•  Федеральна торгова комісія (ФТК) - веде розслідування і виносить рішення щодо недобросовісних прийомів конкуренції, а також займається справами про злиття;
•  Антитрестівський відділ Міністерства юстиції - веде розслідування щодо порушень антитрестівського (антимонопольного) законодавства.

Причому Федеральна торгова комісія є органом виконавчої влади, головна мета якого - підтримка та розвиток конкурентної системи організації господарства в країні, попередження збоїв в її функціонуванні. Інакше кажучи, стратегічною метою ФТК є збереження вільної та справедливої конкуренції, діяльність її носить суто превентивний характер.

Важливим є те, що статус та авторитет ФТК, а також характер її взаємодії з судовою владою, підштовхують порушника до того, щоб йти назустріч вимогам Комісії, не доводячи справу до суду. Це дозволяє вирішувати спірні питання більш оперативно [90, с. 165].

Відмітимо те, що Антимонопольний комітет України займається попередженням правопорушень та розглядом справ за двома протилежними напрямками економічної діяльності: в сфері монопольної діяльності та у сфері конкуренційних відносин. Деякі вчені вважають таке становище неприпустимим. Наприклад, 1.1. Дахно вважає, що Антимонопольний комітет України "є міністерством, яке має боротися з монополіями, але виявило зацікавленість до недобросовісної конкуренції" [1, с. 94]. На його думку, Антимонопольний комітет України може перетворитися у "гігантський адміністративний "суперсуд", який від надмірної кількості справ може просто "захлинутися" [1, с. 94]. Ми повністю приєднуємося і підтримуємо позицію цього вченого.

В економічно розвинутих країнах зазначені повноваження розподілені між двома самостійними органами, наприклад, в США - це Федеральна торгова комісія і Антитрестівський відділ Міністерства юстиції, у Німеччині - це Федеральне управління картелів і Комісія по монополіях, у Великій Британії - Управління добросовісної торгівлі і Комісія по монополіях та об'єднаннях.

(В Антимонопольному комітеті України питання щодо розслідування недобросовісних дій у конкуренції віднесено до компетенції окремого структурного підрозділу - П'ятого управління досліджень та розслідувань (5 УДР), який просто перевантажений великою кількістю справ.)

Хоч в основних завданнях Антимонопольного комітету України закріплено положення щодо "сприяння розвитку добросовісної конкуренції" (ст. 3 Закону) [6], однак, на нашу думку, антимонопо- льні органи України виконують переважно функції які притаманні судовим органам, а саме - розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства України та приймають рішення за результатами розгляду.

Для порівняльного аналізу вкажимо на те, що антимонопольні установи та відомства в інших країнах не виконують судових функцій щодо присікання монополістичних та конкуренційних правопорушень! Це прерогатива судів (або загальних або спеціальних). Спеціальні суди діють в Англії (Суд у справах обмежувальної практики Великобританії), у Швеції (Суд у ринкових справах) [21, с. 282].

Крім того, виконання Антимонопольним комітетом України функцій, притаманних органам правосуддя є прямим порушенням ст. 124 Конституції України, згідно з якою: "Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається" [4].

Але практика розгляду справ господарськими судами України свідчить про абсолютно протилежну позицію судових органів щодо цього питання. На підтвердження цього свідчать наступні рішення Вищого арбітражного суду України:

1.  Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду України від 23.06.1998 р. у справі № 5/61;
2.  Постанова судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 05.02.1999 р. у справі № 5/61;
3.  Рішення судової колегії по розгляду господарських спорів Вищого арбітражного суду. 27.12.2000 р. у справі № 1/121/4/120 [91, с. 42-43].

Зазначеними рішеннями Вищого арбітражного суду України було визначено, що "...розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства не свідчить про здійснення Антимонопольним комітетом функцій правосуддя, а "Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства" було прийнято Комітетом відповідно до законодавства. Суб'єкти господарювання, які не погоджуються з рішенням Комітету, мають право звернутися до суду, арбітражного суду із заявою щодо скасуваня або зміни, повністю або частково, прийнятих Комітетом, його територіальними відділеннями рішень" [91, с. 42].

Але ми категорично не можемо погодитися з такою позицією!

Хоча б на тій підставі, що не зрозумілим залишається наступне: для чого уповноважений орган, зокрема Антимонопольний комітет України, виявляє правопорушення, проводить розслідування, а це досить тривалий процес, приймає рішення, а потім суб'єкт господарювання може оскаржити це рішення в господарському суді і звести нанівець всю роботу Антимонопольного комітету України?!

Зрозуміло, що у випадку оскарження рішення Антимонопольного комітету України, господарський суд не проводить всього комплексу розслідування, як наприклад апеляційна інстанція, а перевіряє дотримання законності при прийнятті рішення антимонопольним органом. Визначення меж ринку, наявність ринкової влади, не відносяться до компетенції судів, суд перевіряє лише обґрунтованість та вмотивованість рішень антимонопольних органів, достатність доказів, правильність застосування норм чинного законодавства. Це свого роду контроль за дотриманням та правильним застосуванням законодавства України зі сторони судових органів. Але судові органи - це не контролюючі органи, а органи судочинства і правосуддя, які розглядають спори та встановлюють наявність чи відсутність правопорушення.

На нашу думку, уповноважений орган або відомство, повинні проводити розслідування, збирати матеріали, призначати експертизу та разом з попереднім висновком щодо наявності ознак правопорушення передавати матеріали до господарського суду. І вже потім, після прийняття судом рішення, може бути застосовано апеляційний, касаційний порядок оскарження прийнятого судового рішення.

Відмітимо те, що Антимонопольний комітет України має ряд особливостей, які не дозволяють однозначно віднести його до структури органів однієї з трьох відомих гілок влади. Так, згідно з Законом України "Про обмеження монополізму та захист від недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (перша редакція Закону від 18 лютого 1992 року), Антимонопольний комітет України утворювався, був підпорядкований та підзвітний Верховній Раді України. Змінами до цього Закону від 5 липня 1995 року Антимонопольний комітет України було підпорядковано Кабінету Міністрів України. З прийняттям Закону України "Про Антимонопольний комітет України" було встановлено, що Комітет утворюється та підзвітний Верховній Раді України (ст. 2 Закону) [6].

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований Кабінету Міністрів України. Утворення та підзвітність Антимонопольного комітету України законодавчому органу - Верховній Раді України забезпечували його незалежність, що тим самим сприяло виконанню контрольних завдань щодо всіх органів виконавчої влади.

Указом Президента України від 27 червня 1999 року "Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" Комітет офіційно було віднесено до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом [92]. Відповідні зміни і доповнення було внесено 13 липня 2000 року в Закон України "Про Антимонопольний комітет України" [93]. Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" встановлено, що "Кабінет Міністрів України вносить подання стосовно створення центральних органів виконавчої влади за формою і статусом, визначеним цією статтею" [94].

На нашу думку, Антимонопольний комітет України - це специфічний орган, який повинен бути взагалі незалежним від будь- якої з гілок влади для того, щоб уникати упередженості та бути об'єктивним у своїй діяльності. Антимонопольний комітет України повинен керуватися у своїй діяльності лише Конституцією та законами України. Тому ми вважаємо, що першопочаткове становище Антимонопольного комітету України, а саме: утворення, підпорядкованість та підзвітність Верховній Раді України - найбільш відповідало цим вимогам.

Також відмітимо те, що потребує уточнення нововведений термін "спеціальний статус", який власне і набув Антимонопольний комітет України згідно з Указом Президента України "Про врегулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України" [95, с. 20]. Наприклад, І. Бенедесюк розуміє під спеціальним статусом наявність "спеціальних контрольних повноважень, які дають можливість виконувати функції своєрідного правоохоронного органу із визначеною сферою діяльності" [96, с. 19]. Як зазначає автор, на користь цього доводу свідчить прирів- нення працівників антимонопольних органів в частині соціальних гарантій до працівників правоохоронних органів [96, с. 19].

В Законі України "Про Антимонопольний комітет України" у ст. 1 законодавець визначає особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України, але не розкриває правової природи цього спеціального статусу. Якщо ж особливості спеціального статусу органу обумовлюються його "завданнями та повноваженнями", як це зазначено у ст. 1 Закону [6], то, на нашу думку, таким спеціальним статусом може бути наділений будь-який державний орган.

Продовжуючи аналіз повноважень Антимонопольного комітету України зазначимо, що деякі науковці, наприклад О.В. Когут, ставлять під сумнів наділення цього органу широкими правоохоронними повноваженнями юрисдикційного характеру, підкреслюючи те, що Антимонопольний комітет України "будучи органом виконавчої влади має право розглядати справи як щодо монополістичних правопорушень, так і щодо недобросовісної конкуренції. Остання категорія справ має певну специфіку, тому що пов'язана з промисловою власністю" [97, с. 93].

Існує також позиція науковців щодо необхідності створення Патентного суду України, який повинен бути спеціалізованим адміністративним судом і до компетенції якого разом з іншими справами про охорону та захист об'єктів промислової власності слід віднести і справи, пов'язані з недобросовісною конкуренцією [98, с. 336].

Однак ми дотримуємося іншої точки зору на це питання. На нашу думку, через певний час виникне об'єктивна необхідність у створенні окремого органу щодо регулювання конкуренційних відносин, наприклад, Комітет з розвитку конкуренції.

Справи ж за цими видами правопорушень повинні розглядати або спеціально створені в системі судочинства суди, або спеціалізовані судові палати, створені в структурі господарських судів України [89, с. 153]. Причому наша позиція з цього питання підтримується юристами-практиками [99, с. 6].

Таким чином, можна стверджувати, що на сьогодні Антимонопольний комітет України є адміністративним органом, який розглядає справи про господарські правопорушення, по суті виконуючи функції господарського суду, тільки не в позовному, а в адміністративному провадженні.

Крім того, Антимонопольний комітет України виконуючи функції які притаманні судовим органам, наділений ще й повноваженнями, які притаманні правоохоронним органам, а саме: складає протоколи про адміністративні правопорушення та накладає штрафи. На нашу думку, функції правоохоронних органів повинні виконувати самі правоохоронні органи, делегування цих функцій іншим державним органам є неприпустимим.

Ми вважаємо, що Антимонопольний комітет України повинен займатися лише запобіганням та попередженням, свого роду "профілактикою", монополістичних та конкурентних правопорушень зі сторони суб'єктів господарювання.