Проголошення Україною статусу незалежної суверенної держави, визнання такої міжнародним співтовариством ставить перед юридичною наукою держави задачу пошуку шляхів зміцнення суверенітету українського народу, побудови демократичної правової держави, впровадження в політико-правову практику цінностей світової цивілізації з урахуванням накопиченого в Україні державно-правового досвіду, демократичних прагнень народу до миру, волі та справедливості, а також зміцнення законності та боротьби з правопорушеннями.

Реформування правової системи України під впливом розбудови незалежної правової держави в Україні потребує удосконалення складових елементів цієї системи. В оновленому суспільстві виникає безліч нових відносин, які потребують правового регулювання. Зокрема на вказаній основі виникли такі галузі права, як банківське право, комерційне право, аграрне право, муніципальне право, морське право, митне право і т.д. І хоча ці галузі права досить молоді, проте вони вже мають свій предмет правового регулювання, використовують певний категорійний апарат. Це говорить про прогресуючий характер розвитку правових наук в Україні та диференціацію правових знань. І, хоча більшість вказаних нових галузей виникло на основі одного нормативного акту, одного закону, це не зменшує ролі кожної з них в системі правових знань, тому що галузеві знання переростають в підгалузі або в самостійні галузі, і цей процес буде продовжуватись.

Адміністративне право - це класичний зразок фундаментальної (профілюючої) галузі публічного права. Як і конституційне право, право адміністративне опосередковує функції публічної влади в державі; регулює відносини, що забезпечують загальні, сукупні або, інакше кажучи, публічні інтереси суспільства. В той же час, адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, багато в чому конкретизуючи їх дію. Таке розуміння адміністративного права базується на аналізі змісту державного управління та об'єктивних законів функціонування суспільства.

На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права - це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади - сфері виконання законів та інших правових актів держави.

В той же час, адміністративне право - об'ємна галузь, тому що охоплює широке та різноманітне коло суспільних відносин.

Адміністративно-правові відносини складаються переважно в особливій сфері суспільного життя - сфері державного управління [147. - с.84]. Тут варто підкреслити, що вони виникають у зв'язку із здійсненням органами державного управління своїх управлінських функцій, тобто у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.

Таким чином, адміністративне право регулює суспільні відносини в сфері державного управління. Управління в сфері охорони громадського порядку породжує суспільні відносини, що відносяться до кола суспільних відносин в сфері державного управління, тобто відносини в сфері охорони громадського порядку регулюються адміністративним правом. Нас у даному випадку зацікавила така підгалузь адміністративного права як поліцейське право, яке  регулює відносини в сфері охорони громадського порядку, тобто регулює діяльність спеціальних органів виконавчої влади в сфері управління охороною громадського порядку як частиною правоохоронної діяльності [194. - с.17].

Звичайно, дослідження в даному напрямку вимагає своєрідного поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що в своєму системному поєднанні складає специфічну методологію дослідження. Тобто методологія дослідження адміністративно-правових відносин в сфері охорони громадського порядку, на нашу думку - це система принципів і способів організації та побудови теоретико-правового мислення, розширення його діапазону. Невипадково між засобами праці в процесі виробництва та поняттями в процесі мислення проводиться функціональна аналогія. Наукове поняття характеризується як мисленнєве (ідеальне) відтворення сутності об'єкта, що вивчається, як концентрації знань про нього. В юриспруденції поняття виступають, як логічна форма пізнання сутності правових явищ, як відображення закономірного та особливого в правовій дійсності. Вони не апріорні, а адекватні колу об'єктивно існуючих правових явищ, являють собою результат синтезу правових уявлень, квінтесенцію юридичних знань та досвіду.

Складність теми та її прикладний характер потребує застосування діалектичного підходу. Оскільки обрана тема має прикладний характер, нам вбачається необхідним застосування загальнонаукових методів: аналізу та синтезу, тобто - вивчення, аналізування та синтезування статистичних даних правопорушень, які посягають на громадський порядок, що дозволить виявити причини та умови порушення громадського порядку, а також закономірності виникнення та розвитку вказаних факторів. Синтезовані фактори дають змогу виявити шляхи попередження вказаних правопорушень і, таким чином, забезпечувати громадський порядок в державі та охороняти його належним чином.

В поєднанні із загальнонауковими методами аналізу та синтезу представляє наукову доцільність застосування методу анкетування [216. - с.614], для того щоб здійснити діалектичний підхід до проблеми, отримати інформацію про фактичне становище сфери громадського порядку, її оцінку, думки працівників практичних органів, що забезпечують громадський порядок, діяльність респондентів. Проведене дисертантом анкетування підтвердило наявність гострих проблем в сфері охорони громадського порядку.

Важливим є також застосування системного підходу, що дозволяє створити функціональну модель громадського порядку в державі та визначити закономірності як виникнення суспільних відносин в сфері громадського порядку, так і здійснення керівного впливу на охорону громадського порядку, тобто реалізація суспільних відносин в сфері охорони (забезпечення) громадського порядку.

Зрештою, моделювання - це вивчення об'єкта  (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), що заміщає оригінал із певних сторін, що цікавлять пізнання. Модель завжди відповідає об'єкту (оригіналу) у тих властивостях, що підлягають вивченню, але в той же час відрізняється від нього по певному переліку інших ознак, що робить модель зручною для дослідження об'єкта.  Використання моделювання диктується необхідністю розкрити такі сторони об'єктів, які або неможливо осягнути шляхом безпосереднього вивчення, або невигідно вивчати їх у такий спосіб.  Тому приходиться звертатись до  штучного відтворення подібних явищ у формі, зручної для спостереження і вивчення.  У ряді ж випадків буває набагато вигідніше і економніше замість безпосереднього проведення експерименту з об'єктом побудувати і вивчити його модель.

Для нашого дослідження важливим є те, що моделювання є засобом теоретичного або практичного опосередкованого пізнання, у процесі якого використовується деякий допоміжний об'єкт-модель, що дає в процесі її дослідження нову наукову інформацію про властивості об'єктивного явища або процесу, що цікавлять дослідника. Модель спрямована на розчленовування об'єкта пізнання, на виділення деяких  його істотних елементів, що підлягають формалізації й оцінці варіантів та ефективності дії.  Задача  моделювання  процесів правового регулювання може бути сформульована  як  виділення та максимальне урахування специфіки керування  і регулювання в соціальній і правовій  сферах. У вірно побудованих  нормативних моделях у всій повноті повинні бути  відбиті ті явища і процеси, що органічно властиві соціальному управлінню в широкому  змісті, утворюють його особливості та виділяють клас соціальних  керованих систем  із  класу систем  біологічних, технічних, економічних. Важливим класом моделей є моделі правового регулювання в конкретних  сферах суспільного розвитку.  Подібного роду моделі мають характер концепцій, виражених у формалізованому виді. Так, концептуальна модель державного управління повинна відповісти, приміром, на питання:  які види і статус органів державного управління; ступінь і форми централізації і децентралізації керівництва; форми і застосовувані організаційно-технічні  засоби; використання правового механізму для реалізації функцій системи та ін.

Сама ж концептуальна модель громадського порядку, на наш погляд, дає змогу вивчити шляхи забезпечення громадського порядку; дозволить виявити перешкоди, які виникають у практичній діяльності при охороні громадського порядку спеціально уповноваженими органами виконавчої влади; допоможе окреслити коло і статус органів виконавчої влади, на які покладається обов'язок охороняти громадський порядок.

Історико-правовий метод застосовується протягом всього дослідження, що дозволяє кожну проблему та кожний окремий елемент розглянути в його історичному розвитку, прослідкувати генезис проблеми в її складових елементах. Такий підхід дозволяє не проводити окреме історичне дослідження проблематики, а витримувати обраний напрямок дослідження у діахронічному розрізі та виявити чинники, які впливають на розвиток даної сфери в умовах сучасності.

Поряд з історико-правовим методом застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні діяльності поліції зарубіжних країн по охороні громадського порядку та аналітичному порівнянні цієї діяльності з аналогічною діяльністю міліції України, тобто дисертантом вивчається діяльність поліції деяких зарубіжних країн, зокрема, США, Великобританії, Канади та Франції з метою виявлення ефективних способів охорони громадського порядку, дослідження проблем, з якими стикаються правоохоронні органи цих країн у своїй діяльності по охороні громадського порядку. Така діяльність поліції зарубіжних країн зіставляється з діяльністю міліції України, що дозволяє вичленити позитивні елементи та адаптувати їх відповідно до етнічно-історичних здобутків розвитку української державності.

Таким чином, використання широкого спектру загальнонаукових та спеціально-юридичних методів складає певну систему методів, що являє собою методологію даного дослідження.