Виходячи із правосуб´єктності державного сільськогосподар­ського підприємства, воно має на праві господарського відання майно та на праві постійного користування земельні ділянки, на яких здій­снює сільськогосподарську діяльність. Майно державного сільськогоспо­дарського підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного підприємства утворюється упов­новаженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реє­страції цього підприємства як суб´єкта господарювання.

Право господарського відання є речовим правом державного сіль­ськогосподарського підприємства, який володіє, користується і розпо­ряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окре­мих видів майна. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб´єктом підприємництва, здійснює контроль за викорис­танням та збереженням належного йому майна безпосередньо або че­рез уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господар­ську діяльність підприємства.

Статтею 136 ГК України передбачено, що суб´єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власни­ка. Майновий стан державного сільськогосподарського підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов´язань, що відображається у бухгалтерському обліку його госпо­дарської діяльності. Зміна правового режиму майна державного сіль­ськогосподарського підприємства здійснюється за рішенням власника (власників) майна. Також правовий режим майна державного сільсько­господарського підприємства може бути змінений шляхом привати­зації майна державного підприємства. Правовий режим майна таких підприємств може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Державні сільськогосподарського підприємства зобов´язані на ос­нові даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність, про­водити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовір­ності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. Дже­релами формування майна цих підприємств є: грошові та матеріальні внески власника (власників); доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від здачі в оренду майнових об´єктів (комплексів), придбання майна ін­ших суб´єктів господарювання; кредити банків та інших кредиторів.

Державні сільськогосподарські підприємства не мають права пере­давати безоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, ор­ганізаціям, установам і громадянам, крім випадків, передбачених зако­нодавством; відчужувати, віддавати в заставу майнові об´єкти, що нале­жать до основних засобів, закріплених за підприємством. Відповідно до свого правового становища державні унітарні комерційні сільсько­господарські підприємства можуть створювати дочірні підприємства здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних підрозділів підприємство може лише за згодою органу державної виконавчої вла­ди, до сфери управління якого воно належить. Державні сільськогос­подарські підприємства формують виробничі програми, визначають перспективи свого економічного і соціального розвитку, вибирають по­стачальників і споживачів з урахуванням доведених до них в установ­леному порядку державних замовлень і державних контрактів. Прий­няття і виконання таких замовлень і контрактів для державного під­приємства є обов´язковим.

Державні сільськогосподарські підприємства всі свої основні ви­робничі й невиробничі витрати повинні покривати за рахунок власних доходів (прибутку, амортизаційних відрахувань) або банківського кре­диту. Фінансування з боку держави їхніх витрат здійснюється тільки на певні цілі, зокрема на інвестиції (капітальні вкладення) під конкрет­ні інвестиційні проекти.

Державні сільськогосподарські підприємства мають земельні ді­лянки на праві постійного користування. Зокрема ст. 92 З К України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою

1.  земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної вла­сності, у тому числі й державні унітарні комерційні сільськогосподар­ські підприємства. Право постійного користування земельною ділян­кою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Статтею 126 ЗК України встановлено, що право постійного ко­ристування земельною ділянкою посвідчується державним актом.

Право постійного користування земельною ділянкою суттєво від­різняється від суб´єктивного права власності на землю та оренди землі. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо воло­діння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпоря­дження земельними ділянками (орендарі — в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), тоді як постійні користувачі такої можливості позбавлені. Однак у їхньому праві користування землею є ряд особливостей і переваг. Перш за все, право постійного землекорис­тування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припи­нене лише з підстав, передбачених законодавством. Права та обов´язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законо-

1.  - 473 давством і, на відміну від орендних земель, не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені). Постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визнача­ється відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

У постійне користування земельні ділянки передаються у порядку відведення безоплатно з подальшим посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. У таких випадках оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, яке здійснюється на дого­вірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Державне сільськогосподарське підприємство як постійний земле­користувач має: право власності на посіви і насадження сільськогоспо­дарських та інших культур, на вироблену продукцію; право самостійно­го господарювання на землі; використання у встановленому порядку для власних потреб наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісів, водних об´єктів, а також інших корис­них властивостей землі; право споруджування жилих будинків, вироб­ничих та інших будівель і споруд. Також державні сільськогосподар­ські підприємства мають право одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного вико­ристання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користу­ватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів; вима­гати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб´єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господар­ської діяльності, пов´язаної з використанням природних ресурсів.

До обов´язків державного сільськогосподарського підприємства як землекористувача входять: забезпечення використання землі за цільо­вим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону дов­кілля; своєчасна сплата земельного податку або орендної плати; під­вищення родючості ґрунтів та зберігання інших корисних властивос­тей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання зе­мель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов´язаних із встанов­ленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезич­них знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних та осушуваль­них систем.

Складання державного акта на право постійного користування зе­мельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок дер­жавним сільськогосподарським підприємствам проводиться після пере­несення на місцевість меж земельної ділянки та закріплення їх довго­строковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. Розробку технічної документації зі складання державного акта на право постій­ного користування земельною ділянкою здійснюють суб´єкти господа­рювання, які отримали ліцензії на провадження господарської діяль­ності щодо проведення землевпорядних робіт, або територіальні орга­ни земельних ресурсів.

Стаття 149 ЗК України визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням орга­нів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на під­ставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищ­них, міських рад відповідно до їх повноважень.