Складність завдань управління розвитком суспільства, вивчення соціально-правової реальності в даний час у зв'язку зі змінами, що відбуваються в соціальній структурі українського суспільства, а саме вибором курсу на ринкову економіку, інтеграцію до Європейського співтовариства, значні перетворення в політичній системі країни, постійно диктують необхідність принципових змін у функціонуванні системи органів виконавчої влади, якісного поліпшення в ній інформаційної взаємодії елементів. З огляду на викладене зростає значення узгодження діяльності органів виконавчої влади в інформаційній сфері.

У системі органів виконавчої влади рух інформації здійснюється відповідно до сталих показників: дані про все розмаїття існуючих суспільних відносин використовуються в соціальному управлінні не в чистому вигляді, а проходять через державний механізм, де інформація перетворюється на форму закону або правозастосовних актів, здатних вплинути на навколишнє середовище. Здійснений вплив (реалізоване право) у перетвореному вигляді, одержаному шляхом узагальнення правозастосовної практики, повертається до правотворчого органу. Аспект взаємозв'язку держави і права може мати значення для уточнення поняття права, для визначення в ньому співвідношення об'єктивного і суб'єктивного моментів [17, с. 38]. З цих позицій право можна розглядати як частину інформаційної структури системи управління і відповідно застосовувати при його вивченні виявлені закономірності розвитку і функціонування даної структури.

Роль структурно-статичного аспекту для дослідження права визначається також і тим, що він дає змогу вимірювати кількість інформації, яка циркулює у правовій сфері. Проте це розуміння інформації не відображає змісту багатьох процесів, у тому числі й правового регулювання. Поведінка суб'єктів права в більшості ситуацій має не випадковий характер, а являє собою послідовне виконання визначених дій.

У загальному розумінні інформація, що передається в процесі спілкування між людьми, характеризується не тільки статистичними показниками, а й змістом. Для людини важливе, насамперед, значення інформації, розуміння того, що передається в нормативно-правовому акті. Таким чином, пріоритетними для управління напрямками залишаються дослідження семантичного і прагматичного аспектів інформації.

Основна ідея семантичного аспекту правової інформації полягає у можливості виміру предметного значення правових норм, розглянутих як судження. Можна виміряти зміст через форму, хоча такий вимір буде неповним, тому що фіксація форми не означає передачі в її межах змісту [89].

Розмір інформації, яку містить нормативний акт стосовно конкретної проблеми, визначається тим, наскільки цей акт зменшує міру труднощів її позитивного розв'язання, міру недостатності інформації, необхідної для цього. У свою чергу кількість інформації правозастосовного акту, що являє собою розв'язання проблеми, дорівнює сумі величин інформації всіх нормативних актів та інших суджень стосовно даної проблеми, на підставі яких вона отримана. Кількість семантичної інформації в тексті визначається ступенем змінюваності існуючого запасу знань під впливом розглянутого правового акта. Це дає змогу визначити новизну значеннєвого змісту того або іншого юридичного акта, його співвідношення з чинним законодавством. Будь-який прийнятий акт може інтерпретуватися як певне повідомлення, а чинне законодавство як тезаурус, тобто запас вже наявних зведень про моделі належної поведінки, про нормативні суспільні відносини. Окреслений аспект дає змогу вимірювати інформативність будь-якого правового акта тільки залежно від юридичної поінформованості конкретного суб'єкта права.

Вивчаючи статистичні й семантичні аспекти інформації, як правило, абстрагуються від її стосунку до одержувача, у той час як інформація має певну цінність та користь. Дослідження прагматичного аспекту є особливо важливим при розгляді процесів державного управління. З усього розмаїття сигналів система управління відбирає лише найціннішу, найкориснішу інформацію, що слугує здійсненню мети (збереженню системи в заданому стані, її розвитку, регулюванню тощо).

Оцінка здійснюється у двох напрямах: спочатку аналізується все розмаїття суспільних відносин, їх однорідні групи, а потім виділяються основні ознаки, на підставі яких формуються нормативні суспільні відносини. Вони містять нескінченну кількість ознак, властивостей і зв'язків, тобто необмежену кількість інформації для законодавця. У процесі правотворчості відбувається ретельний вибір, тобто інформація обмежується. При цьому законодавець виступає як виразник потреб та інтересів панівного класу.

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що правова інформація - це виражена в державно-владній формі інформація законодавця про зовнішнє (суспільні, виробничі відносини) і внутрішнє (потреби, інтереси, мета) середовище або в ширшому розумінні - про потреби й інтереси класу, що економічно -панує в суспільстві [96, с. 75].

Таким чином, аналіз зазначених аспектів правової інформації дає змогу зробити висновок, що вона являє собою відображення розмаїття статистичних, семантичних і прагматичних аспектів суспільних відносин. Інакше кажучи, правова інформація, виступаючи об'єктивним фактором, виявляє себе лише в процесі взаємодії суб'єктів права. В останньому випадку ми отримуємо значущу інформацію, що завжди включена у прагматичні відносини: суб'єкт-інформація-ціль. Отже, соціально значуща правова інформація проявляється не сама по собі. Вона виникає в процесі пізнання, що являє собою єдність моментів відображення і прогнозування [174, с. 31; 193, с. 112].

Вищевикладене дає змогу зробити висновок, що організаційно-правова інформація в органах виконавчої влади являє собою відображене розмаїття статистичних, семантичних і прагматичних аспектів суспільних відносин, представлених її суб'єктами з позицій усвідомлюваних ними потреб, інтересів і цілей, виражених у специфічних формах.