Позовна (спірна) процедура передбачає розгляд та вирішення адміністративним органом спору, тобто особа звертається до органів виконавчої влади і місцевого самоврядування зі скаргою щодо поновлення прав і захисту законних інтересів, порушених діями (бездіяльністю) або рішеннями державних органів,  посадових осіб, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян.

Подібна диференціація має певні суперечності з вітчизняною науковою доктриною, яка намагається об'єднати під поняттям "процес" юрисдикційні провадження, а під поняттям "процедура" - позитивні. Використання зазначеної класифікації має лише науково-дослідницьке значення, а не практичне, адже знову інтегрує позитивний та юрисдикційний процеси одним поняттям.

 Крім опрацьованих, існують й інші критерії класифікації адміністративної процедури, наприклад,  за порядком здійснення: на звичайну та спрощену процедуру (формальну і неформальну), тобто виконання процедури здійснюється в декілька етапів, що виражає її стадійність, як зазначає В.К. Колпаков, це логічні та послідовно змінюючі одна одну операції [36, с.330], які властиві в цілому адміністративно - процедурній діяльності, але у разі застосування спрощеного порядку розгляду справи вони характеризуються певними особливостями, що обумовлюють специфіку їх застосування.

Загалом адміністратино-процесуальна діяльність, як зазначає В.К. Колпаков, складається з таких стадій:

1. вивченя та аналіз ситуації шляхом накопичування необхідної для прийняття рішення інформації про обставини та факти, через які розкривається реальний стан речей у справі. На цій стадії також ухвалюються попередні рішення про доцільність або недоцільність подальшого провадження;
2. проводиться всебічне та грунтовне дослідження матеріалів справи для встановлення істини, дається юридична оцінка отриманим результатам (кваліфікація щодо відповідної норми), як наслідок ухвалюється рішення в цілому у справі;
3. наступна - це стадія логічного завершення провадження у справі, яка закінчується виконанням (зверненням до виконання) прийнятого рішення;
4. остання стадія, яка носить факультативний характер, адже має місце виключно при опротестуванні (оскарженні) ухваленого рішення[36, с.330-332]

Слід відзначити, що ця характеристика стадій адміністративних процедур має лише умовний (абстрактний) характер, адже не виражає специфіку та особливості конкретного провадження (процедури). Застосування ж спрощених процедур передбачає можливість коригування в бік виключення або зменшення процедурних вимог до реалізації певних стадій. Наприклад, у ч.2, 3 ст. 65, ч. 2 ст. 66 проекту Федерального закону Росії "Про адміністративну процедуру" зазначено, що у випадку застосування спрощеної процедури адміністративне засідання не готується і не проводиться. Після прийняття заяви зацікавленої особи їй повідомляють про порядок та строки прийняття рішення. Заява про розгляд справи за спрощеною процедурою розглядається та вирішується одноосібно уповноваженою на те посадовою особою, якщо інше не передбачено федеральним законом. Разом з тим рішення за розглядом справи, у разі застосування спрощеної процедури, може не містити мотивувальної частини [ 37].

         Таким чином, реалізуючи спрощену процедуру, ми маємо можливість значно скоротити процедурні строки і забезпечити одночасно оперативне та ефективне розв'язання адміністративної справи. Але у застосуванні вказаного виду процедур виникає питання, у яких випадаках або у яких процедурах ми можемо їх використовувати?

         Це питання має дві відповіді:

перша: наслідуючи приклад Росії та Німеччини, можемо передбачити перелік процедур, які не будуть розглядатися у спрощеному порядку, а саме відповідно до ч.2 ст.63 гл.11 проекту федерального закону Росії "Про Адміністративні процедури" за спрощеною процедурою можуть розглядатись всі адміністративні, крім зазначених:

- в яких беруть участь декілька зацікавлених осіб;

- про   державну реєстрацію юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців;

- про видачу або переоформлення ліцензії на здійснення будь-якої діяльності, а також про призупинення чи анулювання ліцензії;

- про реєстрацію прав на нерухоме майно та обуруток з ним;

- про вилучення земельних ділянок, лісових ділянок, надр або водних об'єктів у власника чи іншого законного власника;

- про розгляд заяв, задоволення яких пов'язане з витратами бюджету відповідного рівня чи з державного (муніципального) позабюджетного фонду або з використанням державного (муніципального) майна;

- про отримання дозволів на виконання будівельно-монтажних робіт (будівельних дозволів), на експлуатацію будівельних та інших об'єктів чи устаткування, а також прийняття інших управлінських рішень з питань інвестиційної діяльності;

- про прийняття на облік фізичних осіб, що потребують покращення житлових умов, і про адміністративне виселення із житлових приміщень;

- про призупинення (припинення) будь-яких інших правочинностей організацій, підприємців або фізичних осіб [37];

друга: визначити законом відповідні умови, за яких не може застосовуватись спрощена процедура, тобто передбачити перелік обставин, за наявності яких категорично забороняється використовувати спрощений порядок розгляду справи, наприклад,  якщо справа стосується суспільних інтересів; якщо у справі бере участь декілька зацікавлених осіб; якщо справа пов'язана з позбавленням або обмеженням права власності тощо.

         Друга позиція, на переконання автора, є більш переконливою, адже процес прийняття рішення щодо розгляду справи у спрощеному порядку стає більш гнучким, як наслідок, це дозволить адміністративному органу самостійно оцінювати конкретні ситуації та приймати з приводу них рішення.

Щодо звичайної (формальної) процедури, то вона відбувається у чітко визначених законом формах, дотримання яких є необхідною умовою законності прийнятого рішення органом виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Своє практичне відображення формальна процедура набуває у главі четвертій проекту Адміністративно-процедурного кодексу України, яка має аналогічну назву.

Таким чином, диференціація адміністративної процедури на формальну і неформальну має важливе значення з огляду на реалізацію принципу оперативності процедурної діяльності адміністративних органів, а також принципу ефективності та пропорційності, в аспекті раціоналізованого використання ресурсів для досягнення максимально необхідного результату.