2. Для всіх систем адміністративної юстиції характерне віднесення до її відання  спорів, що виникають  у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і адміністративними (управлінськими) органами - з іншого. Коло і зміст цих спорів індивідуальні в кожній окремій системі адміністративної юстиції, однак загальним для всіх спорів є їх адміністративно-правовий характер. У деяких системах встановлюється принцип, за яким усі адміністративно-правові спори можуть розглядатися в органах адміністративної юстиції, в інших до компетенції відповідних органів віднесені лише окремі категорії спорів. Одні системи допускають розгляд тільки таких спорів, в яких ставиться питання про захист суб'єктивного права, інші допускають і можливість оспорювання законності нормативних актів, що видаються  органами  управління.

Проте в деяких країнах в порядку адміністративної юстиції вирішуються не лише  саме адміністративні спори, а й цивільно-правові, якщо в них беруть участь адміністративні органи і цивільні правовідносини виникли в результаті адміністративних дій, наприклад, спори про відшкодування збитку, заподіяного адміністративними діями. Але  це  є  виключенням  із  загального  правила.

Як би не різнилися між собою окремі системи, наявність спору про адміністративне право, характеризує адміністративну юстицію як спірну юрисдикцію з адміністративних справ. Слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України при виявленні в ході розгляду справи наявності спору про цивільне право, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на подання  позову на загальних підставах.

3. Адміністративній юстиції притаманна наявність системи судових органів, до компетенції яких входить розгляд  зазначених справ по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. З погляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризує незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дає змогу говорити про можливість існування автономної системи адміністративного правосуддя. 

В  усіх  системах адміністративної юстиції діє орган, спеціально створений  і  пристосований  до  вирішення  спорів  про  право. В одних випадках цю роль відіграють незалежні від адміністрації загальні суди, які крім адміністративних  можуть вирішувати й інші спори. В інших - юрисдикційні функції покладаються на спеціалізовані адміністративні суди, які створюються поза системою адміністративних органів і вирішують адміністративні спори різного характеру. Можливе використання в якості юрисдикційних органів спеціальних відомчих "квазі-судів", які вирішують спори лише в межах свого  відомства.  (наприклад у США - суди  агентств).

Теоретики права висловлюють різні думки щодо необхідності формування системи спеціалізованих адміністративних судів. Свого часу за англійською доктриною вважалось, що справжній контроль над адміністративною діяльністю може бути здійснений тільки за допомогою загальних судів, оскільки будь-який адміністративний суд - це завжди привілей, насамперед для адміністрації15.

В останні роки традиційний англійський погляд було істотно похитнуто практикою створення квазісудових органів з вирішення адміністративних спорів як в самій Великобританії, так і в інших англосаксонських країнах (США, Канада, Австралія та ін.)16.

Противники англійської доктрини висловлювали думку, що тільки адміністративні суди, об'єднані у систему, формально незалежну від адміністрації, здатні забезпечити ефективний контроль за законністю у сфері державного управління.

4. Адміністративна юстиція характеризується також наявністю особливих процедур розгляду зазначених справ. Механізм розгляду справ в адміністративних судах побудований на зразок судового процесу в загальних судах і майже цілком відтворює його принципи (гласності, публічності, усності, змагальності). Разом з тим, одна із сторін адміністративно-правового спору - орган управління, або посадова особа, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються. Кожна система адміністративної юстиції припускає, що розгляд і вирішення адміністративних спорів відбувається з дотриманням судової процесуальної форми. Залежно від відповідної системи можуть застосовуватися цивільно-процесуальна, адміністративно-процесуальна чи, нарешті, так звана "квазісудова" форми. В англосаксонських країнах під "квазісудовою" формою розуміється процесуальна форма, що відповідає принципам так званого "природного правосуддя", серед яких виділяють гласність, змагальність, можливість бути вислуханим, обов'язковість виконання мотивованого рішення, можливість оскарження  такого  рішення  в  суді  загальної  юрисдикції.

5. Правовим наслідком вирішення спору у сфері управлінської діяльності  органом адміністративної юстиції є визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи. Наявність органів адміністративної юстиції - це показник зрілості судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення  правосуддя, необхідний атрибут демократичної правової держави.

Таким чином, адміністративна  юстиція -  це  порядок  розгляду і вирішення в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами спорів, що виникають у сфері управлінської діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, - з  іншого, в результаті чого може бути прийняте рішення про визнання недійсності і (чи) скасування незаконного акта чи інше відновлення порушеного суб'єктивного права зацікавленої особи.

[1][84] А.И. Елистратов. Основные начала административного права. Издание второе. - М., 1917, с. 252-285.
 

[2][89] М.Д. Загряцков. Административная юстиция і право жалобы (в теории и законодательстве). - М., 1924.
 

[3][151] Д.М. Чечот. Административная юстиция (теоретические проблемы). - Л., изд-во ЛГУ, 1973, с. 26-65.
 

[4][74] Г.Брэбан. Французкое административное право. - М.: Прогресс, 1988. - С. 364.
 

[5][128] В.В. Сажина Административная юстиция: к теории и истории вопроса. - Сов. госуд. и право, 1989, № 9.
 

[6] [67] Д.Н. Бахрах. Административное право. Учебник для вузов. - М., БЕК, 1996, c. 58.
 

[7] [70] В.В. Бойцова, В.Я. Бойцов. Административная юстиция:к продолжению дискуссии о содержании и значении. - Госуд. и право, 1994, № 5. - c. 45.
 

[8] [152] Д.М. Чечот. Проблемы защиты субъективных прав и интересов в порядке неисковых производств советского гражданского процесса. Диссертация на соискание ученой степени доктора юридичних наук. Л., 1969, с. 267.
 

9[157] Шемшученко Ю.С. Адміністративна юстиція// Юридична енциклопедія: в 6 т./Редколегія:Ю.С. Шемшученко (відповід. Ред.) та ін. - К.: Укр. Енциклопед., Т. 1 1998. - С. 47.
 

10 [136] Стефанюк В.С. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян // Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. Ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Видавничий дім "Ін-Юре", 2002. - С. 218.
 

11 [74] Бребан Г. Французское административное право. - М.: Прогресс, 1988. - С. 27.
 

12 [91] Зеленцов А.Б. Контроль за деятельностью исполнительной власти в разубежних странах: Учеб. Пособие. - М.: Издательство Российского университета дружбы народов, 2002. - С.  83; [147] Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. - М., 1997. -С. 115, 133-134; [70] Бойцова В.В., Бойцов В.Я. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении// Государство и право. - 1994. - № 5. - С. 42.
 

13 [152] Д.М. Чечот. Проблемы защиты субъективных прав и интересов в порядке неисковых производств советского гражданского процесса. Диссертация на соискание ученой степени доктора юридичних наук. Л., 1969, с. 269-270.

14 [70] В.В.Бойцова, В.Я.Бойцов. Административная юстиция: к продолжению дискуссии о содержании и значении. // Государство и право. - 1994 . - № 5, с. 42-43.

15 [84] А.И. Елистратов. Основные начала административного права. - М., 1914, с. 308.
 

16 [143] Уэйд и Филлипс. Конституционное право. - М., 1950, с. 399 - 403.