Реалізація медико-санітарного забезпечення засуджених у місцях позбавлення волі — одна із складових частин відбування покарання. Його організація випливає з конституційного права громадян України на охорону здоров'я і медичну допомогу. Правове регулювання здійснюється Виправно-трудовим кодексом України, законодавством про охорону здоров'я, нормативними актами Кабінету міністрів України та Державного департаменту з питань виконання покарань.

Для медико-санітарного забезпечення засуджених у місцях позбавлення волі організовані лікувально-профілактичні установи, а для лікування і утримання інфекційно хворих — виправно-трудові установи на правах лікувальних. Лікувально-профілактична і сані-тарно-протиепідеміологічна робота в місцях позбавлення волі організовується і здійснюється згідно із законодавством про охорону здоров'я.

Порядок надання особам, позбавленим волі, медичної допомоги, організація і проведення санітарного нагляду, використання лікувальних і санітарно-профілактичних установ системи охорони здоров'я і залучення до цього їх персоналу визначається Державним департаментом з питань виконання покарань разом з Міністерством охорони здоров'я.

Медико-санітарне забезпечення засуджених здійснюється створеними в кожній виправно-трудовій установі медичними частинами, завданнями яких є надання медичної допомоги засудженим, здійснення санітарного нагляду, проведення профілактичних, протиепіде-міологічних заходів. У структуру медико-санітарної частини входять, як правило, аптека, амбулаторія, стаціонар (лікарня) з діагностичною лабораторією, стоматологічний, терапевтичний та інші кабінети, інфекційний ізолятор.

Медико-санітарне обслуговування починається з моменту надходження засудженого до виправно-трудової установи. Згідно з п. 82 Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, прибувши в місця позбавлення волі, засуджені проходять обов'язковий медичний огляд і з метою попередження проникнення інфекційних захворювань розміщуються у карантинному приміщенні виправно-трудової, виховно-трудової колонії на термін до 14 діб. Представник медико-санітарної служби присутній при розподілі новоприбулих по соціально-психологічним відділенням з тим, щоб було враховано стан здоров'я кожного засудженого.

У разі виявлення інфекційних захворювань серед засуджених, які перебувають у карантинному приміщенні, термін карантину продовжується. При виявленні інфекційно хворих засуджених, які перебувають поза карантинним приміщенням, їх негайно ізолюють, а У виправно-трудовій установі вводиться карантин з проведенням комплексу необхідних профілактичних заходів. Про інфекційне захворювання у виправно-трудовій установі негайно повідомляється прокурор.

Обов'язковому медичному і бактеріологічному обстеженню з метою виявлення інфекційних захворювань піддаються засуджені, які використовуються на роботах у пральнях, перукарнях, будинках дитини при виправно-трудових установах, на харчоблоках та інших об'єктах, через які може поширитися інфекція.

Медична допомога надається засудженим як амбулаторне, так і в стаціонарах. Згідно з діючими нормативами, прийом в амбулаторії веде лікар, а в разі його відсутності — фельдшер. Дані про обстеження хворого заносяться до медичної картки. У випадках звільнення засудженого від роботи начальник медико-санітарної частини повідомляє про це начальнику виправно-трудової установи. Години прийому встановлюються (як правило, у вільний від роботи час) начальником медико-санітарної частини і затверджуються начальником виправно-трудової установи. В амбулаторії організовується щорічна диспансеризація засуджених, яка є ефективним засобом профілактики захворювань. На виробничих об'єктах, де працює не менше 300 засуджених, створюються медичні пункти, всі цехи й інші об'єкти обладнуються аптечками швидкої допомоги.

У стаціонарах медико-санітарних частин перебувають на лікуванні, як правило, ті засуджені, які не потребують тривалого або спеціального лікарняного впливу. При наявності хвороби, яка вимагає кваліфікованого лікування, засуджені розміщуються у спеціалізованих міжобласних чи обласних лікарнях Державного департаменту України з питань виконання покарань. Якщо можливість надати стаціонарну медичну допомогу відсутня, то хворих можна розмістити в лікарнях або інших лікувальних установах системи охорони здоров'я з організацією надійної охорони засудженого або залучити до роботи стаціонару в медичних санітарних частинах установ медичний персонал органів охорони здоров'я.

Крім того, засуджений має право звернутися за консультацією до системи платних медичних послуг. Оплата таких послуг і придбання ліків здійснюються самим засудженим або його родичами за власний рахунок. Консультація і лікування в таких випадках здійснюється в медико-санітарній частині за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медико-санітарної частини.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ у лікувальних закладах місць позбавлення волі ізольовано від інших категорій засуджених тримаються тільки особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, яким смертна кара або довічне позбавлення волі в порядку помилування замінено позбавленням волі, і засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави. Вони утримуються в спеціально відведених і обладнаних по тюремному зразку палатах. Роздільно утримуються також неповнолітні, жінки та чоловіки.

Тривалі побачення із засудженими, які перебувають у лікувальних закладах, як правило, не надаються, а короткострокові надаються начальниками лікувальних закладів згідно з нормами, встановленими для відповідних видів виправно-трудових установ. У випадку тяжкої хвороби засудженого, яка є небезпечною для його життя, начальник виправно-трудового чи лікувального закладу надає близьким родичам засудженого можливість відвідати його. Таке відвідування не зараховується як чергове.

Якщо засуджений переводиться в лікувальний заклад із штрафного чи дисциплінарного ізолятора, чи приміщення камерного типу колонії загального, суворого режиму, карцерів або одиночних камер, або із тюрем суворого режиму у зв'язку з членоушкодженням або симуляцією хвороби, час його перебування в лікувальній установі в строк відбування дисциплінарного покарання не зараховується.

Засуджені, які порушують дисципліну в лікувальних закладах місць позбавлення волі, несуть передбачену законодавством відповідальність, за таким винятком:

— вони не можуть бути переведені в приміщення камерного типу і одиночні камери;

— у штрафних ізоляторах вони отримують харчування за лікарняною нормою і мають право на прогулянку тривалістю до двох годин у день.

Засуджені, які систематично злісно порушують дисципліну, виписуються з лікувальної установи і переводяться до місця утримання тільки у випадках, які не становлять небезпеки для життя і здоров'я хворого та оточуючих.

Деякі особливості умов тримання засуджених, у спеціалізованих ВТУ (на правах лікувальних)

Засуджені хворі на туберкульоз, які перебувають у виправно-трудових установах на правах лікувальних, за систематичні злісні порушення дисципліни і режиму лікування можуть переводитися в приміщення камерного типу на термін до шести місяців, де вони забезпечуються лікуванням, харчуванням і щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Деякими особливостями відрізняється відбування покарання вагітними жінками, жінками, які мають немовлят і дітей у віці до трьох років. Згідно із ст. 76і ВТК, у разі потреби при виправно-трудових установах повинні бути організовані будинки дитини. Засуджені жінки мають право розміщувати в них своїх дітей віком до трьох років.

Діти засуджених жінок, за згодою матері, можуть бути передані її родичам або (також за згодою матері і рішенням органів опіки і піклування) іншим особам, або по досягненню трирічного віку направляються у відповідні дитячі установи. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина покарання не перевищує одного року і вона добросовісно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією установи до її звільнення. У випадку порушення матір'ю режиму тримання рішення про продовження перебування в будинку дитини може бути анульоване.

Засуджені, до яких суд застосував примусове лікування від алкоголю чи наркоманії, піддаються такому лікуванню під час виконання покарання. У зв'язку з цим працівниками установ виконання покарань має бути перевірено щоб у мотивуючій частині вироку було зазначено за ст. 334 КПК України про мотиви такого рішення, а за ст. 335 КПК України в резолютивній частині вироку був запис про застосування цієї міри до даної особи.

У разі, коли суд за певними обставинами не застосував примусове лікування за вироком, а в період відбування покарання було виявлено, що дана особа є алкоголіком чи наркоманом, адміністрація виправно-трудової установи на підставі ч. 2 ст. 77 ВТК України, а також ст. 411і КПК України за поданням начальника установи при наявності висновку лікарської комісії порушує клопотання перед судом за місцем знаходження установи про застосування до даної особи примусового лікування. У висновку лікарської комісії має бути визначено три моменти: 1) що особа є хворою на алкоголізм чи наркоманію; 2) що вона потребує примусового лікування; 3) що їй не протипоказано примусове лікування за станом її здоров'я.

Відповідно до ст. 77 ВТК України, примусове лікування від алкоголю чи наркоманії здійснюється в місцях позбавлення волі у двох формах:

— у звичайній виправно-трудовій установі на базі медико-сані-тарної частини (наприклад, в колоніях особливого режиму і тюрмах);

— у спеціальній виправно-трудовій установі по лікуванню алкоголіків і наркоманів.

Спеціалізовані виправно-трудові установи мають відповідне обладнання, штат лікарів, статус колонії на правах лікувального закладу.

У медичній частині спеціалізованих УВП існують кабінети лікаря психіатра-нарколога, де здійснюється умовно-рефлекторна терапія, гіпноз (психотерапія), обладнуються біохімічні лабораторії. Хворі оглядаються протягом трьох днів і ставляться на диспансерний облік, на кожного з них заводиться контрольна картка диспансерного нагляду та медична картка амбулаторного наркологічно хворого. Не рекомендується здійснювати специфічне лікування у приміщеннях камерного типу, воно проводиться після звільнення засуджених з ПКТ.

Диспансерний облік і динамічний нагляд за особами, які хворі на хронічний алкоголізм, здійснюється протягом трьох років (для хворих на наркоманію — протягом п'яти років), при цьому їх включають в одну з трьох груп динамічного нагляду (для хворих на наркоманію — в одну з чотирьох груп динамічного нагляду). Хворі на хронічний алкоголізм з ремісією, що триває понад три роки (для хворих на наркоманію — понад п'ять років), знімаються з диспансерного обліку.

По завершенню курсу примусового лікування засуджені проходять медичну комісію, яка оцінює хід лікування. На засуджених, які пройшли повний курс примусового лікування без порушень, готують матеріали для його припинення в установленому порядку. Матеріали затверджуються комісією і передаються в суд.

За десять днів до звільнення засудженого, який проходив курс примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, медична частина установи виконання покарань направляє в органи охорони здоров'я за місцем його проживання виписку з амбулаторної картки про проведене лікування і його результати.

Якщо під час звільнення засудженого з місць позбавлення волі його лікування не завершене, адміністрація установи при наявності відповідного медичного висновку направляє до суду подання про продовження лікування в медичній установі.