Регулювання відносин економічної конкуренції в Україні здійснюється рядом державних органів: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міжвідомчою комісією з питань демонополізації економіки, центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Однак головним суб'єктом у реалізації політики антимонопольного регулювання, захисту і підтримки добросовісної конкуренції є Антимонопольний комітет України - спеціально створений державний орган, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності [6].

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії (Постійно діючі та тимчасові), державні уповноважені, адміністративні колегії територіальних відділень є органами Антимонопольного комітету України. Одним з головних повноважень, якими наділений Антимонопольний комітет України, є розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [6].

Відповідно до п. 4 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (надалі - Правила) [66], органами, уповноваженими розглядати справи, є:

•  Комітет як вищий колегіальний орган;
•  Постійно діюча адміністративна колегія;
•  тимчасові адміністративні колегії;
•  адміністративні колегії територіальних відділень.

Посадовими особами, наділеними повноваженнями щодо розгляду справ, є державні уповноважені.

Структурно Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення складаються з управлінь та відділів, які займаються дослідженням певних секторів економіки.

Компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України та його органів врегульовано Законом України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 року [6], до якого було внесено ряд суттєвих змін та доповнень. Процесуальну діяльність Антимонопольного комітету України врегульовано Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року [9], відомчими нормативними актами, зокрема Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [66], а також методиками, методичними рекомендаціями, роз'ясненнями, інструкціями, положеннями, інформаційними листами щодо застосування окремих норм законодавства або вчинення окремих процесуальних дій [67 - 80].

Проте зазначимо, що в механізмі правового регулювання конкурентних відносин, а також при визначенні правового статусу антимонопольных органів є певні протиріччя, неузгодженості та спірні питання. Як вірно відмічають юристи-практики, "Недосконалістю, суперечливістю антимонопольного законодавства, відсутністю чіткого розмежування компетенції АМКУ і його органів: колегій, державних уповноважених, територіальних відділень, - та колізійністю норм зазначеного законодавства ускладнюється практика його застосування" [81, с. 90].

Теоретики права, зокрема М. И. Штефан, зазначають, що "Держава виконує завдання і реалізує свої функції через систему спеціально створених для цього державних органів, сукупність яких для певного виду діяльності називається "відомством". Кожне відомство і орган, який входить до його системи, виконують тільки ті функції та наділені тими повноваженнями, які встановлені Конституцією та законами України. Розмежування компетенції між різними органами держави і називається підвідомчістю [82, с. 171]. Таким чином, можна стверджувати, що компетенція органу, відомства і визначає його підвідомчість.

В загальнотеоретичних положеннях, визначаючи підвідомчість, М. И. Штефан вказує на те, що є кримінальна і цивільна юрисдикція, але він нічого не говорить про господарську юрисдикцію, якою наділені господарські суди, інші органи, що уповноважені розглядати господарські спори, а також юрисдикцію інших відомств, які теж розглядають господарські правопорушення та спори [82, с. 171].

В юридичній науці існують різні підходи до визначення підвідомчості і компетенції. Так, наприклад, І. А. Балюк стверджує, що під "Підвідомчістю, або предметною компетенцією, розуміють коло справ, віднесених до розгляду і вирішення системою певних органів" [83, с. 39]. Відомий вчений-юрист А. В. Венедиктов під компетенцією розуміє предмет діяльності державного органу, його завдання та функції, об'єм прав та обов'язків, необхідних для здійснення завдань цього органу [84, с. 613].

Але, на нашу думку, вірною буде позиція тих вчених, які вважають що компетенція не зводиться лише до розгляду спорів, а включає в себе ще й вирішення цілого ряду інших питань [85, с. 55]. Таким чином, компетенція органу або відомства за обсягом та охопленням кола питань є набагато ширшою ніж його підвідомчість, підвідомчість є лише складовою компетенції.

На нашу думку, в широкому розумінні, компетенція - це сукупність знань, якими наділений певний орган або посадова особа.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплено у ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", в якій міститься невичерпний перелік дій, які складають повноваження зазначеного органу, причому закінчується вказана стаття положенням: "здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції" [6]. Виходить, що Антимонопольний комітет України може бути наділений ще й іншими повноваженнями, але якими? Які буде закріплено у підза- конних нормативних актах, але тоді це не буде відповідати Конституції України. Але, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" [4] то, на нашу думку, повноваження державного органу повинні мати певні межі, тобто містити вичерпний перелік таких дій.

В юридичній літературі відмічалося, що розмежування компетенції та повноважень Антимонопольного комітету України (як це було зроблено та на жаль, залишилося, але у дещо іншій інтерпретації) в Законі України "Про Антимонопольний комітет України", є штучним, що терміни "компетенція" та "повноваження" фактично є синонімами [81, с. 91].

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції" від 20 листопада 2003 року [86], цей недолік було усунуто - стаття 7 Закону включила в себе положення ст. 8 Закону (перелік повноважень) та отримала назву "Повноваження Антимонопольного комітету України". Таким чином, компетенцію і повноваження було об'єднано в одній статті. Проте з'явилися нові негаразди, а саме назви статей: "Виключна компетенція Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу"; "Компетенція адміністративних колегій Антимонопольного комітету України та адміністративних колегій територіального відділення Антимонопольного комітету України".

Незрозумілим залишається те, для чого законодавець компетенцію окремих органів в структурі Комітету визначив вужче, ніж повноваження самого відомчого органу?

Крім того, після внесення змін до ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України перестав бути органом виконавчої влади, а став "органом державної влади із спеціальним статусом" [86].

Питанням співвідношення компетенції та повноважень державних органів приділялася певна увага вчених-юристів. Так, зокрема, Б. М. Лазарєв вважає, що компетенція - це коло питань, з яких конкретна особа чи орган володіють знаннями. Він розрізняє "фактичну компетенцію з тих чи інших питань" і "офіційну компетенцію органів, установ чи їх посадових осіб" [87, с. 11]. На його думку, компетенція органу буде означати його право і обов'язок (повноваження) здійснювати конкретні управлінські функції в певній сфері [87, с. 87].

Тлумачний словник з управління дає наступне визначення повноваження: "Повноваження - це частина прав керівника (чи компетентного органу управління), надана підлеглим (чи підвідомчий організації) понад об 'єм своїх звичайних повноважень, які закріплені у відповідних документах" [88, с. 122].

На нашу думку, як вже зазначалося, термін "компетенція" за смисловим значенням та охопленням кола питань, є набагато ширшим смислового визначення терміну "повноваження". Повноваження лише уточнюють та конкретизують компетенцію певного органу чи посадової особи [89, с. 151]. Враховуючи це, можна стверджувати, що конструкція окреслення кола питань, розгляд яких покладено на певний орган або відомство, повинна бути така: компетенція - загальне коло питань, а повноваження - конкретні дії.

Компетенція, як і повноваження державного органу, це певним чином сформульовані його функції. При цьому важливим є те, щоб вони належним чином виконувалися.

До відання різних ланок системи певного міністерства, відомства, комітету, інших органів влади може належати різне коло правовідносин, які можуть розглядати ці органи. Це стосується і Антимонопольного комітету України, в якому вища ланка має право розглянути будь-які питання, що віднесені до компетенції нижчої ланки.

Так, наприклад, Комітет - як вищий колегіальний орган, може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу яка підвідомча Антимонопольному комітету України, Постійно діюча адміністративна колегія Комітету за дорученням Голови Комітету може розглянути будь-яку справу, окрім тих, що підвідомчі Комітету, тимчасова адміністративна колегія Комітету може бути утворена для розгляду будь-якої справи (підкреслимо, що тут не завадило б додати: "...крім справ, підвідомчих виключно Комітету та Постійно діючій адміністративній колегії"), справи розглядаються також адміністративними колегіями територіальних відділень Комітету (це найнижча ланка підвідомчості справ антимоно- польним органам України) [66].

Можна виділити посадову підвідомчість, тобто повноваження, які мають посадові (або уповноважені) особи. Такими повноваженнями, згідно із ст. ст. 16, 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", наділені Голова та державні уповноважені Антимонопольного комітету України [6]. Коло справ, які підвідомчі державному уповноваженому, визначено у п. 6 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [66].

Вважаємо, що при аналізі правового статусу та повноважень Антимонопольного комітету України цікавим буде порівняння статусу та повноважень Антимонопольного комітету України з відповідним статусом та повноваженнями антимонопольних органів тих країн, в яких накопичений вагомий досвід антимонопольноконкурентного регулювання господарських відносин.

Наприклад, у Сполучених Штатах Америки центральні антимо- нопольні органи представлені Федеральною торговою комісією (ФТК) і Антитрестівським відділом Міністерства юстиції. Це уповноважені державою органи, які не допускають монополізації ринку, а також підтримують розвиток конкуренційних відносин, попереджують та присікають прояви недобросовісної конкуренції [90, с. 164] (потрібно зазначити, що за законодавством США створення та існування монополії - це вже правопорушення, тобто заборона монополії per se (першопочатково).

Компетенція антимонопольних органів США щодо розслідування правопорушень є диференційованою: