Комітет складає доповідь для Генеральної ради СОТ, яка може з урахуванням висновків, що містяться у доповіді, винести рекомендації членам СОТ, наприклад щодо поступового скасування кількісних обмежень (п. 13 Домовленості). У Домовленості зазначено, що "права та обов'язки Членів СОТ оцінюються у світлі таких рекомендацій", тобто можна вважати, що рекомендації мають обов'язкову силу і їх невиконання може потягти за собою звернення до Органу врегулювання суперечок.

Недискримінаційне застосування є характерною рисою контингентування у разі порушення платіжного балансу. В даному разі, як і в інших, відсутність селективності в застосуванні кількісних обмежень постійно вступає у протиріччя зі зваженим економічним підходом до використання виняткових заходів. Принцип недискримінаційного застосування кількісних обмежень прямо закріплений у ст. ХІІІ ГАТТ. Усі подібні товари, що ввозяться, незалежно від країни їх походження, мають користуватися однаковим режимом. Іншими словами, і кількісні обмеження мають застосовуватися однаково, так, щоб не дискримінувати усі подібні імпортовані товари. Кількісні обмеження не мають бути вибірковими, на практиці це означає, що імпортні контингенти розподіляються між країнами-постачальниками пропорційно їх частці в імпорті відповідного товару або товарів (п. 2 (d) ст. ХІІІ ГАТТ).

Якщо система контингентування функціонує через ліцензії на імпорт, то такі ліцензії також видаються на недискримінаційній основі. Гарантії принципу недискримінації тільки посилені в новій Угоді про процедури ліцензування імпорту. Але існує один виняток з недискримінаційної дії кількісних обмежень (ст. ХІV ГАТТ). Таке можливо, якщо члену СОТ та МВФ дозволено з боку МВФ в той самий час здійснювати заходи валютного характеру, які за своєю природою і значимістю мають рівноцінний вплив на поточні міжнародні угоди. На практиці ця норма з 1961 р. в рамках ГАТТ вже не використовувалася.

У ГАТТ міститься ще один виняток - з міркувань безпеки. Це положення є модернізованим відтворенням традиційного положення для двосторонніх угод минулого, що завжди передбачали виняток зі встановленого правового режиму у випадку, якщо зачіпаються життєві інтереси (або гідність) однієї зі сторін, що домовляються. Така норма у зв'язку з безпекою держав і за необхідності захисту з їхнього боку може розглядатися як міжнародний звичай, ст. ХХІ ГАТТ лише формулює його сучасну й актуальну версію.

На держав-членів СОТ не покладаються будь-які істотні обов'язки щодо умов запровадження кількісних обмежень з міркувань безпеки, будучи введеним, такі обмеження можуть стосуватися будь-якої норми, що входить до багатосторонньої торговельної системи.

Держави мають певні свободи у використанні обмежувальних дій з міркувань безпеки, і водночас набір необхідних для цього умов також досить широкий. У формальному плані вимоги до держав при введенні обмежень з міркувань безпеки не дуже обтяжливі, що виявляється саме в тому, що обмеження вводяться державами самостійно, односторонніми рішеннями. Рішення ці, таким чином, цілком вільні, як суверене рішення держави, у разі їх введення держави повинні лише повідомити про це СОТ, і при цьому не вимагається жодного погодження, ні тим більше схвалення [185; Р. 648-649, 654]. Також державам надано свободу у виборі обмежуваних заходів у разі загрози безпеці.

Уведення обмежень з міркувань безпеки вважається виправданим, якщо вони стосуються певних товарів (такий виняток є постійним, але специфічним за сферою дії) або коли мають місце обставини, пов'язані з забезпеченням міжнародної та національної безпеки (такий виняток є тимчасовим, але загальним за сферою дії). До категорій товарів, вилучених із загального міжнародного торгового обігу, належать розщеплені матеріали та військові товари (ст. ХХІ (b) (і), ХХІ (b) (іі) ГАТТ). І ті, й інші напряму пов'язані з національною обороною, яка є виключною функцією держави. Ні у внутрішньому, ні в міжнародному праву ніколи не було такого, щоб торгівля зброєю була вільна.

Обмеження з міркувань міжнародної безпеки - це найбільш зрозумілий із двох випадків, передбачених у ст. ХХІ ГАТТ і пов'язаних з уведенням обмежень з мотивів безпеки. Отже, ніщо не перешкоджає виконанню учасниками зобов'язань по Статуту ООН для "збереження міжнародного миру та безпеки" (ст. ХХІ (с) ГАТТ). Фактично, якщо Рада Безпеки ООН приймає рішення про застосування "економічних санкцій" на основі глави VІІ Статуту ООН, члени СОТ зобов'язані ввести санкції і не мають права відмовитися від них, посилаючись на свої міжнародні торговельні зобов'язання [185; Р. 653]. Тобто йдеться про виняток з мотивів міжнародної безпеки відповідно до права ООН. Таким чином, ст. ХХІ ГАТТ однозначно є прикладом пріоритету Статуту ООН у міжнародному правопорядку.

Питання про введення обмежень з мотивів національної безпеки є делікатнішим, оскільки воно стосується тільки національної безпеки зацікавленої держави і в розумінні цієї держави (ст. ХХІ (b) (ііі) ГАТТ). У ГАТТ дається вказівка на "час війни чи інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах". Слід зауважити, що у даному разі має місце широкий і необмежений виняток з правил ГАТТ, що містить у собі можливі зловживання, і у будь-якому випадку може провокувати спори (наприклад, учасницею такого спору була Аргентина під час війни за Мальвінські острови у 1982 р., або у 1985 р. в позиції Нікарагуа був активний протест проти бойкоту та ембарго, введених до неї деякими країнами ГАТТ) [185; Р. 651-652].

Невизначеність самого терміну "національна безпека" несе загрозу потенційних зловживань з боку країн, що намагаються скористатися цим засобом виходячи з міркувань зовнішньої політики. Так було, коли Конгрес США прийняв закон Хелмса-Бертона (Закон про свободу та демократичну солідарність на Кубі, 1996 р.) і Д'Амато (Закон про санкції проти Ірану та Лівії, 1996 р.) [6; С. 258]. Загроза, що витікає з дуже широких можливостей застосування кількісних обмежень з міркувань безпеки (а саме внутрішньої безпеки), ще більше посилюється тим, що повністю відсутнє будь-яке обмеження щодо сфери їх дії.

Так, зацікавлений член СОТ має право відступити від будь-якого зі своїх зобов'язань і застосувати обмежувальні заходи на свій розсуд. У переважній більшості випадків обмежувальні дії, що застосовуються відповідно до ст. ХХІ ГАТТ, мають форму нетарифних бар'єрів, таких як бойкот (заборона на імпорт) та ембарго (заборона на експорт). Тільки ці засоби, що припиняють рух товарів, можуть дати той неминучий та жорсткий ефект, на який розраховують країни, що їх застосовують.

Також слід зазначити, що такої преамбули, як у ст. ХХ ГАТТ, немає у ст. ХХІ. Стаття ХХ також містить положення про винятки, але, на відміну від неї, в ХХІ статті немає жодних обмежень щодо характеру заходів, які застосовуються. Отже, ці заходи можуть бути вільними і дискримінаційними, можуть приховано обмежувати міжнародну торгівлю. Відсутність обмежувачів для застосування таких заходів пояснюється просто: винятки з мотивів безпеки фактично пов'язані переважно з міркуваннями політичного характеру, тобто з суб'єктивними причинами. Таким чином, застосування таких обмежень може бути тільки "цільовим", дискримінаційним або вільним, тому що очевидною метою їх є обмеження міжнародної торгівлі тієї країни, що підлягає "санкціям". Іншими словами, бути вільним, дискримінаційним та обмежувальним заходом - це невід'ємна риса винятку з мотивів безпеки, у таких випадках вони обґрунтовуються саме неекономічними мотивами.