1. До прийняття Закону України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р.^[109] лізингові операції хоч і застосовувалися у підприємницькій діяльності, проте не мали надійної нормативної бази. Відносини з лізингу майна регулювалися загальними нормами про майновий найм (статті 256-276 ЦК 1963 р.) та деякими відомчими нормативними актами. У торговельному мореплавстві склалося поняття договору лізингу судна, за яким власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальникові (лізингоодержувачеві) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на певний строк, по закінченні якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно, а лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включається плата за користування судном і його вартість (ст. 215 Кодексу торговельного мореплавства).

Використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється відсутністю або недостатністю коштів, особливо іноземної валюти, для придбання майна у власність користувача. Щоб забезпечити сільськогосподарських товаровиробників необхідною технікою на умовах фінансового лізингу, створено державний лізинговий фонд, кошти якого використовуються виключно на закупівлю вітчизняної сільськогосподарської техніки і передачу її лізингоодержувачам. Порядок використання коштів державного лізингового фонду на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1998 р.^[110].

У статті 292 ГК дано визначення лізингу як господарської діяльності, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний строк лізингоодержувачеві майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів. Отже, лізинг - це вид господарської діяльності, правовою формою опосередкування якої є договір лізингу. Відповідно до частин 1 і 3 ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування май- но, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго- одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. У зв'язку з прийняттям Закону України від 11 грудня 2003 р. змінено назву і викладено у новій редакції Закон "Про лізинг". Тепер він має назву Закон України "Про фінансовий лізинг" і визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу, що певною мірою наближає наше законодавство до моделі правового регулювання лізингових відносин, яка домінує в більшості континентальних європейських держав. Це не виключає можливості існування й інших видів (наприклад оперативного) чи форм (зворотного, пайового, міжнародного тощо) лізингу, які допускає ч. 2 ст. 292 ГК.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізиногодержувачеві на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До здійснення лізингових операцій можуть бути причетні різні організації: виготовлювач (продавець) устаткування, ремонтно-технічна організація, інформаційно-посередницька фірма, фінансово-посередницька, страхова організація тощо^[111]. Проте безпосередніми сторонами (суб'єктами) договору лізингу виступають: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержува- чу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лі- зингодавця; продавець (постачальник)-фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачеві; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу. Тому договір лізингу може конструюватись у формі багатосторонньої (тристоронньої) угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача і продавця майна, або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. В останньому випадку між лізингодавцем та продавцем майна укладається договір на поставку або купівлю-продаж предмета лізингу.

Суб'єктний склад у договірних відносинах лізингу ускладнюється, якщо лізингоодержувач передає третій особі предмет лізингу в сублізинг. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансовий лізинг" сублізинг - це вид піднайму предмета лізингу, згідно з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублі- зингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Передача предмета у сублізинг допускається за згодою лізингодавця, що надається у письмовій формі.

Договір лізингу - це різновид майнового найму, але оскільки ним опосередковується підприємницька діяльність з передачі майна в користування, він близький до оренди. Іноді поняття "лізинг" і "оренда" ототожнюються. Якщо договір лізингу передбачає вчинення дій щодо продажу (поставки) устаткування, його перевезення, монтажу, технічного обслуговування тощо, такий договір містить елементи (зобов'язання) купівлі-продажу, поставки, перевезення, підряду, найму тощо, тобто є змішаним договором, у якому головними є елементи майнового найму.

Предметом лізингу може бути майно - неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками і віднесена до основних фондів згідно з чинним законодавством, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи те- лекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). Якщо зазначене майно є державною або комунальною власністю, то воно може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що управляє цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таке майно перебуває на праві господарського відання лізингодавця. За частиною 2 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) (ст. 807 ЦК, частини 3-5 ст. 292 ГК, ст. 3 Закону України "Про лізинг").

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій розрізнявся лізинг двох видів - фінансовий та оперативний. За договором фінансового лізингу лізингоодержувач отримував у платне користування від лізингодавця майно на строк, не менший за строк, за який амортизується 60 відсотків вартості цього майна, визначеної на день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу його об'єкт переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Оперативний лізинг - це договір, за яким лізингоодержувач отримує від лізингодавця у платне користування об'єкт лізингу на строк, менший за строк, протягом якого амортизується 90 відсотків вартості майна, визначеної на момент укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві та може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачеві за окремим договором лізингу.

За формами здійснення лізинг поділяють на зворотний, пайовий, міжнародний тощо. За договором зворотного лізингу передбачається набуття лізингодавцем майна у власника і зворотна передача йому цього майна у користування на умовах лізингу. Пайовий лізинг - це здійснення підприємницької діяльності за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору і залучення одного чи кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна. Міжнародним вважається лізинг, якщо в ньому беруть участь суб'єкти підприємницької діяльності різних держав або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: а) предмет лізингу;

б) строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); в) розмір лізингових платежів; г) інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умовами договору визначаються права та обов'язки сторін у зобов'язанні, що виникає з договору лізингу. Зокрема лізин- годавець має право:

1.  інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;
2.  здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;
3.  відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;
4.  вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу в передбачених законом та договором випадках;
5.  стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;
6.  вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;
7.  вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу (частини 1-7 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Лізингодавець зобов'язаний:

1.  у передбачені договором строки надати лізингоодержува- чу предмет лізингу в стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
2.  попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;
3.  відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;
4.  відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;
5.  прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Оскільки договір лізингу є дво- або тристороннім (багатостороннім), то обов'язкам і правам лізингодавця і продавця майна кореспондують відповідні права та обов'язки лізингоодер- жувача.