1. систематичне узагальнення слідчої, судової та експертної практики провадження у кримінальних справах;
2. вивчення криміногенної обстановки в цілому в державі та в окремих регіонах, стану, структури та динаміки злочинності;
3. аналіз кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного, цивільно-правового, а також іншого галузевого законодавства, пов'язаного з устамовленням юридичної відповідальності за правопорушення в різних сферах діяльності (господарської, фінансової, банківської, податкової, екологічної) тощо;
4. розроблення найбільш ефективних методів і засобів розкриття, розслідування злочинів, судового розгляду кримінальних справ, побудова їх криміналістичної характеристики; опти-мізація процесу розслідування окремих видів і груп злочинів та судового розгляду щодо них кримінальних справ на основі використання даних про типові слідчі, судові ситуації; напрацюван-пя системи типових версій і комплексів (алгоритмів) слідчих, судових дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів;
5. вдосконалення процесу прогнозування змін у структурі злочинності і розроблення відповідно до цього нових окремих методик розслідування та вдосконалення тих, що застосовуються (реалізація прогностичної функції криміналістики);
6. иапрацювання окремих методик судового розгляду кримінальних справ щодо злочинів певних видів (груп).

Як видно з наведеного, названі завдання є доволі різноаспект-пими, через що їх можна поділити на:

А. Загальні, що полягають у сприянні правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю, а прокуратурі, крім того, разом із судом і професійним захистом у досягненні ними основної мети кримінального судочинства, зокрема такого застосування закону, яке забезпечувало б, з одного боку, притягнення до кримінальної відповідальності кожного, хто вчинив злочин, а з іншого - гарантувало би від безпідставного покарання невинних у його вчиненні.

Б. Спеціальні - а) вивчення з позицій криміналістики злочинів і злочинності; б) вивчення та узагальнення передового досвіду відшукання, виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів, а також судового розгляду щодо них кримінальних справ; в) установлення закономірностей організації та здійснення розслідування злочинів і судового розгляду щодо них кримінальних справ; г) розроблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо розслідування та судового дослідження злочинів окремих видів і груп.

Принципи криміналістичної методики - базовані на законі вимоги, яким повинна відповідати побудова будь-яких окремих методик. Ці принципи поділяються на:

А. Загальні (визначальні основи розділу "Криміналістична методика"), до яких відносять:

1) законність методик;

2)   цілісність методик;

3)   наукову обґрунтованість і достовірність;

4)  вимогу побудови окремих методик на основі змісту і дис- 
позицій відповідних норм кримінального закону інших законо- 
давчих актів, що встановлюють юридичну відповідальність 
(цивільно-правову, адміністративну), а також регламентують 
діяльність правоохоронних органів і суду.

Б. Окремі принципи (визначальні категорії (критерії), які обумовлюють папрацювання криміналістичних методик), а саме:

1)   конкретність криміналістичних методичних рекомендацій;

2)   етаппість окремих методик;

3)   ситуаційність та багатоваріантність;

4)   ефективність;

5)   структурна єдність;

1. принцип вивчення механізму та способів учинення злочинів, їх приховання; вивчення оточення особи злочинця;
2. принцип узагальнення й використання передового досвіду розслідування, слідчо-експертної та судової практики, криміналістичної теорії, даних суміжних юридичних наук та інших галузей знань.

В. Спеціальні принципи (базові категорії, що слугують розробленню конкретних методик розслідування окремих видів чи груп злочинів):

1. принцип індивідуальності розслідування й судового розгляду;
2. взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів дізнання;
3. максимально активне використання спеціальних (фахових) знань, технічних засобів і допомоги громадськості;
4. принцип плановості розслідування та судового розгляду кримінальних справ;

5)  принцип оперативності, швидкості розслідування;

6)  засада щодо оптимального набору слідчих і судових дій. 
Під кутом зору організації процесу розслідування злочинів

загальноприйнятим є його умовний поділ на три окремі етапи (хоча є позиція і щодо двоетапного процесу розслідування).

Кожний етан - це такий період розслідування, у ході якого поряд із загальними вирішуються й свої, властиві конкретному етапу, завдання.

Перший етап - період провадження первинних, невідкладних слідчих дій, а також оперативно-розшукових заходів, скерованих на вирішення загальних і специфічних завдань (установлення події, що має ознаки злочину; виявлення, переслідування й затримання особи, винної у вчиненні злочину "по гарячих слідах" тощо).

Первинні, невідкладні слідчі дії здійснюються у відносно обмежений проміжок часу, але встановити його тривалість для всіх випадків розслідування злочинів наперед неможливо.

У загальному вигляді необхідно зазначити, що початковий етап розслідування завершується зникненням невідкладності у проведенні слідчих дій.

Обмежений строк початкового етапу розслідування злочинів вимагає максимальної інтенсифікації діяльності слідчого.

Другий етап - це період провадження всіх інших слідчих дій, скерованих на збирання й дослідження доказів у справі (викриття винного у вчиненому злочині, пред'явленому обвинуваченні; з'ясування обставин, які з тих чи інших причин залишилися не встановленими початковим етапом розслідування).

Завершальний етап - прикінцевий період розслідування, що починається моментом прийняття слідчим рішення про закінчення розслідування і завершується направленням справи прокуророві або складенням постанови про закриття кримінальної справи. За змістом цей етап охоплює оцінювання зібраних у справі доказів, виконання додаткових і повторних дій та визначення порядку завершення розслідування.

Згідно з цими етапами систематизуються рекомендації в окремих криміналістичних методиках.

Складна і багатофункціональна діяльність суду (судді), прокурора, професійного захисника у зв'язку з першоінстанційним розглядом і участю в такому розгляді справ, як видається, також повинна бути умовно розділена на певні етапи, які дещо не відповідають з визначеним розділом III КПК України частинам провадження справ у суді першої інстанції. Ці етапи відрізняються від законодавчо визначеного поділу судового процесу не тільки метою й завданнями, а й засобами їх вирішення.

Перший етап - це етап підготовки до судового слухання справи. Він, охоплюючи за суттю діяльність перед і під час попереднього розгляду справи суддею, своєю чергою, складається з декількох підетапів: 1) вивчення матеріалів кримінальної справи окремо кожним із зазначених вище суб'єктів кримінального провадження, їх оцінювання на предмет усебічності, повноти і об'єктивності проведеного досудового розслідування;

1. побудова судових, прокурорських і адвокатських версій;
2. виявлення прогалин неповноти досудового розслідування;

4) вирішення питання про можливість, доцільність усунення прогалин у ході судового розгляду справи, а також визначення прийомів і засобів, що можуть бути у цьому використані.

Другий етап - це дії судді (суду), прокурора і адвоката-за-хисника в підготовчій частині судового засідання. На цьому етапі з'являється можливість вперше в суді виступити з клопотаннями про виклик свідків, експертів і фахівців, про витребування і приєднання до справи нових доказів (ч. 1 ст. 296 КПК України), оцінити клопотання, що заявляються іншими учасниками процесу, і висловити свою думку з приводу таких клопотань. І прокурор, і адвокат, крім того, на цьому етапі вперше чують оцінку заявлених ними клопотань з боку суду і можуть внести необхідні корективи як у побудовані ними на етапі підготування версії, так і в тактику й методику, відповідно до підтримання державного обвинувачення і захисту.

Третій етап - здійснення судового слідства та участь у ньому прокурора і адвоката-захисника. Саме на цьому етапі аналізується й оцінюється наявна у справі інформація. У ході судового слідства прокурор зобов'язаний, а адвокат має право активно брати участь у вивченні доказів, щоб за сприяння суду забезпечити всебічність, повноту і об'єктивність дослідження як, зокрема, кожного доказу, так і всієї їх сукупності. Важливою особливістю цього етапу є динамічність ситуації перебігу судового слідства, що вимагає постійного оцінювання досліджуваних доказів з метою своєчасного корегування версії обвинувачення (захисту), а також тактики і методики, з одного боку, підтримання державного обвинувачення, а з іншого - професійного захисту.

Четвертим етапом є участь прокурора і адвоката в судових дебатах. Без сумніву, цей етап є складним, важливим і вирішально-завершальним у судовому розгляді кримінальної справи. Прокурор у дебатах виступає першим (ч. 2 ст. 318 КПК України) і покликаний начебто задати тон захисникам, хоч би скільки їх не було. Вони це враховують. "Непросто знайти необхідну тональність..., коли, приміром, прокурор виголосив промову лояльну, виважену щодо підсудного. І здавалося б, за такої ситуації важко адвокатові настроїти аудиторію, щоб його слова її захопили. В таких випадках досвідчені адвокати радять вдаватися до психологічного маневру. Слід розпочати свою промову з тональності прокурора і поступово готувати слухача до думки, що не так усе правильно стверджував прокурор. Лише посіявши в душах слухачів зерно сумніву, адвокат може приступати до своєї атаки"1. Однак варто враховувати, що виступами з промовами не обмежується участь прокурора і захисника на цьому етапі. У цьому контексті суттєве тактичне і методичне значення відіграють репліки, що є за суттю реакцією найактивніших представників протиборчих сторін на виступи одна одної. Саме репліка дозволяє прокуророві щодо адвоката чи адвокатові щодо прокурора обґрунтовано взаємозаперечити за суттю його доводи, спростувати основні його положення озвученої контрагентом позиції, перешкодити наданню незаконного впливу на склад суду, його думку у справі, забезпечити, зрештою, ностановлення законного та обґрунтованого вироку або іншого виду судового рішення.

Щоправда, за всієї своєї конкретності названі етапи судового розгляду кримінальних справ у констексті їх реалізації судом, прокурором і адвокатом охоплюють лише загальні комплекси обставин, що характеризують розгляд тієї чи іншої кримінальної справи. Більш високий ступінь конкретності досягається в тому випадку, коли додатково буде враховано типові ситуації, що можуть динамічно та істотно змінюватись упродовж як одного окремо взятого етапу, так і від етапу до етапу.

Важливе значення у вивченні й застосуванні завершального розділу криміналістики має класифікація окремих криміналістичних методик.

Першочергово запропонуємо класифікацію окремих методик розслідування певних видів (груп) злочинів. Ця класифікація може бути здійснена за декількома критеріями (підставами):

> У площині стосунку до кримінального закону (тобто залежно від виду чи групи злочинів):

Типові (видові) методики (методика розслідування вбивств, крадіжок, шахрайства тощо).

Особливі (групові) методики, які діляться залежно від

а)  способу вчинення злочину:

вбивства (з використанням холодної зброї; з використанням вогнепальної зброї; скиданням із висоти тощо);

крадіжки (наприклад, кишенькові, квартирні, з автомобілів і т. ін.);

б) від місця вчинення злочину: