Аналізуючи такий підхід, слід вказати на справедливість твердження В.М. Горшенєва, який вважає недоцільним та необґрунтованим виділяти у самостійні стадії окремі операції пов'язані з аналізом застосування норм права [219, c. 131]. Наприклад, у класифікації Н.Г. Алєксандрова, четверта і п'ята стадії фактично дублюють одна одну. Тобто стадії повинні відображати найбільш головні, значимі етапи здійснення конкретних дій.

Подібної помилки, на нашу думку, припускається В.І. Ремнєв, який визначаючи стадії адміністративного провадження за скаргою (1. Прийняття скарги; 2. Направлення скарги відповідній посадовій особі; 3. Перевірка скарги; 4. Прийняття рішення зі скарги; 5. Набрання рішенням законної сили та його виконання) [220, c. 94] невиправдано виділяє у самостійну стадію окремі дії технічного характеру (направлення скарги відповідній посадовій особі).

Компактною і згрупованою, на наш погляд, є стадійність правозастосовчих операцій, що запропонована С.С. Алексєєвим: 1) встановлення фактичних обставин справи (аналіз фактичних даних, розгляд їх повноти та достовірності); 2) вибір та аналіз норми застосування; 3) вирішення справи, що виражається у виданні правозастосовчого акту [221, c. 330].

Беручи за основу такий підхід, заслуговує на увагу конструкція стадій адміністративного провадження за скаргою, розроблена Д.М. Бахрахом. У структурі адміністративного провадження за скаргою він виділяє такі стадії:

• Стадія попередньої обробки скарг (отримання письмових та усних скарг та їх реєстрація);
• Перевірка скарги (аналіз ситуації) - збір фактичних даних, необхідних для вирішення справи, їх дослідження, оцінка, вибір правових норм, що потребують застосування у справі;
• Прийняття рішення за скаргою - прийняття відповідного правового акту, яким задокументовано висновки та рішення по справі;
• Виконання прийнятого рішення - вчинення дій, направлених на відновлення порушених прав громадянина чи юридичної особи; порушення питання (у разі встановлення факту правопорушення) про притягнення винних осіб до відповідальності [222, c. 152-155].

Однак, недоліком цієї конструкції є те, що у ній не врахована стадія оскарження рішення прийнятого за результатами розгляду скарги. Остаточне вирішення справи не завжди здійснюється при первинному розгляді скарги (у органі "першої інстанції"). Як відмічає М.Я. Масленніков: "...адміністративно-юрисдикційний процес продовжується і при розгляді скарг громадян... на постанови (рішення) прийняті в результаті розгляду справ органами адміністративної юрисдикції першої інстанції" [223, c. 33]. Суб'єкт звернення може заперечувати прийняте за результатом розгляду скарги рішення, з огляду на його незаконність чи необґрунтованість. У зв'язку із цим, законодавець передбачив можливість подальшого оскарження такого рішення. Крім того, окремими нормативними актами, наприклад, Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями (п. 6), передбачено, що оскарження прийнятого зі скарги рішення зупиняє його виконання. Ця норма, свідчить про об'єктивний характер існування стадії оскарження прийнятого рішення зі скарги, без якої у певних випадках, не може бути виконане рішення, а отже і завершення адміністративного провадження. Тому, у теоретичній конструкції стадій адміністративного провадження за скаргою, на нашу думку, слід погодитися з позицією тих авторів, які розглядають дану стадію як таку, що передує стадії виконання рішення [224, c. 18].

Разом із тим, необхідно погодитися із зауваженням А.П. Шергіна, що стадія оскарження прийнятого за скаргою рішення має факультативний характер, оскільки залежить від обґрунтованості та законності прийнятого рішення, а також від ініціативи учасників процесу [225, c. 91].