Виходячи із змісту Конституції України, головним критерієм функціонування демократичного суспільства є забезпечення прав і свобод людини та громадянина. У цих умовах особливого соціального значення набуває доступ до інформації, що може розглядатися як один з критеріїв соціальної структури суспільства. Стрімко поширювана "загальна комп'ютеризація країни" створює загальну небезпеку "вторгнення" держави у приватне життя громадянина і, навпаки, небезпеку несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів органів виконавчої влади.

Існуючі технічні засоби дають змогу створювати банки даних практично про всі сфери життя. Тому ця проблема з суто технічної давно переросла у правову, економічну, соціальну та політичну. Комплексне її розв'язання вимагає створення ефективної нормативно-правової бази не тільки захисту інформації, а й побудови системи правового, організаційного і матеріально-технічного регулювання інформаційних потоків у державі для досягнення балансу інтересів особистості й суспільства, приватних і державних інститутів.

Виходячи з проблематики та мети даного дослідження, варто наголосити, що об'єктом державного управління національною інформаційною сферою є інформаційний простір України. У свою чергу, відповідно до ст. 3 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. [156] одним з об'єктів національної безпеки України є суспільство, зокрема його інформаційне середовище.

Усі складові об'єкта державного управління повинні бути спрямовані на плідну діяльність, яка залежить від ефективної організаційної структури, від складу об'єкта управління та результативної інформаційної взаємодії з урахуванням як прямих, так і зворотних зв'язків.

Сучасний інформаційний простір України є основою соціально-економічного, політичного, культурного розвитку та забезпечення безпеки держави. Аспектний підхід, а саме організаційно-структурний та функціональний, стосовно дослідження інформаційного простору як об'єкта державного управління дав змогу виділити певні структурні елементи на основі різноманітних ознак, вибір яких зумовлений метою та методами її досягнення. Вважаємо за доцільне акцентувати увагу на провідних структурних одиницях інформаційного простору, а саме: національних інформаційних ресурсах та інформаційно-телекомунікаційній інфраструктурі.

На сьогодні в національному законодавстві не легалізоване поняття "інформаційний простір України" та "інформаційно-правовий простір України". Як зазначає Баранов А.В., "інформаційний простір України - це соціальне середовище, в якому здійснюється виробництво, збирання, зберігання, поширення і використання інформації і на яке поширюється юрисдикція України" [20, с. 71].

Єдиний інформаційно-правовий простір являє собою систему організаційно і методично пов'язаних інформаційних ресурсів, сформованих державою та іншими учасниками інформаційних відносин. Зміст понять "інформаційний простір" та "інформаційно-правовий простір" найкраще розкривається через поняття "інтеграція", "сумісність", "єдність" організаційно-правових, методичних, технічних і телекомунікаційних засобів, використовуваних у процесі інформатизації.

Зазначимо, що Бєляков К.І. у складі інформаційного простору пропонує розглядати такі основні категорії:

1) інформаційний ресурс (ІР) суспільства як сукупність інформаційних ресурсів різного характеру - документів (у тому числі таких, що знаходяться в різних інформаційних системах), інформації, що міститься в базах і банках даних, в архівах усіх видів, у системах депозитаріїв державних ІР тощо);

2) інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура, що включає в себе:

{посилання-63}-   {посилання-64}територіально розподілені державні, недержавні і корпоративні комп'ютерні і телекомунікаційні мережі, системи спеціального призначення загального користування, канали передачі даних, кошти комутації і керування інформаційними потоками;

{посилання-65}-   {посилання-66}інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології;

{посилання-67}-   {посилання-68}інформаційну індустрію;

{посилання-69}-   {посилання-70}ринок інформаційних технологій, засобів зв'язку, інформатизації і телекомунікацій, інформаційних продуктів і послуг;

{посилання-71}-   {посилання-72}соціальний інтелект - організаційні структури, включаючи кадри, здатні забезпечити створення, функціонування і розвиток національної інформаційної інфраструктури,

3) систему ЗМІ;

4) систему взаємодії інформаційного середовища зі світовими відкритими мережами;

5) систему забезпечення інформаційної безпеки (захисту);

6) систему інформаційного законодавства [24, с. 39].

Формування інформаційного простору України передбачає розв'язання такого кола завдань: 1) створення системи єдиного інформаційного простору України як суверенної держави; 2) взаємодія цієї системи зі світовими відкритими мережами, тобто інтеграція України в міждержавний інформаційний простір.

Необхідність створення єдиного інформаційно-правового простору на рівні України визначається наявністю на території країни великого числа інформаційних центрів та інформаційних мереж різного рівня і різного призначення (у тому числі правової інформації).

Особливої державної уваги потребує галузь правової інформатизації, тому що для її розвитку застосування ринкових механізмів є дуже важливим. Вінцем становлення правового порядку в державі та суспільстві є закріплення юридичними нормами таких механізмів управління, які забезпечують сталість їх розвитку при дотриманні балансу інтересів держави, суспільства, сім'ї, окремої людини. При створенні адекватного механізму підтримки системи права важливе місце відводиться правовій інформатизації. Правові бази даних за своєю суттю є розподіленими, у їх створенні та супроводі зацікавлені всі члени суспільства.

Головним політичним і економічним аспектом формування інформаційного простору України є подолання інформаційної монополії державних управлінських і комерційних структур щодо вирішення питання відкритості інформаційних ресурсів - перехід від презумпції закритості до презумпції відкритості інформації на законодавчій та економічній основі.

Формування і розвиток інформаційного простору України як об'єкта державного управління повинні бути зорієнтовані на:

{посилання-73}-   створення і підтримку необхідного для стабільного розвитку суспільства рівня інформаційного потенціалу;

{посилання-74}-   підвищення рівня узгодженості рішень, які приймаються центральними органами державної влади, обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

{посилання-75}-   інтеграцію зі світовим інформаційним простором.

Формування і розвиток єдиного інформаційного простору України і, зокрема, відповідних державних інформаційних ресурсів залишається міжгалузевою і міжрегіональною проблемою. Вона потребує розв'язання складних організаційних і техніко-технологічних питань, а також значних витрат. При цьому необхідне комплексне врахування соціально-економічних, правових і політичних аспектів інформатизації суспільства, всебічне використання організаційного, технологічного, технічного і нормотворчого досвіду, здобутого в процесі розвитку інформаційних просторів провідних країн світу. З метою розв'язання проблеми формування і розвитку єдиного інформаційного простору необхідно враховувати такі економіко-правові засади: 1) законодавчі та інші нормативні акти, що визначають права й обов'язки органів виконавчої влади щодо формування та використання інформаційних ресурсів та засобів їх обробки; 2) економічні регулятори, які забезпечували б стимулювання активного формування і використання інформаційних ресурсів.

Враховуючи позитивний досвід інформаційно розвинутих країн, в Україні розвиваються окремі складові єдиного інформаційного простору. Так, Верховна Рада України 4 лютого 1998 р. прийняла Закон України "Про Національну програму інформатизації", у ст. 2 якого зазначається: "Національна програма інформатизації визначає стратегію вирішення проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності в сферах загальнодержавного значення" [155].

Для координації зусиль усіх органів виконавчої влади під час удосконалення інформаційного простору України як об'єкта управління та забезпечення його безпеки необхідно розробити комплекс організаційних й адміністративно-правових заходів, які передбачали б установлення порядку визначення головних показників і етапів формування й розвитку єдиного інформаційного простору, черговість розробки законодавчих актів і нормативних документів, у тому числі стандартів, що визначають функції і права взаємодії суб'єктів цього простору, котрі стимулюють фізичних та юридичних осіб на активне формування і використання інформаційних ресурсів.

З метою вирішення цих питань Кабінетом Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України "Про Державний бюджет України" на наступний рік на розгляд Верховної Ради України подається:

{посилання-76}-        доповідь про стан інформатизації України;

{посилання-77}-        завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;

{посилання-78}-        програма завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.

Взагалі, суть державної політики має зводитися до встановлення єдиних для усіх учасників процесу інформатизації правил поведінки, тобто чіткого регламенту інформаційної взаємодії, що ґрунтуватиметься на дотриманні вимог чинного законодавства, надання їм гарантій підтримки діяльності, яка здійснюється в інтересах суспільства і його громадян.

З огляду на це пропонується звернути увагу Кабінету Міністрів України на той факт, що державна інформаційна політика повинна бути соціально-технологічною.

Повсякденні соціальні процеси постійно вносять свої корективи в політику держави, що відповідним чином позначається на діяльності органів виконавчої влади. Головне в даному процесі реформування - це стратегічна мета державної політики, спрямована на створення інформаційного суспільства, в якому належне місце повинні займати державні органи, що відповідають за формування інформаційних ресурсів та удосконалення інфраструктури інформаційного простору України. Вказані елементи можуть змінювати свої функції, але необхідність їх існування незаперечна з огляду на потребу в управлінні національною інформаційною сферою та забезпеченні її інформаційної безпеки.

В умовах державного управління інформаційною сферою необхідна чітка система органів державної влади.

Враховуючи існуючий поділ влади у державі на законодавчу, виконавчу та судову гілки, у системі органів державного управління інформаційною сферою слід сформувати дієву підсистему управління інформаційною сферою з урахуванням прямих та зворотних зв'язків.

Отже, виходячи зі змісту та завдань дисертаційного дослідження, систему органів державного управління ми розглядатимемо крізь призму діяльності та функціонування органів виконавчої влади, бо, на наш погляд, зазначена ланка найбільшою мірою забезпечує функціонування інформаційної сфери держави.