Зокрема, він зазначає: "Юридичний об'єкт цього договору складає визначена розпорядженням відчужувача поведінка набувача. Ця поведінка може полягати як в позитивних діях набувача, спрямованих на виконання такого розпорядження (наприклад, набуття для відчужувача і передача йому іншого майна, виконання на його користь певної роботи чи надання послуги, здійснення після його смерті належного утримування та догляду за свійськими тваринами небіжчика тощо), так і в утриманні від вчинення певних дій"[85].

Проте така позиція викликає заперечення, як з точки зору тлумачення закону (Цивільного кодексу), так і з погляду концептуального підходу.

Що стосується невірного тлумачення Цивільного кодексу, то воно полягає в тому, що ст. 1305 ЦК України не передбачає можливості покладення відчужувачем на набувача обов'язку утримання від вчинення певних дій. Натомість у цій нормі йдеться про те, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний відчужувачем вчинити певну дію майнового або немайнового характеру.

Таким чином, вести мову про "поведінку" (ді та бездіяльність) набувача є помилковим, оскільки це суперечить змісту і сенсу ст. 1305 Цивільного кодексу.

Однак, більш істотною є вада концептуального характеру, пов'язана з некоректним використанням у наведеному контексті поняття "юридичний об'єкт договору".

У зв'язку з цим тут варто звернути увагу на те, що категорія "юридичний об'єкт" іноді, дійсно, вживається як у загальній теорії держави і права, так і у цивільному праві для позначення певної поведінки зобов'язаної особи.

Проте, вона використовується не при характеристиці категорії договору в цілому чи того або іншого різновиду договору, а застосовується при аналізі поняття та сутності правового відношення, зокрема, зобов'язань[86].

Натомість, "предмет договору" охоплює весь набір показників того, з приводу чого укладається договір. Сюди входять вдомості про предмет, як такий, включаючи кількість, якість, та ціну товарів, що передаються, робіт, що виконуються, та послуг, що надаються[87].

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що у запропонованій В.В. Васильченком позиції має місце підміна поняття "предмет договору" поняттям "юридичний об'єкт договору". Насправді ж, поведінка набувача, зумовлена розпорядженнями відужувача являє собою не "юридичний об'єкт", а має включатися, як складова частина, до предмету спадкового договору.

Таким чином, предметом спадкового договору є як придбання права власності на майно відчужувача, так і дії (виконання робіт, надання послуг тощо) набувача.

Оскільки загальна характеристика майна відчужувача, котре може переходити у власність набувача після відкриття спадщини, вже була дана вище, далі варто лише уточнити особливості визначення предмету спадкового договору, укладеного за участю подружжя.

Як зазначає, ст. 1306 ЦК України, у тих випадках, коли стороною у спадковому договорі - відчужувачем виступає подружжя, предметом такого договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.

Як слідує з тексту вказаної статті, вона передбачає дві спеціальні ситуації:

1) предметом спадкового договору є майно, що знаходиться в особистій власності одного з подружжя;

2) предметом спадкового договору є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

У випадках, коли предметом спадкового договору є майно, яке знаходиться в особистій власності одного з подружжя, головна проблема полягає у встановленні тієї обставини, чи дійсно майно, що є предметом спадкового договору, знаходиться в особистій власності відчужувача.

Щоб пересвідчитися у цьому, нотаріус повинен при оформленні спадкового договору вимагати, щоб відчужувач надав відповідні документи, котрі підтверджують існування у відчужувача права власності на майно, що є предметом цього договору: нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право приватної власності, нотаріально посвідчений договір довічного утримання, дарування тощо. Право власності на земельну ділянку підтверджується державним актом про право приватної власності на землю (ст. 23 Земельного кодексу України). Крім того, при посвідченні спадкового договору, предметом якого є нерухомість, нотаріус повинен додатково впевнитися у відсутності заборони відчуження на вказане нерухоме майно.

Предметом спадкового договору також може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

При визначенні того, чи є майно у спільній сумісній власності слід виходити із загального припису частини 3 ст. 368 ЦК України, згідно якому майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом[88].

Для права спільної сумісної власності, як зазначено в частині 1 ст. 368 ЦК України, характерним є те, що розмір частки в праві власності кожного зі співвласників не визначений аж до моменту поділу спільної сумісної власності.

Оскільки закон передбачає, що подружжя - співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, то розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою подружжя (частина 2        ст. 369 ЦК України, ст. 63, 65 СК України)[89].

Відповідно до цих положень у разі вчинення одним із подружжя правочину щодо розпорядження спільним майном (у тому числі і при укладенні спадкового договору) вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

При цьому згода співвласників на вчинення спадкового договору, як такого правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина 2 ст. 369 ЦК України)[90].

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина 4 ст. 369 ЦК України).

Як вважає Ю. С. Червоний, правочин може бути визнаним недійсним, якщо буде доведено, що інша сторона в правочині діяла недобросовісно, тобто знала чи повинна була знати про відсутність згоди на здійснення такого правочину іншого співвласника[91].

Проте більш точним здається виходити з того, що має, насамперед, встановлюватися не суб'єктивне ставлення до правочину контрагента по договору (набувача у спадковому договорі), а "факт незгоди" іншого з подружжя стосовно укладення такого договору відносно майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя[92].

Зазначені складнощі укладення спадкового договору, предметом якого є майно, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, не мають місця у тому випадку, коли згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній  власності, поділене між співвласниками за домовленістю між ними або за рішенням суду.

У разі такого поділу майна між подружжям, що є співвласниками, право спільної сумісної власності на нього припиняється і після цього кожен із подружжя має право розпоряджатися майном, яке знаходиться у його особистій власності, на свій розсуд.

Враховуючи обставини, викладені вище, при укладанні спадкового договору нотаріус зобов'язаний упевнитися, що майно, яке одержується у спадщину, є спільною сумісною власністю подружжя. За наявністю обставин, які вказують на право спільної сумісної власності подружжя на те чи інше майно, нотаріус зобов'язаний витребувати згоду другого з подружжя (ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України - далі СК). Ця згода має бути завірена нотаріально шляхом власноручного підпису подружжя відчужувача на спадковому договорі або прикладання нотаріально завіреної заяви до договору.

У випадку, якщо подружжя відчужувача не згоден із включенням спільно нажитого майна у спадковий договір і подружжя не дійшли згоди з приводу цього майна, то відчужувач зобов'язаний у судовому порядку встановити свою долю у спільному майні у встановленому законом порядку (ст. 70-71 СК України). Нотаріус не має права брати на себе функцію суду і визначати частку одного з подружжя у спільно нажитому майні і засвідчувати у спадковому договорі волю відчужувача на це майно[93].

За наявності шлюбного контракту, в якому визначені права і обов'язки подружжя на майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, отримане в дар або успадковане одним із подружжя, нотаріус при засвідченні спадкового договору зобов'язаний керуватися умовами шлюбного контракту (ст. 92, 97 СК України)[94].

Якщо ж відчужувачем при укладанні спадкового договору були порушені умови раніше укладеного шлюбного контракту, тоді це є підставою для визнання одним із подружжя спадкового договору недійсним у судовому порядку.

Якщо чоловік та жінка знаходилося у зареєстрованому шлюбі, але до смерті відчужувача спільно не проживали, це не є перепоною для застосування викладених вище положень стосовно визначення майна, що може бути у таких випадках предметом спадкового договору (частина 2 ст. 3 СК України)[95].

При укладенні спадкового договору права осіб, які згідно із ст. 1241 ЦК України мають обов'язкову частку у спадщині, законом не застережені. Отже відчужувач може і не враховувати при укладенні спадкового договору їхні права на обов'язкову частку у майні, що є предметом спадкового договору. Однак це не виключає можливості захисту цими особами своїх прав у судовому порядку[96]. 

Варто враховувати, що предметом спадкового договору, де відчужувачами є подружжя, може також виступати майно, що знаходиться в спільній частковій власності подружжя. Така спільна власність може мати місце, наприклад, у тих випадках, коли майно було подароване і чоловікові, і дружині або перейшло в спадщину за заповітом відразу обом учасникам подружньої пари.

Наявність особливостей спадкування майна, що належить подружжю на праві спільної часткової власності, залежать від того, чи відбувся виділ, так званої, "реальної частки" чи ні.

Якщо виділу частки у спальній частковій власності ще не відбулося, то згідно ст. 361 ЦК України кожному учаснику спільної часткової власності належить частка в праві власності на спільне майно і кожен співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності. Відповідно до цього він має право на відчуження належної йому частки на спільне майно. Він може продати, дарувати, поміняти, заповісти, вимагати виділу в натурі належної йому частки в праві власності на спільне майно.

Особливості розпорядження часткою у цих випадках полягають в тому, що предметом спадкового договору є не майно, а частка у праві на нього.

При цьому відповідно до положень ст. 363 та частиною 3 ст. 334 ЦК частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача з моменту нотаріального посвідчення договору.

Але якщо частка виділена в натурі, то право власності набувається з моменту реєстрації нотаріально посвідченого договору в органах МБТІ та РОН.