Ядро права міжнародної торгівлі складається з таких питань: організація доступу на ринки та забезпечення широкого відкриття ринків; використання захисних механізмів у багатосторонній торгівлі; використання винятків і звільнення від обов'язків, що потрібні для гнучкості управління системою.

Марракеський Заключний акт від 15 квітня 1994р. [182; С. 2] легалізував диференціацію окремих секторів (у чому і полягає вертикальний підхід в "праві СОТ"), водночас забезпечив збереження певної цілісності міжнародного торговельного права як в інституціональному, так і в матеріальному плані (у цьому проявився горизонтальний підхід до міжнародної торгівлі).

Проблема доступу на ринки для міжнародної торгівлі є центральною. Слід згадати, що право торгувати - і всередині держави, і на міжнародному рівні - завжди розглядалося як привілей, що не був частиною міжнародного права. Іншими словами, для того, щоб розвиватися, потрібно забезпечувати свободу торгівлі. Звідси й очевидний сучасний парадокс, коли паралельно проходять і регламентація, і лібералізація торгівлі. Щоб міжнародна торгівля могла гармонійно розвиватися, необхідно також, щоб на її шляху не було невиправданих перешкод. Отже, головний принцип міжнародної торгівлі полягає в тому, що держава вправі обмежити доступ на національний ринок тільки через застосування мита, бо це найпрозоріший та найоб'єктивніший метод, заснований виключно на різниці у цінах національних та іноземних товарів. Крім того, багатонаціональна торговельна система, якщо вона будується на вільному підприємництві та вільному ринку, повинна зберігати конкурентне середовище, умови якого мають бути рівними для усіх. Це дає змогу досягти ефективності міжнародного поділу праці, що залежить від дії порівняльних переваг. Рівність умов конкуренції на відповідному національному ринку передбачає поєднання двох вихідних вимог, що складають основу ГАТТ/СОТ. По-перше, усі товари іноземного походження мають бути зрівнені в режимі і не має бути дискримінації товарів з однієї країни відносно товарів з іншої країни. По-друге, товари, що імпортуються, мають бути зрівняні у режимі і не підлягати дискримінації відносно подібних товарів національних товаровиробників.

Нетарифні бар'єри є такими ж давніми, як і сама міжнародна торгівля. Сьогодні вони є головною перешкодою на шляху товарообміну. Здебільшого саме в цій сфері в наші дні проявляється протекціонізм. Основна проблема полягає у виявлені бар'єрів. Справді, більшість з них не має характеру відкрито протекціоністського або дискримінаційного стосовно імпортних іноземних товарів. Тільки за своїм ефектом вони можуть бути кваліфіковані як торговельні бар'єри. Коли у 70-ті роки 20 ст. в ГАТТ провели роботу з виявлення нетарифних бар'єрів, було складено перелік з 855 їх видів, і список швидко збільшився до тисячі. В деяких міжнародних організаціях налічується понад 20 тис. видів бар'єрів! Іншими словами, перелічити усі нетарифні бар'єри неможливо.

Нетарифні бар'єри - це будь-які заходи або дії, незалежно від походження (публічні чи приватні), ефект (а то й мета) яких полягає в ускладненні доступу товарів іноземного походження на відповідний національний ринок при ввезенні або торговому обігу. Тема ця неосяжна, тому обмежимося лише публічним аспектом, тобто нетарифними бар'єрами, пов'язаними з заходами, що походять від держави. Разом з тим, слід пам'ятати про важливість й інших бар'єрів, ще більш прихованих і важкоподоланних, тих, що мають приватний або професійний характер. Так, наприклад, ефективний доступ на японський та корейський ринок обтяжений умовами конкуренції, а також системою розподілу, яка там застосовується.

Отже, нетарифні бар'єри не мають використовуватися державами з метою обмеження торгівлі, незалежно від того, чи йдеться про імпорт (що буває частіше,) чи про експорт.

Заборона нетарифних бар'єрів у торгівлі була однозначно введена в ГАТТ-47 [182; С. 437-503]. Упродовж багатьох років це питання уточнювалося, в результаті чого з'явилися спеціальні угоди, які стали сьогодні складовою частиною системи СОТ в рамках ГАТТ-94 [182; С. 17-34].

Правова заборона кількісних обмежень встановлена у статті ХІ ГАТТ-47, що забороняє будь-які кількісні обмеження і дозволяє мито як єдиний засіб торговельного захисту. З принципу заборони нетарифних бар'єрів є окремі винятки, а саме щодо товарів аграрного сектору (П. 2 (а), (с) ст. ХІ, ГАТТ. ) [185; Р. 349-374], і що парадоксально - у зв'язку з підтриманням платіжного балансу або з інших причин, передбачених загальним міжнародним торговельним правом (статті ХХ та ХХІ ГАТТ). ГАТТ-47 включала й інші спеціальні положення, що посилювали заборону на використання нетарифних бар'єрів і слугували можливістю обходу ГАТТ шляхом застосування у деяких випадках нетарифних обмежень. Такими є питання про оцінку митної вартості, митні формальності, адміністративний режим, правомірне надання імпортних ліцензій, правила походження товарів. По деяких з них в епоху ГАТТ було укладено окремі угоди, що і були включені в загальне явище того часу, яке має назву "ГАТТ за бажанням". Пізніше угоди були інтегровані до системи СОТ серед багатосторонніх угод про торгівлю товарами.

Для забезпечення повноправної участі України в системі міжнародної торгівлі актуальним є завдання формування національного торговельно-політичного механізму. І, в тому числі, його нетарифних інструментів, що відповідають вимогам ГАТТ/СОТ. Це забезпечить сприятливі умови доступу українських товарів на закордонні ринки та ефективний захист інтересів вітчизняних експортерів і виробників. Наявну нормативно-правову базу нетарифного регулювання в Україні, з метою внесення змін, доповнень або розробки нових положень, слід проаналізувати з урахуванням сукупності таких питань:

• міжнародно-правова регламентація нетарифних інструментів в рамках СОТ (спроба чого і зроблена у даній роботі);
• система нетарифного регулювання в іноземних країнах-членах ГАТТ/СОТ;
• діючі режими нетарифного регулювання в торгових відносинах України з іншими країнами, їх співвідношення з режимом ГАТТ/СОТ.

Відповідний комплексний аналіз може бути покладений в основу стратегії здійснення заходів з приєднання України до СОТ.

Міжнародно-правова система регулювання торгівлі ГАТТ/СОТ базується на кількох основних принципах, які в міжнародно-правовій практиці, по суті, проявляються у двох елементах, а саме: відмові від дискримінації та ринковій ефективності (яка передбачає відкритий та безпечний взаємний доступ на ринки). Щодо застосування нетарифних методів регулювання імпорту товарів систему вищезгаданих принципів можна визначити так:

1. Режим найбільшого сприяння щодо доступу товарів на внутрішній ринок країни-імпортера.
2. Національний режим щодо положення товарів на внутрішньому ринку країни-імпортера.
3. Зобов'язання ліквідувати усі форми кількісних обмежень.
4. Встановлення загальновизнаних універсальних міжнародних правових стандартів застосування непрямих форм нетарифного регулювання, у використанні яких можливі приховані дискримінація та протекціонізм.
5. Створення жорсткого механізму захисту інтересів країни імпорту від несправедливої торговельної політики та неочікуваних змін на ринку (антидемпінг і компенсаційні мита) й у виняткових випадках (кризовий стан національної промисловості, стихійні лиха та аварії тощо).
6. Транспарентність нормативно-правової бази нетарифного регулювання.

Уся правова система ГАТТ/СОТ, щодо нетарифного регулювання, спрямована на деталізацію зазначених вище основних принципів. Вивчення норм показує, що різні положення або укріплюють, або послаблюють (шляхом надання певних винятків) основні елементи ринкової ефективності та відмови від дискримінації.

Статею ХІІІ Угод ГАТТ-47 та ГАТТ-94 встановлюються правила недискримінаційного застосування кількісних обмежень. Ці правила зводяться до такого: кількісні обмеження мають застосовуватися до товарів, що ввозяться з усіх без винятку країн. Крім того, передбачено спеціальні правила, які спрямовані на зменшення потенційних негативних наслідків порушення законів конкуренції при використанні кількісних обмежень. А саме: точна фіксація обсягів квот та доступність інформації про них для усіх зацікавлених осіб, інформування про всі формальності, пов'язані з отримання ліцензій, консультації з зацікавленими країнами та розподіл квот пропорційно вихідним показникам питомої ваги окремих країн. При цьому забороняється вводити будь-які формальності, що можуть перешкодити країні-постачальнику скористатися своєю частиною квоти. Усі ці правила треба застосовувати також щодо тарифних та експортних квот. Слід зазначити, що хоча українське законодавство містить загальні обмеження щодо застосування кількісних обмежень, воно не має положень, спрямованих на подолання дискримінації та забезпечення транспарентності, що є основою правил ГАТТ у сфері квотування.

Положення ГАТТ/СОТ, які стосуються кількісних обмежень у міжнародній торгівлі, вкрай суперечливі, містять самовиключні положення (якщо їх не розглядати як винятки) і, по суті, не створюють чіткої міжнародно-правової основи, що регулює порядок застосування кількісних обмежень, а саме: