Адміністративні процесуальні норми, що регулюють ад­міністративні провадження, містяться у багатьох галузях (зе­мельного, трудового, господарського, природоохоронного, банківського, фінансового та ін.) законодавства і забезпечують реалізацію, а в необхідних випадках і захист прав, обов´язків та законних інтересів громадян чи юридичних осіб. Видача ліцен­зії, наприклад, відповідно до Закону України «Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. регламентується процесуальними нормами, які за галузевою ознакою можна віднести до господарського законодавства, але зміст відносин, наявність у відносинах як однієї сторони орга­на владних повноважень, характеризує їх як засіб, за допомо­гою якого забезпечується функціонування публічної влади і реалізація прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

2. Адміністративні справи складають значну частину суспіль­них відносин у сфері державного управління. Вони охоплюють ве­лике коло публічно-правових відносин різних галузей права (конституційного, адміністративного, трудового, земельного, митного, податкового, господарського, житлового, соціального забезпечення, цивільного тощо) щодо розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

Адміністративною справою визнається звернення фізичних чи юридичних осіб до суду з позовом або до органів владних повноважень із заявою чи скаргою щодо реалізації та захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів, а також вирішення від­повідних питань у сфері публічно-правових відносин за ініціа­тивою органів владних повноважень.

У більшості випадків адміністративні справи характеризу­ються застосуванням адміністративного примусу як одного із впливових методів реалізації норм матеріального права в уп­равлінській діяльності. Це, насамперед, провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження щодо за­стосування заходів адміністративного примусу. Тенденція до збільшення притягнення до адміністративної відповідальності буде зберігатися і в майбутньому в зв´язку з декриміналізацією злочинів. Значна кількість справ розглядається за заявами гро­мадян, та спостерігається тенденція зростання рівня вирішених у суді справ за скаргами на неправомірні дії органів державного управління та їх посадових і службових осіб.

3. Розгляд і вирішення адміністративних справ завжди несе на собі відбиток практики управління. Так, реєстрація певного виду підприємницької діяльності тісно пов´язана з управлінням. Ор­ган державної реєстрації шляхом здійснення процесуальних дій реалізує (застосовує) норму матеріального права. Причому ця діяльність передбачена і врегульована певними нормативними актами, входить до кола завдань і функцій реєстраційного ор­гану і є функціональним обов´язком відповідної службової чи посадової особи органу влади.

Отже, розглядає і вирішує адміністративні справи орган публічної влади чи уповноважена ним посадова або службова особа. Зв´язок же між матеріальним і процесуальним правом, як зазначає А. М. Колодій, має такий вигляд: матеріальне пра­во—процес—процесуальне право. Тут матеріальне право визна­чає процес, а процесуальне право закріплює процесуальні фор­ми, необхідні для реалізації норм матеріального права, регулю­вання відносин, що склалися у сфері їх застосування1. Таким чином, реалізація суб´єктивних прав, свобод та інтересів здійс­нюється через норми процесуального права. Щодо реалізації і захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, то їх здійснення опосередковують саме норми ад­міністративного процесуального права, соціальне призначення якого характеризується тим, що за допомогою норм права та способів їх реалізації забезпечується захист публічного інтересу суб´єктів у сфері державного управління.

1 Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Гнтер, 1998. — С. 20.

2 Авер´янов В. Б. Процесуальний аспект адміністративного права: особ­ливості тлумачення // Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер´янова. — К.: Факт, 2003. — С. 40.

Проте розпорошеність норм адміністративного процесуаль­ного права в законодавстві інших галузей права не дозволяє стверджувати про кореспондування адміністративному праву такого юридичного явища, як «адміністративний процес» чи «адміністративне процесуальне право». Це і створює головну особливість адміністративного процесу у порівнянні з цивіль­ним і кримінальним процесами: якщо у цивільному і кримі­нальному процесі тільки санкція потребує застосування від­повідних процесуальних форм, то в адміністративному процесі — й диспозиція матеріальної норми2. Саме ця особливість і по­роджує різноманітні підходи до визначення поняття «адміністра­тивний процес» і «адміністративне процесуальне право».
 

На нашу думку, захист прав та інтересів людини може бути здійснений лише за умови виведення інституту адміністративно­го процесу за межі системи адміністративного права, що спри­ятиме більш широкому і повному дослідженню правових про­блем поза ідеологією адміністративного права, а адміністративне право звільняється від невластивих йому функцій. Адже ад­міністративне право — це державно-владне регулювання суспіль­них відносин, а адміністративне процесуальне право — це надан­ня адміністративних послуг та захист прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, публічного інтересу суспільства. Крім цього, виділення адміністративного процесуального права в окрему галузь права ініціюватиме вивчення цієї дисципліни у всіх навчальних закладах з підготовки фахівців з вищою юридич­ною освітою. Це спричинить значний вплив на підготовку фахів­ців у напрямі адміністративної процесуальної діяльності. А таких спеціалістів, як було зазначено 31 березня 2006 р. на першому в історії адміністративного судочинства в Україні Пленумі Вищого адміністративного суду України, катастрофічно не вистачає.

Розв´язання цього завдання можливе за наявності нових за змістом навчальних програм, підручників, навчальних посібни­ків та науково-методичного забезпечення, а також здійснення наукових досліджень у цій царині.