Оскільки земельно-правовий процес є діяльністю, що пов'язана із застосуванням земельно-правових норм, науково-практичного значення набуває проблема суб'єктного складу земельно-процесуальних правовідносин, аналіз якої є важливим для виявлення специфіки земельно-процесуальної діяльності окремих суб'єктів у земельно-процесуальних провадженнях.

Проблема суб'єктів права, що достатньо досліджена в юридичній літературі, традиційно розглядалася в загальному плані. Так, Г.А. Аксеньонок до суб'єктів земельних правовідносин відносить державу, державні органи управління земельним фондом, землекористувачів (громадян, державні й громадські підприємства, установи й організації) [76, с. 73]. На жаль, питання земельної правосуб'єктності не отримали належного висвітлення у вітчизняній правовій літературі, що пояснюється такими обставинами: по-перше, тривалий час дослідження питань, пов'язаних із суб'єктами права власності на землю, обмежувалися розглядом лише правосуб'єктності держави; по-друге, земельні ресурси мають свої особливості в силу свого природного походження, що істотно впливає на земельну правосуб'єктність.

Стосовно суб'єктів процесуальних правовідносин, то їх визначення в юридичній науці має свої особливості. До суб'єктів - цивільно-процесуального права належать: судові органи та їх посадові особи; особи, які беруть участь у справі; особи, які сприяють у здійсненні правосуддя [100, с. 109-110]; адміністративно-процесуального права - громадян; органи державного управління; державні підприємства, установи, організації; громадські організації та їх органи, що волоодіють адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю; службовці, що є носіями адміністративних прав і обов'язків; передбачені законом інші органи державної влади та їх представники [153, с. 198].

У силу публічно-правових засад, притаманних земельно-правовому процесу, специфічною особливістю земельно-процесуальних правовідносин є участь у них представника органів державної влади або органів місцевого самоврядування. У зв'язку з цим у юридичній літературі суб'єктів правовідносин підрозділяють, з одного боку, на безпосередньо заінтересованих у результатах юридичного процесу, тобто тих, захисту інтересів, реалізації суб'єктивних прав або юридичних повноважень, здійсненню юридичних обов'язків яких сприяє весь арсенал процесуальних способів, засобів і прийомів, а з іншого - на лідируючих суб'єктів, що виконують свої функції в "чужому" інтересі, з метою оптимального вирішення юридичної справи, що розглядається [104, с. 94].

Зокрема, можна погодитися з думкою А.П. Гетьмана, який зазначає, що суб'єкти еколого-процесуальних правовідносин мають різний інтерес в еколого-правовому процесі й діють відповідно до свого інтересу. Крім того, певна частина суб'єктів таких відносин наділяється законодавством владними повноваженнями, необхідними для реалізації інтересу інших суб'єктів у вирішенні індивідуально-конкретних еколого-юридичних справ. Тому вчений пропонує прийняти за основу для класифікації суб'єктів еколого-процесуальних правовідносин розподіл на безпосередньо заінтересованих і лідируючих суб'єктів, позначивши першу групу як основну, а другу - як допоміжну [43, с. 100].

Група основних суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин складається з юридичних і фізичних осіб. До юридичних належать: підприємства, установи, організації, спільні підприємства, міжнародні об'єднання й організації за участю українських та іноземних юридичних осіб, підприємства, що цілком належать іноземним інвесторам, а також іноземні держави, міжнародні організації, іноземні юридичні особи. До фізичних осіб відносяться: громадяни України, іноземні громадяни, а також особи без громадянства. Характерною ознакою суб'єкта земельно-процесуальних правовідносин є належні йому процесуальна право- і дієздатність, яку доцільно визначати за аналогією з нормами цивільно-процесуального права щодо загальної процесуальної право- і дієздатності, з урахуванням вимог земельного законодавства.

Вчений-правник А.П. Гетьман зазначає, що еколого-процесуальна правосуб'єктність громадян України значно вужче загальної цивільної правосуб'єктності, якою наділяються фізичні особи. Вона охоплює тільки одну, й досить специфічну, частину тих прав і обов'язків, що мають громадяни України, а саме - право на чисте й здорове навколишнє природне середовище, можливість володіти й користуватися природними ресурсами [43, с. 103].

Суб'єкти процесуальних правовідносин пов'язані між собою корелятивними зв'язками, але щоб специфічний соціальний зв'язок такого типу не виявився тільки можливістю, передбаченою нормами процесуального права, суб'єкти процесуальних правовідносин повинні мати процесуальну правосуб'єктність, що є загальною передумовою участі громадян, організацій у правовідносинах, являє собою встановлену законом можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин і охоплюється поняттям процесуальної правоздатності й процесуальної дієздатності [119, с. 216]. Процесуальна правоздатність - це встановлена законом можливість мати процесуальні права й обов'язки. Особливість процесуальної правоздатності полягає в тому, що вона виникає одночасно з правоздатністю в матеріальному праві, реалізація норм якого здійснюється в юридичному процесі [119, с. 216].

Під земельно-процесуальною правоздатністю, на нашу думку, слід розуміти можливість мати земельно-процесуальні права та обов'язки. На відміну від неї, земельно-процесуальну дієздатність слід розуміти як здатність своїми діями особисто набувати земельно-процесуальні права та створювати для себе відповідні обов'язки, іншими словами, здійснювати процесуальні дії, спрямовані на реалізацію прав на землю.

За загальним правилом повна земельно-процесуальна дієздатність належить окремій фізичній особі з моменту досягнення 18-річного віку. Юридичні особи, основними напрямками діяльності яких є планування заходів щодо охорони, раціонального використання природних ресурсів, організація інженерного забезпечення робіт з охорони природних ресурсів, контроль, регулювання і виконання заходів по охороні цих ресурсів [43, с. 101-102] тощо, набувають земельно-процесуальну право- і дієздатність з моменту державної реєстрації у відповідних державних органах.

Земельно-процесуальна правосуб'єктність іноземних громадян, а також осіб без громадянства дещо відрізняється від правосуб'єктності громадян України в частині володіння й користування земельними ресурсами. Так, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Необхідно звернути увагу ще на одну обставину, що відбиває специфіку процесуальних правовідносин за суб'єктною ознакою. У процесуальних правовідносинах однією зі сторін завжди виступає уповноважений державою орган із владними повноваженнями, які отримують нормативне закріплення в процесуальних актах або в нормативно-правових актах, поряд із нормами матеріально-правового характеру. Державно-владні процесуальні повноваження виконують функцію конкретизуючих компонентів загальної компетенції уповноважених органів, будучи одночасно елементом змісту конкретних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність уповноваженого органу визначається компетенцією, яка поширюється на сферу суспільних відносин, у межах якої діє орган держави, тобто коло його діяльності [119, с 218].

Тому в земельно-процесуальних правовідносинах органи державної влади та місцевого самоврядування реалізують свої процесуальні повноваження через компетенцію. У правовому аспекті мета створення та функціонування вищеназваних органів полягає у впливі на земельно-процесуальні правовідносини (їх встановлення, зміну, припинення), тому є доцільним, в аспекті визначення компетенції (повноважень відповідного органу із застосування норм чинного законодавства до конкретних осіб) провести дослідження питання стосовно лідируючих суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин.

До першої групи таких суб'єктів належать органи державної влади і органи місцевого самоврядування загальної компетенції:

1) Кабінет Міністрів України, який реалізує свої повноваження шляхом: організації ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; встановлення порядку проведення моніторингу земель; встановлення порядку зміни цільового призначення земель, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб; затвердження порядку визначення й відшкодування збитків власникам землі й землекористувачам; визначення порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва тощо;

2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, яка реалізує свої процесуальні повноваження шляхом: розпорядження землями державної власності; координації здійснення землеустрою й державного контролю за використанням та охороною земель; підготовки висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викупу земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному Земельним кодексом України [120]; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок тощо;

3) органи місцевого самоврядування, які відповідно до Земельного кодексу України [120] та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" [144] реалізують свої процесуальні повноваження шляхом: розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що здійснюються органами виконавчої влади; розпорядження землями територіальної громади міста; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності; організації землеустрою та вирішення земельних спорів тощо.

Треба зазначити, що чинне законодавство про місцеве самоврядування ще не приведене у відповідність із Земельним кодексом України [120]. Так, воно наділяє виконавчі органи сільських, селищних, міських рад певними повноваженнями, частина з яких віднесена Земельним кодексом України [120] до відання органів державної влади. При цьому законодавець розрізняє власні процесуальні повноваження виконавчих органів рад і повноваження, їм делеговані.

До перших належать: підготовка й внесення на розгляд рад пропозицій щодо встановлення ставок земельного податку, вилучення (викупу) земельних ділянок, а також надання під забудову та для інших потреб земель, які перебувають у власності територіальних громад; підготовка й внесення на розгляд рад пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; стягнення плати за землю тощо.

До делегованих процесуальних повноважень виконавчих органів відповідних рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель; реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею й договорів оренди землі; видача документів, що посвідчують право власності та право користування землею; організація і ведення земельно-кадастрової документації тощо;

4) місцеві державні адміністрації.

З урахуванням конституційних засад єдності та цілісності території країни, поєднання централізації та децентралізації при здійсненні державної влади законодавець встановив однакову компетенцію Ради міністрів Автономної Республіки Крим і місцевих державних адміністрацій.