Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

12.1. Підвідомчість адміністративних справ

Сторінки матеріалу:

  • 12.1. Підвідомчість адміністративних справ
  • Сторінка 2

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами у фор­мі цивільного, господарського, адміністративного, криміналь­ного, а також конституційного судочинства1. Але який конкрет­но суд повинен розглядати ту чи іншу справу, залежить від роз­межування компетенції між ними в здійсненні правосуддя. Відповідно до такого розмежування правосуддя в адміністра­тивних справах здійснюється адміністративними судами. Юрис­дикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ст. 4 КАСУ). В цьому зв´язку деякі автори підкреслюють, що визначальним для за­своєння завдань діяльності адміністративних судів є поняття справи адміністративної юрисдикці2.

1 Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3018-III // ВВР. — 2002. — № 27—28. — Ст. 1.

2 Бевзенко В. М. Адміністративні суди України: Навч. посібник. — К.: Алерта; КНТ, 2006. — С. 77.

  
 

Як на нашу думку, такий підхід до визначення (засвоєння) завдань адміністративного суду аж ніяк не характеризує сферу діяльності та компетенцію адміністративних судів. Адже право вирішення адміністративних справ надане не тільки судовим, а й державним органам адміністративної юрисдикції, органам місцевого самоврядування тощо. Для відмежування компетен­ції судів загальної юрисдикції (а адміністративний суд є судом юрисдикції) від компетенції інших юрисдикційних органів, у тому числі й відмежування між судами, вводиться поняття «підвідомчості» справ. Щоправда, законодавець використовує поняття «компетенція» (ст. 17 КАСУ) або ще ширше поняття

«адміністративна юрисдикція». Проте і компетенція, і ад­міністративна юрисдикція — це встановлені законом повнова­ження суду, які пов´язані скоріше з визначенням порядку від­правлення правосуддя, ніж з визначенням кола справ віднесен­ня до відання того чи іншого суду.

На наш погляд, інститут підвідомчості науково обґрунтова­ний в юридичній літературі1, традиційно використовувався за­конодавцем для визначення кола справ, віднесених до відання органів адміністративної юрисдикції (гл. 17 КУпАП). Підві­домчість справ про адміністративні правопорушення) є одним із наукових прийомів (засобів) розмежування компетенції юрисдикційних органів та має практичне значення для розгля­ду і вирішення адміністративної справи.

Поважаючи процесуальні новели у Кодексі адміністратив­ного судочинства України, а також у Цивільному процесуаль­ному кодексі України, вбачаємо за доцільне, з точки зору нау­кового обґрунтування, розмежування повноважень між судами досліджувати з позицій підвідомчості справ.

Підставою розмежування підвідомчості справ між судами та іншими юрисдикційними органами є чотири загальні критерії (ознаки):

а)  наявність правового спору чи спору про право у відповід- 
ній сфері правового регулювання;

б) суб´єктивний склад осіб, які беруть участь у справі;

в) змістовний (предметний) склад спору;

г)  непоширеність юрисдикції інших юрисдикційних органів 
(судів) на спірні правовідносини, визначені законом.

Наявність правового спору є обов´язковим критерієм при вирішенні питання щодо підвідомчості справи суду. Для ад­міністративного судочинства це може бути лише публічно-пра­вовий спір, який характеризується наступними ознаками:

1 Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 86; Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. I. Ха-ритонової / С. В. Ківалов, О. I. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Араке-лян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 74; Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Ьтер, 2003. — С. 461.

  
 

  1. це — спір про права та обов´язки суб´єктів публічно-пра­вових відносин у сфері виконавчої влади або місцевого само­врядування, тобто наявність спірних правовідносин;
  2. виникнення такого спору обумовлено наявністю публіч­но-правового конфлікту, приводом для якого є негативне став-

 

 

 
 

лення одного із суб´єктів конкретного публічного правовідно-шення до прийняття, виконання або невиконання закріплених законодавством правил поведінки;

  1. наявністю права: на захист суб´єктивних прав від будь-якого незаконного зазіхання чи обмежень; вимагати від дер­жавних органів дотримуватися, охороняти і захищати гаранто­вані законом права, свободи, інтереси; звернутися до примусо­вої сили держави для захисту прав і законних інтересів від неправомірних дій (бездіяльності) суб´єктів владних повнова­жень;
  2. імперативністю у правовідносинах та домінуванням пуб­лічного інтересу в реалізації таких правовідносин.

Отже, публічно-правовий спір — це суперечність між суб´єктами публічно-правових відносин, яка виникає з приво­ду їх прав і обов´язків або визнання правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб´єктів владних повноважень1.

Важливим критерієм визначення підвідомчості справ ад­міністративному суду є суб´єктивний склад осіб, які беруть участь у справі. Особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАСУ). Визначальне рішення у суб´єктному складі мають сторони про­цесу — позивач і відповідач. Позивачем можуть бути громадяни, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб´єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб´єкт владних повноважень. Фізичні та юридичні особи, які не є суб´єктами владних повноважень, можуть бути відповіда­чами лише у справах:

  1. про тимчасову заборону (припинення) окремих видів або всієї діяльності об´єднання громадян;
  2. про примусовий розпуск (ліквідацію) об´єднання грома­дян;
  3. про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України;
  4. про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5)  в інших випадках, встановлених законом (ст. 500 КАСУ). 
Аналіз норм ст. 17 КАС України показує, що обов´язковою

стороною (у переважній більшості — відповідачем) у публічно­правовому спорі повинен бути суб´єкт владних повноважень. Схематично це може бути так:

а)  особа (позивач) — суб´єкт владних повноважень (відпо- 
відач);

б)  суб´єкт владних повноважень (позивач) — суб´єкт влад- 
них повноважень (відповідач);

в)  суб´єкт владних повноважень (позивач) — особа (від- 
повідач).

Таким чином, суб´єктивний склад осіб, які беруть участь у справі — це сукупність визначених законом учасників публіч­них правовідносин, в яких однією із сторін обов´язково висту­пає суб´єкт владних повноважень.

Змістовний (предметний) склад спору характеризується уста­новленням законом підвідомчих адміністративному суду груп правових спорів у публічних правовідносинах. Закон (ст. 17 КАСУ) визначає п´ять груп правовідносин, на які поширюєть­ся компетенція адміністративних судів щодо розгляду і вирі­шення адміністративних справ:

Спори фізичних чи юридичних осіб із суб´єктом владних пов­новажень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У контексті зазначеної норми предметом оскарження є рі­шення (правові акти), дії чи бездіяльність суб´єкта владних повноважень.

Правовий акт — це офіційно оформлений результат воле­виявлення органів державної влади чи місцевого самовряду­вання, здійснюваний в односторонньому порядку з дотриман­ням встановленої процедури і спрямований на виникнення певних юридичних наслідків1. Правові акти поділяються на нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти — це правові акти, які встановлюють, змінюють або скасовують правові норми, містять загальні пра­вила поведінки, розраховані на тривале застосування та адресо­вані невизначеному колу осіб.

Індивідуальні акти — це правові акти, які стосуються конк­ретних осіб, їх прав і обов´язків, мають правозастосовчий ха­рактер, відіграють роль юридичних фактів, з якими пов´язуються виникнення, зміна та припинення конкретних правовідносин.

Правові акти повинні відповідати вимогам Конституції і за­конам України, не порушувати та не обмежувати встановлених і гарантованих чинним законодавством прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб. Видання акта має бути здійснене уповноваженим на це органом, посадовою особою в межах їх компетенції.

Дії — це активна поведінка суб´єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб.

Бездіяльність — це пасивна поведінка суб´єкта владних пов­новажень, яка може мати вплив на реалізацію чи обмеження реалізації прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Під публічною службою розуміється діяльність на держав­них політичних посадах, професійна діяльність суддів, проку­рорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого само­врядування (п. 15 ст. 3 КАСУ).

Варто звернути увагу на те, що позивачем у спорах, пов´язаних із відносинами публічної служби, в основному є особа, що бажає перебувати, перебуває або перебувала на пуб­лічній службі, а відповідачем — орган, з яким службовець пе­ребуває у правовідносинах з приводу публічної служби. Проте в окремих випадках позивачем може бути суб´єкт владних пов­новажень, а відповідачем — особа, яка перебуває на публічній службі. Наприклад, дострокове припинення повноважень на­родного депутата України у разі порушення ним вимог несуміс­ності, встановлених Конституцією чи законами України. До речі, доцільно було б доповнити п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України нормою щодо розгляду дострокового припинення повноважень (відкликання) депутата у разі невиконання ним повноважень депутата, порушення правових, моральних, релігійних норм тощо як одного із правових елементів механізму дострокового припинення повноважень народних обранців.

Спори між суб´єктами владних повноважень з приводу реалі­зації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладення та виконання адміністративних договорів.

Спори між суб´єктами владних повноважень належать до так званих компетентних спорів. Особливістю цих спорів є:

а)   позивачем може бути лише суб´єкт владних повнова- 
жень;

б)  з позовом до адміністративного суду суб´єкт владних 
повноважень звертається у випадку, якщо він вважає, що від- 
повідач своїми рішеннями або діями втручається в його компе- 
тенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення такої 
дії є його прерогативою, а не відповідача;

в)  вторгнення одного органу владних повноважень в ком- 
петенційну сферу діяльності іншого органу владних повнова- 
жень, що може приймати форму фактичного присвоєння пов- 
новажень останнього і створення перешкод для їх самостійного 
здійснення;