновок констатує факт, що мав місце в дійсності. Наприклад: "...кулю вистрілено у дулі пістолета Макарова №...", або "...рукописний текст у документі виконано гр. Н." тощо.

Проблематичні висновки містять припущення можливості існування певного факту в минулому. Наприклад, можливість пострілу з мисливської зброї без натискування на спусковий гачок; можливість відмикання замка відмичкою.