Контингентування - це встановлення державою централізованого контролю над зовнішньоторговельними операціями через обмеження номенклатури товарів у межах встановлених кількісних або вартісних квот на фіксований період часу. Контроль за видачею квот здійснюється через ліцензування. Контингентування має значний вплив на обсяг та структуру зовнішньої торгівлі, а також на ціни, забезпечуючи їх зростання та приносячи великі прибутки тим компаніям, які виробляють або продають товари, що є об'єктами обмеження. Незважаючи на заборону, встановлену ГАТТ щодо контингентування, воно продовжує використовуватися великою кількістю країн під приводом складного фінансового становища або дефіциту платіжного балансу, що дозволяється положеннями ГАТТ.

Різновидом обмежень, передбачених угодами в рамках міжурядових організацій, є неконкретизовані кількісні обмеження, форма застосування яких індивідуальна. Наприклад, угоди про впорядкування збуту, про обмеження непрямого імпорту в країни ЄС або обмеження в рамках міжнародної торгівлі текстильними виробами, що передбачає двосторонні домовленості стосовно конкретних категорій текстильних виробів.

Особливим, але на практиці рідко застосовуваним інструментом специфічного торговельного регулювання є заборона щодо кінофільмів, яка реалізується, як правило, у формі встановлення максимальної частки показу іноземних кінофільмів.

Іншим інструментом цієї групи, що отримав значне поширення в останнє десятиліття, є "добровільне самообмеження" (або добровільні обмеження експорту чи встановлення мінімальних імпортних цін). Його специфіка полягає в нетрадиційній техніці. Торговельний бар'єр, що захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера через інструменти експортного контролю. Він реалізується через неофіційні угоди (або під загрозою застосування з боку країни-імпортера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих видів товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Хоча формально встановлення добровільного обмеження є результатом узгоджених дій країн - торговельних партнерів, фактично це вид нетарифних бар'єрів, що нав'язується країною-імпортером під загрозою застосування більш жорстких заходів. Залежно від того, в якій формі проявляється ця "загроза", і в якій формі держава бере участь в угодах про добровільне обмеження експорту, розрізняють три групи добровільних самообмежень (відповідно до класифікації ЮНКТАД [12; С. 19]):

• добровільні самообмеження, що застосовуються в результаті угод між об'єднаннями промисловців зацікавлених галузей країни імпорту чи експорту, при завуальованій підтримці уряду;
• обмеження, що встановлюються шляхом прямих міжурядових переговорів, або застосовуваних також за угодою між експортерами та імпортерами;
• обмеження, встановлені відповідно до міжурядових угод, що передбачають контроль урядів у країнах експортерів за використанням умов угод, а саме за дотриманням зобов'язань щодо обсягів поставок та рівня цін.

Імпортні податки та збори складають досить велику групу інструментів нетарифного регулювання, основною характеристикою яких є економічний вплив на імпорт, але, на відміну від мит, опосередкований. Не будучи предметом міжнародного регулювання, перебуваючи цілком у компетенції національних органів влади, іноді навіть місцевих, їм властива фіскальна функція.

Імпортні податки та збори поділяються на дві групи. Вирівнюючі податки та збори, еквівалентні непрямим (опосередкованим) податкам та зборам. Вони стягуються в країні імпорту з національних товарів у формі податку на додану вартість, податку на продаж або податку на споживання, акцизу. Мета вирівнюючих податків та зборів - створення єдиного податкового режиму для іноземних та вітчизняних товарів. До другої групи належать податки та збори, що стягуються з імпорту та пов'язані з митним оформленням і переміщенням товару через кордон. В США, наприклад, збір за митне оформлення товару становить 0,17% від вартості (але не менше 21 і не більше 400 дол. США) [184; С. 31].

Серед інших інструментів цієї групи можна назвати такі. Імпортний депозит (форма застави, яку імпортер повинен внести до банку на певний термін) - безвідсотковий внесок, що дорівнює усій або частині вартості товару. Тим самим вилучається з обігу значна частина капіталу експортера та обмежується його платоспроможність. Імпортний депозит може вимагатися і не прямо при імпорті, а, наприклад, при обміні національної валюти на іноземну. Кредитні обмеження для імпортерів полягають в обмеженні максимальної суми кредиту, терміну надання, збільшенні процентної ставки при наданні в кредит грошових коштів, приписі їх цільового використання (для імпорту товарів). Поширені також консульські збори, що характерні для країн Латинської Америки (в Аргентині - 2%), прикордонні збори фіскального характеру, обмеження стосовно іноземних вино-горілчаних виробів, дискримінаційні збори з автомобілів, статистичні та адміністративні збори, що здійснюються з метою забезпечення статистичного обліку зовнішньоторговельних вантажів, спеціальні збори на імпортні товари (наприклад, в ЄС встановлено спеціальні збори на імпорт оцинкованого заліза.). Широко представлені збори: муніципальні, поштові, портові, на розвиток експорту, на благодійні цілі, наприклад у Туреччині та Ірані.

Також мають місце такі нетарифні обмеження, як встановлення мінімальної ціни та варіювання зборами. Наприклад, у США мінімальна імпортна ціна на швейцарський сир (приблизно на 15% вище ціни місцевих сирів) практично позбавляє швейцарських експортерів конкурентоспроможності на американському ринку. В країнах Бенілюксу "правила про змішування" дозволяють ввезення бавовняної пряжі для килимового виробництва тільки у розмірі внутрішнього дефіциту, а мінімальні ціни на імпортні медикаменти встановлено у розмірі 107% до цін на ринку експортера (що практично не дає змогу останньому повернути витрати на мито, фрахт, страхування та накладні витрати). Варійований збір у країнах ЄС визначається як різниця між внутрішньою "пороговою ціною" загального ринку та імпортною ціною. Аналогічно регулюється імпорт зернових, цукру, битої птиці, яєць, свинини, фруктів, овочів, рослинних олій, тим самим цінова конкуренція на сільськогосподарську продукцію на ринку ЄС, по суті, виключається. Імпорт текстилю до Швейцарії не дозволяється нижче "порівняльних внутрішніх цін", але рівень останніх невідомий заздалегідь: експортер надає каталог, а аналогічні місцеві продукти для порівняння підшукуються самою адміністрацією митниці. В Ізраїлі уряд взагалі може постфактум визнати ціну імпортного товару "невиправдано заниженою" і відкликати ліцензію. Цікавий в тому ж розумінні приклад використання варійованих зборів у країнах ЄС щодо цитрусових. Встановлені саме для апельсинів три варіанти довідкових цін, що базуються на трьох основних сортах, які виробляються в Італії. Збір має нараховуватися в розмірі різниці між фактичної імпортною ціною (мінус мито та акциз) та довідковою, але ж імпортна ціна визначається щоденно по середньоарифметичній ціні у восьми найбільших імпортних портах.

Сучасна модель регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою валютно-кредитних засобів об'єднує сукупність елементів валютного ринку, відносин експортерів та імпортерів з банками, систем національного на міждержавного валютного регулювання. З усієї сукупності інструментів валютного регулювання найважливішим є валютний курс, як відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн. Головна функція валютного курсу полягає в забезпеченні пропорційності обміну валют, базою якої служить їх купівельна спроможність порівняно з товарами всередині країни. Валютний курс перебуває у тісному зв'язку з рівнем конвертованості національної валюти. Найпоширеніший спосіб використання валютного курсу для регулювання зовнішньоторговельного обігу полягає у зміні його шляхом девальвації або ревальвації. До цих методів держави звертаються в умовах гострої конкурентної боротьби на зовнішніх ринках, а також в умовах істотного відхилення рівня інфляції в рамках фіксованих валютних курсів, коли ринковий курс довгий час і в значних розмірах відхиляється від валютного паритету.

Особливо часто країни застосовують девальвацію з метою вирівнювання зовнішньоекономічного балансу шляхом збільшення експорту та скорочення імпорту через зростання цін на ввезену продукцію. У таких умовах експортери мають більше переваг при обміні заробленої іноземної валюти на національну. Одночасно, через подорожчання імпорту товарів, скорочуються обсяги імпортних поставок у країну. Зворотний вплив на зовнішню торгівлю держави має протилежний девальвації процес ревальвації, що затримує розвиток експорту, підвищує його вартість з одночасним зменшенням цін на імпорт. Ревальвація нерідко викликана діями інших держав, що бажають посилити конкурентоспроможність своїх товарів на ринках країн з активним торговельно-платіжним балансом.

Активного поширення як елемент регулювання набула валютна інтервенція через маніпуляції державними банками валютними ресурсами та процентними ставками, що найчастіше реалізується шляхом цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти. Поєднання валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринках з однаковими за величиною та протилежними за напрямом операціями на внутрішньому відкритому ринку цінних паперів застосовується з метою уникнення взаємного впливу внутрішньої грошово-кредитної політики та зовнішньої, що дістало назву "стерилізації".

Одним із способів впливу на обмінний валютний курс є валютні обмеження, метою яких є скорочення зовнішнього оборотного капіталу, що впливає на попит на національну валюту і, відповідно, зовнішньоторговельних операцій по поточних рахунках, шляхом обмеження кількості валюти, дозволеної до вивезення за кордон. Механізм валютно-кредитного регулювання в міжнародній практиці, крім розглянутих елементів, включає також набір правил та норм, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. Їх мета полягає у полегшенні процесів міжнародної торгівлі в частині забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків та впорядкування кредитування експортно-імпортних операцій.

Сукупність усіх нетарифних інструментів дає змогу здійснювати досить гнучке, оперативне та цілеспрямоване регулювання імпорту в широкому діапазоні. Вони служать ефективним засобом торговельної дипломатії та дозволяють отримувати поступки щодо торговельних обмежень на умовах взаємності або відміни дискримінаційних заходів в країнах - торговельних партнерах.