Отже, виокремлення в земельному праві процедурно-процесуальних і процесуальних норм залежно від того, яку сферу діяльності державних органів з управління земельним фондом вони регламентують, навряд чи можна визнати вдалим, хоча б тому, що "процес" є тотожним "процедурі" і головним у змісті земельно-процесуальних норм є визначення саме процедури, послідовних стадій вирішення всіх питань, що стосуються досягнення результатів правозастосовчої діяльності.

До підстав виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин, крім земельно-процесуальних норм права й процесуальної правосуб'єктності, слід віднести юридичні факти, якими є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин [96, с. 231]. Тобто юридичні факти в механізмі правового регулювання зумовлюють перехід від загальної моделі прав і обов'язків, що міститься в нормі права (провідному елементі такого механізму), до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів правовідносин.

У юридичній літературі зазначається, що юридичні факти - це різновид соціальних фактів, кожний з яких - не випадкове ізольоване явище, а результат життєдіяльності соціуму, закріплений конкретною правовою нормою [169, с. 18]; юридичні факти, маючи об'єктивний характер, нічим не відрізняються від усіх інших фактів реальної дійсності і єдина їх особливість полягає в тому, що закон пов'язує з ними настання правових наслідків [170, c. 92].

Зазначеними підставами також називають юридичні склади, під якими розуміють сукупність юридичних фактів, необхідних і достатніх для настання передбачених законом юридичних наслідків [170, c. 92].

Якщо суб'єкти являють собою генеруючий компонент у складі земельно-процесуальних правовідносин, а об'єкти характеризують ці правовідносини зі змістової сторони, то юридичні факти виступають динамічною основою земельно-процесуальних правовідносин як специфічного різновиду суспільних відносин. У таких відносинах можна виявити численні та різнорідні юридичні факти, які зумовлюють динамічність правового становища уповноважених суб'єктів. Це, у свою чергу, є досить істотним фактором для розуміння фактичної сторони земельно-процесуальних правовідносин в цілому.

Юридичні факти, що спричиняють виникнення, зміну й припинення власне процесуальних правовідносин, називаються процесуальними юридичними фактами і мають свою особливість: вони повинні бути зафіксовані у встановленій законодавством процедурно-процесуальній формі. Тобто процесуальні юридичні факти мають правове значення лише в тому випадку, якщо вони належним чином оформлені й засвідчені; юридичні факти, що породжують конкретні процесуальні правовідносини, як правило, не одиничні, а виступають у вигляді фактичного (юридичного) складу; процесуальний фактичний склад характеризується подвійністю своєї правової природи. Поряд із власне процесуальними фактами, до нього включається факт матеріально-правового характеру (матеріальні охоронні правовідносини); так звані процесуальні факти вичерпно визначені в нормах процесуального права [119, с. 189].

А.П. Гетьман вказує, що підставами виникнення, зміни та припинення еколого-процесуальних правовідносин є: правомірні дії особи у формі її волевиявлення, адміністративний акт, неправомірні дії суб'єкта, договір та деякі інші юридичні факти [47, с. 90].

Необхідно зазначити, що в процесуально-правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни й припинення процесуальних правовідносин, а з іншого - є здійсненням суб'єктами процесуальних правовідносин свого процесуального права або виконанням свого процесуального обов'язку [119, с. 192]. М.В. Шульга до обставин, які є підставами виникнення, зміни та припинення власне земельних відносин, відносить: договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом, але такі, що не суперечать йому; акти державних органів та органів місцевого самоврядування, які передбачені законом як підстави виникнення земельних прав та обов'язків; судові рішення, які встановлюють земельні права та обов'язки; набуття земельних прав та обов'язків на підставах, передбачених законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб; події, з якими закон або інший правовий акт пов'язує виникнення, зміну й припинення земельних відносин [72, с. 38].

Зупинимось на дослідженні процесуального акта як необхідної умови виникнення, зміни й припинення земельно-процесуальних правовідносин.

Процесуальні дії та процесуальні відносини можуть спричинити юридичні наслідки тільки після відповідного оформлення в процесуальному акті. Підтвердженням цьому слугує аналіз процесуальних норм, які завжди вимагають, щоб будь-яка процесуальна дія була ззовні оформлена складанням передбаченого законом процесуального документа. Процесуальні акти відображають справжню сутність і зміст процесуальної діяльності, її кількісний і якісний постадійний розвиток. Сутність процесуального документа зводиться, насамперед, до того, що в ньому оформляється владне волевиявлення лідируючих суб'єктів юридичного процесу. Процесуальні документи повинні відповідати суворо встановленим вимогам: бути законними й обґрунтованими, містити чіткий і ясний, грамотний виклад відомостей тощо [119, с 198].

Можна визначити специфічні риси та вимоги до земельно-правового процесуального акта: він видається компетентним органом, тому й сам має державно-владний характер, охороняється останнім, а держава забезпечує реалізацію такого акта; він має конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, визначає, хто у тій чи іншій ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки; має певну, встановлену законом, форму; повинен бути законним - тобто при вирішенні індивідуально-конкретної земельно-правової справи правозастосовчий орган має спиратися на певну норму права (або їх сукупність), яка прямо стосується розглядуваної справи, неухильно керуватися її точним змістом, а також діяти в межах своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, не зафіксованих у законі; має бути обґрунтованим - тобто повинні бути виявлені, ретельно й об'єктивно вивчені й визнані достовірними всі факти стосовно індивідуально-конкретної земельно-правової справи; повинен бути справедливим - ця вимога до акта застосування права відображає ідею соціальної справедливості суспільства, передбачає усвідомлення правильності вирішення індивідуально-конкретної земельно-правової справи з точки зору інтересів народу й держави, переконаність особи, яка застосовує земельно-правову норму, а також інших суб'єктів по справі в тому, що ухвалене рішення найбільш повно й послідовно відповідає конкретній ситуації.

Аналіз юридичних фактів дозволяє стверджувати, що розроблена теорією права їх класифікація є універсальною, а отже, поширюється й на земельно-процесуальні правовідносини.

За різними ознаками юридичні факти у земельно-процесуальних правовідносинах можна поділити на певні видові групи.

За юридичними наслідками:

1) правоутворюючі юридичні факти, на основі яких суб'єкти даних правовідносин набувають певні процесуальні права й обов'язки.

Наприклад, стаття 125 Земельного кодексу України [120] закріплює положення, згідно з яким право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує зазначені права, та його державної реєстрації;

2) правозмінюючі юридичні факти, що тягнуть збільшення або зменшення обсягу певних процесуальних прав чи обов'язків.

Наприклад, за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися, крім інших, інші умови, стосовно якісного стану земельних угідь, порядку виконання зобов'язань сторін, порядку страхування об'єкта оренди, порядку відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони й поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставин, які можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо;

3) правоприпиняючі юридичні факти, що сприяиняють скасування певних процесуальних прав і обов'язків, носієм яких суб'єкт був до виникнення цих фактів.

Такими, наприклад, у земельно-процесуальних правовідносинах з припинення й переходу права власності (права користування) земельною ділянкою є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки, за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом України; добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати (ст. 140, 141 Земельного кодексу України [120]).

За складом:

1) прості юридичні факти, що являють собою один факт, якого досить для настання юридичних наслідків.

Наприклад, згідно зі ст. 159 Земельного кодексу України [120], земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї зі сторін у місячний строк з дня подання заяви. Отже, підставою для порушення позасудового провадження з вирішення земельного спору є подання заяви в орган, уповноважений розглядати подібні конфлікти, однією зі сторін;

2) складні юридичні факти земельно-процесуальних правовідносин, що являють собою певну сукупність окремих фактів, необхідних для настання юридичних наслідків.

Зокрема, згідно із ст. 119 Земельного кодексу України [120] громадяни, які добросовісно, відкрито й безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

За тривалістю в часі:

1) одноактні юридичні факти - факти, що мали місце одноразово (наприклад, укладення договору);

2) триваючі юридичні факти - обставини, що існують протягом певного часу. Так, землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Залежно від волі суб'єктів:

1) події - життєві обставини, що виникають незалежно від волі суб'єктів таких правовідносин (стихійне лихо, смерть власника земельної ділянки);

2) земельно-процесуальні дії - життєві обставини, виникнення яких залежить від волі суб'єктів.

Так, згідно з частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України [120] громадяни, заінтересовані в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Земельно-процесуальні дії, у свою чергу, бувають:

1) правомірними, тобто відповідають процесуальним приписам норм земельного права та поділяються на: