Заслуговує на увагу і положення, яке запропоноване робочою комісією Верховної Ради по підготовці Проекту КПК України. У ньому, зокрема, закріплено, що підозрюваною визнається особа: а) щодо якої порушено кримінальну справу; б) затримана за підозрою у вчиненні злочину; в) до якої застососвано запобіжний захід до притягнення її як обвинуваченого [140, с. 20]. Але запровадивши відповідні зміни, законодавець не визначив, протягом якого  строку особа, щодо якої порушена кримінальна справа, має статус підозрюваного до пред¢явлення їй обвинувачення, як це зроблено відносно осіб, до яких застосовується запобіжний захід. На мій погляд, це також повинно бути десять діб. Слідчі будуть вимушені оперативно збирати необхідні по справі докази і по закінченні цього строку зняти з неповнолітнього підозру або винести постанову про притягнення його як обвинуваченого. До того ж  є цілком логічним визнавати особу підозрюваною у разі, якщо немає достатніх підстав для обрання запобіжного заходу, а від неї відбирається письмове зобов¢язання про явку на виклик органів, що здійснюють провадження по справі. Тобто, це особа, яка фактично знаходиться під підозрою у вчиненні злочину, але до неї не застосовується запобіжний захід. Це призводить до того, що її процесуальний статус у кримінальному судочинстві є невизначеним, і вона не має дієвих заходів для свого захисту від кримінального переслідування. 

Особи, які не досягли вісімнадцяти років і скоїли злочин, часто не знають, а якщо і знають, то їм трудно розібратися із змістом тієї сукупності прав, яка надана їм у кримінальному процесі для свого захисту, а також з низкою тих обов'язків, які покладені на неї за законом. Враховуючи цю обставину, доцільно вручати неповнолітньому правопорушнику записаний на окремому бланку перелік його прав та обов'язків на кожній стадії кримінального судочинства з детальним описом тих можливостей, які надані йому законом.

Велике значення при перевірці заяв та повідомлень про злочин має встановлення віку неповнолітнього правопорушника, який визначає подальший хід судочинства. Якщо особа не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК України). У разі, коли встановлено, що злочин вчинила особа у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий після ознайомлення неповнолітнього, його батьків або осіб, що їх замінюють, з матеріалами порушеної кримінальної справи, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає ці матеріали прокурору (ст.73 КПК України). При досягненні особою віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, справа розглядається у загальному порядку з урахуванням особливостей, які притаманні провадженню справ щодо неповнолітніх. Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, визначають, що в правових системах, в яких  визнається поняття віку кримінальної відповідальності для неповнолітніх, нижня границя такого віку не повинна встановлюватися для неповнолітніх на дуже низькому віковому рівні, враховуючи емоціональну, духовну та інтелектуальну зрілість підлітка. На Україні кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК України). Однак за окремі злочини, передбачені ч. 2 ст. 22 КК України, кримінальна відповідальність може наставати з чотирнадцяти років. Зробивши акцент на тому, що при проважденні кримінальних справ про злочини неповнолітніх обов'язково необхідно встановлювати його точний вік, законодавець не вказав джерела, з яких можуть бути отримані ці відомості, що  викликало дискусію вчених [43, с. 36, 37; 191, с. 16]. Вік підлітка встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження - паспорту чи свідоцтву про народження. У разі відсутності цих документів слідчий може отримати відомості про вік неповнолітнього з виписки із Книги реєстрації актів громадянського стану, довідки Ф. №1 паспортного відділу, журналу обліку новонароджених медичної установи (пологового будинку чи пологового відділення лікарні), де народився підліток. Такі журнали зберігаються в архівах лікувальних закладів 25 років. [72, с.9]. Особа вважається такою, що досягла повноліття, не у день свого нарождення, а починаючи з наступноі доби. Отримані документи про вік неповнолітнього повинні бути залучені до матеріалів справи в оригіналі. Якщо слідчий використовує копію докумунта, то він повинен перевірити її відповідність оригіналу. При  неможливості точно визначити вік неповнолітнього,  необхідно порушити кримінальну справу і, згідно п. 5 ст. 76 КПК України,  призначити судово-медичну експертизу, яка допоможе вирішити це питання.

Попередню перевірку заяв або повідомлень про злочини неповнолітніх необхідно проводити в разі відсутності достатніх даних, які вказують на наявність чи відсутність в діяні ознак злочину. [202, с.1 1]. Ця перевірка здійснюється за допомогою процесуальних засобів, які встановлені для всіх кримінальних справ, а саме: проведення окремих слідчих дій (огляд місця події, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку); відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб; витребуваня необхідних документів; проведення оперативно-розшукових заходів; проведення ревізій.

Відібрання пояснень від неповнолітнього, який скоїв суспільно небезпечне діяння, його батьків чи осіб, які їх замінюють, очевидців події та інших осіб є засобом, що найбільш часто використовується державними органами для отримання даних про злочин у початковій стадії кримінального процесу. Ці пояснення, отримані на початку провадження по кримінальній справі, необхідні для правильного та своєчасного вирішення питання про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. Деякі судді відмовляються розглядати як докази пояснення очевидців, які отримані під час попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочин компетентними державними органами, посилаючись на те, що очевидці події не попереджаються про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. У поясненнях часто містяться відомості про факти, на підставі яких можна встановити наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винність чи невинність особи, інші обставини злочину. Відібрання пояснень від вказаних осіб має схожість з допитом та іноді відбувається з додержанням деяких його правил (письмове фіксування отриманих відомостей, постановка питань опитуємому, власноручний запис та інше) [299, с. 60].  Ми підтримуємо позицію вчених відносно того, що відомості про факти злочину, отримані в результаті відібрання пояснень від згаданих осіб, є доказами [43, с. 87; 63, с. 71]. Вони можуть бути віднесені до такого виду доказів, як "інші документи" і використані під час судового слідства по справі. Разом з тим у кримінально-процесуальному законі не міститься роз¢яснень відносно форми пояснень, порядку їх отримання, а також не визначені вимоги, яким повинна відповідати особа, яка  дає ці пояснення. Це викликає труднощі на практиці у компетентних державних органів. На нашу думку, при відібранні пояснень у неповнолітнього в стадії порушення кримінальної справи необхідно дотримуватися наступних правил:

а)виклик для дачі пояснень про злочин особи, яка не досягла вісімнадцяти років, повинен здійснюватися через законних представників;

б) у процесі отримання пояснень від неповнолітнього може приймати участь законний представник чи спеціаліст у галузі дитячої та юнацької психології.

Попередній висновок про участь неповнолітнього у вчиненні суспільно небезпечного діяння можна зробити на підставі данних, отриманих у процесі огляду місця події. Припущення про участь підлітка в скоєнні злочину можна зробити в результаті вивчення характеру пошкодження на об¢єкті, характеру викрадених об¢єктів і їх об¢єму, дослідження відбитків пальців рук, ніг та зубів. З урахуванням цих обставин можна висунути обгрунтовану версію про участь у вчиненні злочину неповнолітнього.

Одним з процесуальних рішень, яке може бути прийняте по заяві або повідомленню про злочин судом, прокурором, слідчим або органом дізнання є відмова в порушенні кримінальної справи (ст. 99 КПК України). Таке рішення приймається у разі наявності обставини, що виключають провадження в кримінальній справі (ст. 6 КПК України). Компетентний державний орган, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, повинен звернути увагу на деякі моменти, які є особливо важлививми при провадженні по справах неповнолітніх. Відмовляючи в порушенні кримінальної справи щодо неповнолітнього, необхідно бути впевненим, що при скоєні підлітком суспільно небезпечного діяння на його протиправні дії не здійснювали вплив дорослі особи. Як свідчить узагальнення матеріалів кримінальних справ, значна кількість злочинів вчиняються неповнолітніми у "співучасті" з дорослими. На обов'язковість з¢ясування питання про можливість втягнення дорослими неповнолітніх у злочинну діяльність вказує Пленум Верховного Суду України від 23 грудня 1983 року № 6 "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх в злочинну та іншу антигромадську діяльність"[215]. Своєчасне виявлення негативного впливу з боку дорослих або їх безпосередньої участі в правопорушеннях неповнолітніх, а також з'ясування  ролі у вчиненому злочині дозволить індивідуально підійти до визначення відповідальності неповнолітньому, буде перешкоджати втягненню нових підлітків у антигромадську діяльність.

Орган дізнання, слідчий або прокурор, відмовляючи в порушенні кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, повинні з'ясувати причини й умови, які сприяли вчиненню неповнолітнім злочину та внести у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для їх усунення. Слідчий може рекомендувати певний захід впливу, який, на його думку, необхідно застосувати до підлітка для більш ефективного його перевиховання. Ця пропозиція заслуговує на увагу в зв¢язку з тим, що слідчий на підставі отриманих в результаті попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочин матеріалу, а також особистого спілкування з неповнолітнім правопорушником та його оточенням, може запропонувати найбільш доцільний шлях ресоціалізації підлітка.

У разі відмови  в порушенні кримінальної справи, згідно п. 4, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 6 КПК України орган, який приймає це рішення, повинен викликати неповнолітнього та його законного представника для бесіди. Під час розмови їм необхідно роз'яснити характер правопорушення, причини відмови в порушенні кримінальної справи, а також можливість більш серйозних наслідків як для неповнолітніх, так й для законного представника у разі продовження протиправної діяльності. Ця бесіда необхідна для того, щоб виключити у підлітка почуття безкараності за вчинене правопорушення, буде сприяти більш ретельному контролю з боку дорослих за поведінкою своїх дітей і, як наслідок, буде перешкоджати вчиненню нових протиправних діянь особами, які не досягли вісімнадцяти років.