• це створення жорстких та диференційованих норм, вимог до сертифікації (одночасно щодо національних та іноземних товарів);
• це тривалий та дорогий процес національної сертифікації з одночасним невизнанням іноземних норм і сертифікатів;
• складні митні формальності, пов'язані з наданням великої кількості документів та ускладненими системами перевезення.

З вищенаведеного витікає, що проблема технічних бар'єрів до цього часу належить до розряду актуальних та є предметом багатосторонніх переговорів. Угода про технічні бар'єри у торгівлі була прийнята ще в ході Токійського раунду в 1979 році та істотно перероблена на Уругвайському раунді.

Як і багато інших угод, прийнятих в результаті переговорів Уругвайського раунду, Угода про технічні бар'єри у торгівлі та Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів стали складовою частиною ГАТТ-94. Отже, усі країни-учасниці СОТ, вступаючи до організації, приймають на себе зобов'язання цих угод. Основні принципи, якими повинні керуватися країни, можна сформулювати, на думку професора І.І. Дюмулена, так [19; с. 11-112]:

• Усі країни мають право використовувати заходи, необхідні для забезпечення якості їх експорту, захисту життя та здоров'я людей, тварин та рослин; технічні регламенти та стандарти; вимоги до пакування та маркування товарів; процедури оцінки відповідності технічним регламентам і стандартам, санітарно-ветеринарним нормам.
• Ці заходи мають застосовуватися таким чином, щоб вони були вільними та невиправданими дискримінацією між країнами, в яких переважають однакові умови, включаючи і їх власну територію.
• Ці засоби не мають бути прихованими обмеженнями міжнародної торгівлі й не мають створювати зайві перешкоди в міжнародній торгівлі.
• Щодо стандартів та технічних регламентів товарам, які імпортуються з іншої держави, має надаватися режим не менш сприятливий, ніж той, що надається подібним товарам національного виробництва або подібним товарам походженням з будь-якої іншої країни.
• Санітарні та фітосанітарні норми мають бути засновані на наукових обґрунтуваннях та принципах, спиратися на міжнародні стандарти, приписи та рекомендації. Ці заходи мають обмежувати торгівлю не більше, ніж потрібно для досягнення належного рівня санітарного та фітосанітарного захисту.
• Усі перелічені заходи повинні мати відкритий, гласний характер. Усі країни повинні надавати інформацію про технічні бар'єри, санітарні та фітосанітарні заходи і визначати центри, що відповідають за надання таких відомостей.

До технічних бар'єрів у торгівлі належать усі державні заходи контролю та обмеження, пов'язані з вимогами до технічних параметрів товару, що можуть бути використані як заходи обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни. Технічні бар'єри різноманітні як за своєю природою, так і за своїми проявами.

Серед технічних бар'єрів зазвичай виділяють кілька специфічних галузей - санітарні, ветеринарні та фітосанітарні норми і правила. Ці галузі регулювання тісно пов'язані не тільки зі стандартами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин та рослин. Водночас, потенційну загрозу поширення захворювань може мати практично вся необроблена сільськогосподарська сировина, тобто найважливіша для світової торгівлі група товарів.

Стандарти, як метод нетарифного регулювання, являють собою спеціальні вимоги до товарів, що встановлюються з метою забезпечення безпеки, захисту життя та здоров'я людей і тварин, охорони довкілля. Це визначає їх особливе місце у нетарифному регулюванні. Йдеться про міжнародні, національні та регіональні стандарти, системи сертифікації та інспекції якості продукції, вимоги технічної та екологічної безпеки, санітарно-гігієнічні й ветеринарні норми, вимоги до пакування та маркування. Вони іноді мають протекціоністський характер та виступають ефективними засобами обмеження імпорту в інтересах внутрішньодержавних виробників аналогічної продукції.

Виконання технічних та спеціальних вимог забезпечується системою державних нормотворчих і контролюючих установ (мережі спеціальних лабораторій, центрів та служб контролю), що перевіряють відповідність виробів, завезених з-за кордону, та видають певним чином оформлені документи, наприклад сертифікати відповідності. Сама процедура видачі може служити бар'єром на шляху імпорту товару, зокрема через обмежену кількість лабораторій, ускладнення бюрократичної процедури, контроль та видачу відповідних документів, вартість дослідження.

Як інструмент нетарифного регулювання стандарти мають кілька різновидів, одним з яких є заборона або обмеження імпорту товарів, що забруднюють довкілля (хімічні товари, ядохімікати, кам'яне вугілля та нафта з високим вмістом сірки). Інші включають протекціоністські заходи щодо промислового обладнання та транспортних заходів, експлуатація яких призводить до забруднення довкілля. Треті пов'язані з якістю товарів, а саме захищають інтереси споживачів, оберігаючи їх від шкоди, що може бути заподіяна якістю товару після його споживання. Це стосується імпорту побутової електроніки, медичних препаратів та приладів, харчової продукції, дитячих товарів тощо. Особливе місце займають санітарно-ветеринарні вимоги до тварин, рослин, сільськогосподарських продуктів та ін.

У зв'язку зі зростанням технічних та спеціальних вимог, а також скороченням пов'язаних з цим видатків, ефективним засобом полегшення доступу на зовнішні ринки є:

• досягнення на офіційному або виробничому рівнях домовленостей про взаємне визнання результатів технічних випробувань виробів та їх сертифікації;
• виготовлення продукції для експорту з урахуванням міжнародних стандартів, передусім, розроблених Міжнародною організацією зі стандартизації (ІSО), Міжнародною організацією цивільної авіації, Міжнародною морською організацією та ін., або з урахуванням стандартів країни-імпортера;
• розробка уніфікованих принципів використання національних лабораторій та служб з інспектування імпортних товарів та встановлення довіри до цих служб з боку подібних органів в інших країнах, їх міжнародне визнання.

Система застосування технічних бар'єрів в Україні за умов відсутності державної монополії на зовнішню торгівлю та орієнтування на забезпечення контролю за ввезенням товарів незалежними імпортерами вже сформувалася. Основою застосування технічних бар'єрів при імпорті є законодавство у сфері сертифікації продукції та послуг. Можливості удосконалення механізму застосування технічних бар'єрів можуть бути пов'язані з:

• поступовим підвищенням жорсткості екологічних стандартів, санітарних та ветеринарних норм і правил, правил безпеки, з підвищенням технічного рівня та технічних можливостей вітчизняних підприємств;
• розвитком міжнародної співпраці у сфері охорони довкілля та контролю за торгівлею та використанням шкідливих речовин і відходів;
• розширенням використання міжнародних стандартів та норм міжнародних угод;
•  застосуванням більш жорстких правил контролю за якістю продукції, що поставляється, (схем сертифікації) - наприклад, інспекція підприємств та умов виробництва;
• введенням правил щодо схем надання гарантій та технічного обслуговування складних технічних виробів;
• застосуванням вимог до безпеки, що більше відповідають особливостям технологій, які використовуються вітчизняними підприємствами.

Застосування системи технічних бар'єрів може викликати у деяких випадках виникнення торговельних конфліктів. Тому особливу увагу слід приділити обґрунтованості застосування вимог та дотриманню принципу їх недискримінаційного застосування.

Проаналізувавши правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць Світової організації торгівлі, зазначимо, що члени СОТ пов'язані більш жорсткою правовою дисципліною. Це створює чималі специфічні проблеми для країн, що претендують на членство в СОТ. За останні кілька років у сфері торгівлі товарами визначилося кілька пріоритетних напрямів у діяльності СОТ, одним з них є опрацювання правил щодо застосування захисних заходів. Немає сумнівів у тому, що найближчим часом багато країн значно активізують їх застосування. Ті ж країни, національне законодавство яких недостатньо розвинене в цих галузях, з великими труднощами зможуть захищати свої торговельні інтереси на світовому ринку.

За допомогою митних та адміністративних процедур держава опосередковано впливає на ввезення та вивезення товарів, навмисно ускладнюючи або спрощуючи бюрократичні формальності при оформленні митних та товаросупроводжувальних документів, самостійно визначаючи методику оцінки митної вартості та класифікацію товарів у митних цілях, структуру тарифів, консульські й митні формальності та документи, вимоги до зразків товарів, встановлюючи методику визначення шкоди внутрішній економіці й національним виробникам (антидемпінгові та компенсаційні заходи). Таким чином, збільшується невизначеність та витрати на проведення зовнішньоторговельних операцій.

У цьому списку інструментів найбільшої уваги заслуговують антидемпінгові заходи - один з найпоширеніших у сучасній торговельній політиці механізмів нетарифного регулювання. Антидемпінгові процедури є засобом боротьби з недобросовісною конкуренцією. Вони проявляються у встановленні додаткового мита. Умовою застосування антидемпінгових заходів є наявність факту демпінгу та доказів того, що демпінг спричиняв шкоду національній промисловості країни-імпортера. Демпінгом, у загальному розумінні, вважається продаж товару в країні-імпортері за ціною нижчою, ніж та, що склалася на внутрішньому ринку країни-експортера. Таким чином, антидемпінгові заходи застосовуються не до всіх іноземних експортерів, а лише до тих, що постачають товар за кордон за нижчими цінами, ніж ціни на внутрішньому ринку, порушуючи встановлені міжнародним співтовариством правила справедливої конкуренції та своїми діями спричиняючи шкоду конкуруючим підприємствам у країні-імпортері. Застосування антидемпінгових заходів спричиняє шкоду не тільки безпосередньо експортерам, яких звинувачують у демпінгу, а й усім експортерам товару з певної країни, навіть якщо на них безпосередньо не поширюються застосовані заходи, завдаючи шкоди їх репутації [183; с. 44-47]. Великі можливості регулювання доступу товарів на внутрішній ринок держава отримує за рахунок маневрування в регламентації та використанні процедур переміщення товарів через кордон і їх митного оформлення (норми ГАТТ/СОТ значно обмежують такі можливості). Найбільш дієвими заходами в цьому напрямі є:

• формування структури тарифу, тарифної номенклатури, розподілу конкретних товарів по номенклатурі, ускладнений характер застосування та нарахування ставок мита;
• правила визначення походження товарів, що дають змогу максимально варіювати застосування ставок мита, які залежать від наявності особливого режиму торгівлі;
• приписи митних органів, пов'язані з дотриманням формальностей та процедур митного оформлення.

Великий частку у нормативній базі ГАТТ, як уже згадувалося, займають захисні заходи.

На думку професора І.І. Дюмулена, "застосування так званих захисних заходів (safeguards) - це спроба компенсувати зниження ефективності тарифних та нетарифних методів захисту внутрішнього ринку і раціонального виробництва в умовах зростання економічної взаємозалежності держав та небезпеки того, що економічна лібералізація, яка почалася в одній державі, через передаточні ланцюги зовнішньої торгівлі перекинеться на інші"[19; с. 101].