Порушення кримінальної справи є початковою стадією кримінального процесу, метою якої є встановлення наявності чи відсутності в події, про яку стало відомо компетентним державним органам у процесі здійснення своїх повноважень, ознак злочину. Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання забов`язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину (ст. 4 КПК України), а при їх відсутності або наявності обставин, що виключають провадження в кримінальній справі (ст. 6 КПК України), винести постанову про відмову в її порушенні. Перша стадія процесу має велике значення тому, що є "своєрідним фільтром", який дозволяє відмежувати злочин від проступку, прийняти рішення про необхідність провадження слідства. [153, с. 4]. Це сприяє захисту прав і свобод особистості, зокрема, є важливою гарантією, яка перешкоджає незаконному та необгрунтованому залученню громадян у сферу дії кримінального процесу.

При провадженні кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, початкова стадія кримінального процесу значно обумовлює ефективність подальшого розслідування злочину. Своєчасне порушення кримінальної справи: а) дозволяє оперативно реагувати і перешкоджати злочинній діяльності неповнолітніх, які часто вчиняють декілька злочинів ураз; б) розвіює в них, а також у інших підлітків  почуття безкараності за скоєння суспільно небезпечного діяння; в) дозволяє захистити особистість неповнолітнього правопорушника від негативного впливу з боку дорослих осіб; г) дає можливість відповідним державним органам здійснювати виховний вплив на особу, яка не досягла вісімнадцяти років, на більш  ранніх  етапах [102, с. 54].  Слід зазначити, що чинне кримінально-процесуальне законодавство не містить правових положень, які підкреслюють специфіку провадження справ щодо неповнолітніх у стадії порушення кримінальної справи.

У теорії кримінального процесу на протязі багатьох років немає єдиної думки щодо можливості органів дізнання здійснювати попередню перевірку заяв або повідомлень про злочини, в яких є відомості про скоєння суспільно небезпечного діяння неповнолітніми, порушувати провадження по даній категорії справ та проводити невідкладні слідчі дії. У зв`язку з тим, що більшість заяв або повідомлень про злочин (за нашими даними приблизно 90%) надходять до органів дізнання, деякі вчені вважають, що саме вони повинні провадити попередню перевірку, порушувати кримінальні справи і проводити невідкладні слідчі дії по даній категорії справ. Це буде сприяти швидкому реагуванню на вчинені правопорушення і, як наслідок, дозволить розкрити злочин по "гарячих слідах".[5, с. 245-246; 63, с. 67-68; 139, с. 66]. Інші - гадають, що органи дізнання, до яких надійшла інформація про вчинення злочину, можуть порушувати кримінальну справу і провадити слідчі дії тільки з метою скорішого запобігання злочинної діяльності, а також, якщо є інші об`єктивні обставини, які перешкоджають слідчому самому порушити кримінальну справу, наприклад, його хвороба. Свою позицію вчені аргументують тим, що провадження  розслідування не є основною функцією органів дізнання, тому це буде  відвертати їх увагу від виконання головних завдань, покладених на них законом. Крім цього, передача кримінальноі справи з провадження одного органа іншому може негативно вплинути на результати розслідування. [70, с. 90, 91; 101, с. 35, 36; 146, с. 66; 40, с. 14, 15; 181, с. 476]. Третя група вчених вважає, що органи дізнання можуть порушувати кримінальні справи щодо осіб, яким на момент скоєння злочину не виповнилося  вісімнадцять років, тільки у випадках, коли точно не відомо, хто скоїв злочин та яка його юридична кваліфікація [303, с. 14; 276, с. 89, 90]. Органом дізнаня, який здійснює попередню перевірку заяв та повідомлень про злочин по зазначеній категорії справ, є кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Згідно закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" на цей спеціалізований підрозділ органів внутрішніх справ покладено завдання:

а) виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

б) розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;

в) здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушення, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством тощо [80].

Вважаю, що саме працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх повинні здійснювати попередню перевірку заяв та повідомлень про злочин, а не слідчі. Це дозволить останнім зосередитися на виконанні їх головної функції у кримінальному процесі - розслідування кримінальних справ. Однак, на моє глибоке переконання, порушувати кримінальну справу та провадити досудове слідство з початку і до кінця по даній категорії справ повинен тільки слідчий. Нормативне закріплення наведеного положення  буде сприяти зменшенню кількості помилок, які виникають у цій стадії процесу, стане додатковою гарантією, що буде перешкоджати незаконному та необгрунтованому втягненню неповнолітнього в сферу дії кримінального процесу. Окрім того, це:

а)  дозволить слідчому самостійно після отримання від органу дізнання даних попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочин, вчинений неповнолітнім, ретельно дослідити всі обставини та прийняти рішення - порушувати чи відмовити в порушенні кримінальної справи. Ознайомлення з матеріалами перевірки на більш ранніх етапах процесу дозволить йому ефективніше провести   досудове  слідство;

б) дозволить уникнути дублювання та зайвого ускладнення роботи окремих органів, що особливо важливо при провадженні кримінальних справ щодо неповнолітніх, тому що буде сприяти скорішому їх розслідуванню;

Висвітлюючи питання порушення кримінальної справи про злочини, вчинені неповнолітніми, необхідно обов¢язково зупинитися ще на однієй проблемі. Розділ 10 Мінімальних стандартних правил, які стосуюсься відправлення правосуддя щодо неповнолітніх, на які повинен орієнтуватися вітчизняний законодавець і правозастосовник, містить положення про первісний контакт неповнолітнього правопорушника з компетентними оганами держави. Згідно нього: "Контакт між органами по забезпеченню правопорядку і неповнолітнім правопорушником здійснюється таким чином, щоб поважати правовий статус неповнолітнього, сприяти благополуччю неповнолітнього та уникати спричиненню шкоди з урахуванням обставин справи". [164, с. 20]. На мій погляд, ця вимога міжнародного акту перш за все спрямована на те, щоб у неповнолітнього, який  вчинив злочин, не сталося "психологічного зламу" внаслідок залучення його у сферу кримінального процесу. До того ж, від вмілих дій органів, що першими вступають у контакт з молодим правопорушником, багато в чому залежить його подальша поведінка на слідстві та в суді, а саме: чи буде він співпрацювати, чи навпаки, перешкоджати встановленню істини. Тому, слід наголосити, що для підвищення ефективності попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочин і всього провадження в цілому необхідно, щоб робітники кримінальної міліції у справах неповнолітніх обов¢язково мали не тільки юридичну освіту, але й педагогічні навики або значний досвід роботи з підлітками. Це у свою чергу дозволить їм швидко налагодити психологічний контакт з молодими правопорушниками, що буде сприяти проведенню попередньої перевірки заяв та повідомлень у більш стислі строки, а також "пом¢якшенню" ставлення підлітків до кримінального процесу. Однак, як свідчать деякі вчені, що цілком підтверджується нашими дослідженнями, значна кількість осіб, які здійснюють дізнання, не мають навіть юридичної освіти [12, с. 52; 21, с. 59-60]. Тому цю проблему необхідно вирішувати негайно.

Здійснення перевірочних дій у стадії порушення кримінальної справи, які не обумовлені об¢єктивними обставинами, веде до необгрунтованої затримки матеріалів перевірки в спеціалізованих підрозділах органів дізнання, що призводить до затримки усього провадження по кримінальній справі. В юридичній літературі даються рекомендації про те, на які питання необхідно звернути особливу увагу при проведенні попередньої перевірки заяв та повідомлень про злочин, вчинений неповнолітнім. Вчені вважають, що необхідно встановлювати: а) який характер має подія злочину, відомості про який надійшли, чи вчинений він неповнолітнім; б) чи досягла особа віку, з якого згідно закону її можливо притягнути до кримінальної відповідальності; в) чи є обставини, які виключають провадження по кримінальній справі; г) чи є необхідність у невідкладному порушенні кримінальної справи і провадженні невідкладних слідчих дій; д) чи необхідно притягувати неповнолітнього до кримінальної відповідальності, чи доцільно застосовувати до нього кримінальне покарання тощо. [153, с. 12-13; 303, с. 7]. Слід зазначити, що строк перевірочних дій, який встановлений у ст. 97 КПК України необхідно відраховувати з моменту першого надходження заяви або повідомлення про злочин до прокурора, слідчого, органу дізнання або суду і не може перевищувати десяти днів. Наведене положення сприяє скорішому прийняттю рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи відносно особи, яка не досягла вісімнадцяти років.

Узагальнення матеріалів кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, виявило деякі недоліки та порушення закону, які ще існують в початковій стадії процесу. У заявах та повідомленнях про злочини, що надходять до компетентних державних органів, часто є відомості про конкретного підлітка, який на думку заявника вчинив правопорушення. Здійснивши попередню перевірку і порушивши кримінальну справу відносно вказаних неповнолітніх, слідчі негайно допитували їх як свідків. При цьому мали місце випадки, коли особам, які не досягли вісімнадцяти років, ставилися питання, спрямовані на викриття їх у вчиненні злочину. Користуючись недостатньою юридичною поінформованністю неповнолітніх, слідчі отримували відомості, які в подальшому були спрямовані на доказування винності підлітків. Для недопущення цих порушень деякі автори пропонують вважати особу, відносно якої порушено кримінальну справу, підозрюваним. [121, с. 35, 36; 173, с. 135, 136; 182, с. 77, 78; 162, с. 85, 86; 159, с. 5; 50, с. 165]. Інші вчені заперечують  проти розширення підстав визнання особи підозрюваним у кримінальному процесі [79, с. 31-32; 264, с. 238]. Існує і точка зору, згідно якої необхідно визнавати особу підозрюваною якщо у слідчого, органа дізнання є достатні дані для обгрунтованого припущення про участь особи у злочині, незалежно від того, чи є підстави до її затримання чи обрання запобіжного заходу до пред¢явлення обвинувачення [188, с. 80].

Практика провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх свідчить, що у багатьох випадках обставини вчиненого діяння є настільки очевидними, що не викликають у органів, які  здійснюють попередню перевірку заяв та повідомлень про злочин, ніякої складності у встановлені суб'єкту правопорушення. На моє переконання, думка юристів про те, що при порушенні кримінальної справи відносно конкретної особи, вона набуває статус підозрюваного, заслуговує на увагу. Наведена пропозиція має велике значення і, особливо, при провадженні справ зазначеної категорії. Законодавче закріплення цього положення, насамперед, дозволить захиснику вступати у справу негайно після її порушення. Згідно ч.1 п.1 ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до вісімнадцяти років, захисник обов`язково вступає у справу з моменту визнання особи підозрюваною чи пред`явлення їй обвинувачення.