Слід звернути увагу на те, що зазначене положення частини 3 ст. 334 ЦК України має бути скориговане відповідно до правила ст. 1302 ЦК України, згідно якому право власності у набувача на майно відчужувача виникає лише в разі смерті останнього, а отже й не раніше настання цієї обставини.

Дещо інша ситуація складається у випадку, коли подружжя реалізували передбачене ст. 367 ЦК України право на поділ майна, що є у спільній частковій власності, за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Варто зауважити, що припинення права спільної часткової власності можливо не тільки при поділі майна, що знаходиться в спільній частковій власності, але й інших випадках здійснення правомочності розпорядження одним з співвласників часткою в праві власності на загальне майно, що належить їм. Так, підставою припинення права спільної часткової власності може бути:

1) відчуження частки одним із двох співвласників іншому;

2) перехід до одного з двох співвласників частки іншого при спадкуванні (частина 2 ст. 1306 ЦК України)[97].

У випадках припинення права спільної часткової власності розпорядження майном відбувається на загальних підставах, оскільки воно стає особистим майном відчужувача.

Встановивши особливості визначення майна, що є предметом спадкового договору за участю подружжя, тепер коротко зупинимося на другій частині предмету спадкового договору - обов'язках набувача.

Згідно ст. 1305 ЦК набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Як слідує зі змісту вказаної норми, відчужувач може покласти на набувача обов'язок виконати дії майнового або немайнового характеру іще за його життя (наприклад, виплачувати йому певну грошову суму одноразово або частинами). Відчужувач має право також покласти на набувача виконання якогось обов'язку на користь однієї або декількох осіб, які набувають право домагатися його виконання. Наприклад, відчужувач може зобов'язати набувача надавати матеріальне відшкодування онуку до досягнення ним повноліття. Право вимагати виконання обов'язків належить батькам останнього[98].

Набувач може бути зобов'язаним виконати також певні дії нематеріального характеру. Наприклад, відчужувач має право висловити у спадковому договорі різноманітні побажання: бути похованим на тому чи іншому місці, за тими або іншими звичаями чи традиціями, поряд з тими чи іншими раніше померлими; бути підданим кремації тощо. Відчужувач, однак, не може зобов'язати набувача виконати дії, які ображають його честь і гідність, обмежують його цивільну правоздатність (наприклад, відчужувач не може обмежити набувача у виборі місця проживання, у виборі подружжя тощо)[99].

При розгляді відповідальності набувача по боргам відчужувача виникає низка питань: чи має право набувач відмовитися від виконання умов спадкового договору після смерті відчужувача за мотивами, що йому стало відомо про зобов'язання відчужувача після смерті останнього; чи може набувач після смерті відчужувача у своєму заповіті зобов'язати своїх спадкоємців виконати зобов'язання по спадковому договору?

Враховуючи, що набувач, отримуючи право власності на одержуване у спадщину майно відчужувача, фактично ніби успадковує його, є підстави розглядати набувача як правонаступника відчужувача. Тому у порядку аналогії закону у таких випадках може застосовуватися правило ст. 1282 ЦК України, котра передбачає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргам спадкодавця у межах дійсної вартості майна, що до нього перейшло.