Для виникнення, зміни та припинення будь-яких земельно-процесуальних правовідносин необхідна наявність норми права, що передбачає дані правовідносини. Широко вживане поняття процесуальних норм не можна вважати таким, що остаточно склалося, оскільки й дотепер у нього вкладають найрізноманітніший зміст: називають ці норми процесуальними, процедурними, процедурно-процесуальними, організаційно-процесуальними тощо [166, с. 61].

У юридичній літературі різниця між матеріальними і процесуальними нормами визначається за таким принципом: норма, що встановлює право й обов'язок, тобто відповідає на запитання "що (дозволено, потрібно, заборонено) робити?", вважається матеріальною, а норма, що встановлює порядок реалізації матеріальної норми, відповідаючи на питання "як (якими діями, в якій послідовності) здійснити її припис?", визначається як процесуальна [153, c. 80].

Хоча ця позиція одержала значне поширення в юридичній літературі щодо різних галузей права, слід визнати, що зазначений принцип не є довершеним: якщо, наприклад, застосувати його до кримінального й цивільного законодавства, то значна частина норм у них виявиться "матеріальними", оскільки вони відповідають саме на запитання "що? ", а не "як?". Тобто похідні від матеріальних. Поділ права на матеріальне є умовним, процесуальні норми виконують службову роль стосовно матеріальних норм.

Як зазначає вчений-правник А.П. Гетьман, досліджуючи еколого-правовий процес, певна самостійність екологічних матеріальних і процесуальних норм, їх взаємопов'язаність, зумовлена службовою роллю процесуальних норм стосовно норм матеріальних та можливістю реалізації останніх через застосування процесуальних норм [43, c. 13]. Отже, призначення процесуальних норм полягає в регулюванні суспільних відносин, що складаються в процесі застосування норм матеріального права, сприянні досягненню результату, передбаченого останніми.

Норми земельно-процесуального права, що є необхідними передумовами виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин, характеризують останні й з погляду формування суб'єктивних прав і обов'язків їх суб'єктів, процесуальна правосуб'єктність яких також є передумовою виникнення земельно-процесуальних правовідносин (під процесуальною правосуб'єктністю ми маємо на увазі таку властивість суб'єктів земельно-процесуального права, що дозволяє їм бути носіями прав і обов'язків, і дає можливість вступати в земельно-процесуальні правовідносини).

На думку І.О. Іконицької, земельно-процесуальні норми - це норми земельного права, якими встановлюється порядок діяльності органів державного управління земельним фондом із застосування матеріальних земельно-правових норм. Сам порядок даної діяльності, врегульований земельно-процесуальними нормами, являє собою земельний процес, пов'язаний з наявністю специфічної групи суспільних відносин із приводу землі як об'єкта виключної державної власності. І.О. Іконицька та М.І. Краснов підкреслюють, що земельно-процесуальні норми опосередковують не тільки правоохоронну (юрисдикційну) діяльність, а й правозастосовчу діяльність позитивного характеру [89, с. 51-52].

І.О. Іконицька не відносить до процесуальних норми, що регулюють односторонню діяльність того чи іншого органу, вважаючи їх організаційними: "Коли в діяльність того чи іншого державного органу вноситься правозастосовчий момент, коли в результаті цієї діяльності відбувається виникнення, зміна чи припинення правовідносин, тоді вже в її регулюванні беруть участь не тільки організаційні, а й саме процесуальні норми. Процесуальні норми опосередковують таку діяльність, у якій беруть участь дві сторони, і коли результат правозастосовчої діяльності державного органу безпосередньо впливає на формування, зміну чи здійснення суб'єктивних прав іншої сторони, що бере участь в цій діяльності" [89, с. 17-18].

М.Т. Осіпов на підставі аналізу земельно-процесуальних норм, зазначає, що вони забезпечують реалізацію матеріальних норм земельного права тоді, коли не виникає ніяких перешкод у їх практичному здійсненні, а у випадках виникнення спору чи потреби в примусовому здійсненні вимог матеріальних норм земельного права застосовуються норми інших галузей права [167, с. 32].

На думку О.А. Забєлишенського, земельне право містить процедурно-процесуальні й процесуальні норми, за допомогою яких і реалізуються матеріально-правові норми. При цьому процедурно-процесуальні норми, з його погляду, цілком належать до сфери земельного права і регулюють правозастосовчу діяльність лише позитивного характеру (облік земель, планування їх використання, надання й вилучення земельних ділянок, землевпорядкування, контроль за використанням земель).

Стосовно процесуальних норм, то вони, на думку автора, тільки частково входять до складу земельного права. До земельного права належать лише ті з них, які визначають порядок діяльності виконавчо-розпорядчих органів загальної компетенції з вирішення земельних спорів, а також із застосування земельно-правових санкцій за порушення земельного законодавства. Порядок же застосування адміністративних і кримінальних санкцій за порушення цього законодавства регламентується нормами відповідних галузей процесуального права [85, с. 152].

Зауважимо, що обидва автори стоять на позиції обмеження сфери дії земельно-процесуальних норм. М.Т. Осіпов виключає з неї правозастосовчу діяльність негативного характеру, а О.А. Забєлишенський, навпаки, вважає, що лише правоохоронна (юрисдикційна) діяльність державних органів, пов'язана з вирішенням конфліктних ситуацій з приводу права землекористування й застосуванням примусу у вигляді земельно-правової санкції, перебуває у сфері земельно-процесуальних норм.

Уявляється, що при аналізі земельно-процесуальної норми слід звернутися до основних рис норми права взагалі, а саме:

1) норма права - це правило поведінки, що формулюється або санкціонується державою і має загальнообов'язковий характер.

Наприклад, на виконання наказу Міністерства аграрної політики України "Про здійснення додаткових заходів щодо запобігання порушенням при реформуванні майнових та земельних відносин в аграрному секторі економіки" від 11 червня 2004 р. № 223 [168] керівники структурних підрозділів Міністерства аграрної політики України, Міністерства агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим і головних управлінь сільського господарства і продовольства обласних та Севастопольської міської державних адміністрацій разом з органами земельних ресурсів та за участю правоохоронних органів і органів прокуратури повинні спрямувати відповідну земельно-процесуальну діяльність на: сприяння процесу прискорення видачі державних актів на право приватної власності на землю; продовження роботи з визначення часток паїв у міжгосподарських підприємствах державних і недержавних засновників та трудового колективу і вжиття відповідних заходів з врегулювання відносин власності за участю регіональних відділень ФДМУ тощо. Положення, які містить дана норма права, повинні сприйматися як безумовна провідна вказівка до дії, що виходить з державних структур і не підлягає обговоренню або оцінці з погляду їх доцільності чи раціональності;

2) норма права - це формально визначене правило поведінки;

3) норма права - це правило поведінки загального характеру;

4) норма права - це правило поведінки, що набуває якостей нормативності й загальнообов'язковості в чітко встановленому порядку;

5) норма права - це правило поведінки, межі якого завжди точно визначені.

Наприклад, упорядкована земельно-процесуальними нормами діяльність відповідних суб'єктів щодо передачі земельних ділянок у власність передбачає: порушення клопотання про передачу земельної ділянки у власність (початкова стадія); визначення можливості задоволення клопотання про передачу земельної ділянки шляхом розгляду його та додаткових матеріалів, поданих заінтересованою особою (підготовча стадія); розробка, узгодження й затвердження землевпорядного проекту, винесення рішення про передачу земельної ділянки, визначення меж земельної ділянки на місцевості (основна стадія); видача заінтересованій особі документів, що засвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державна реєстрація (заключна стадія). Вказані дії мають вчинятися в суворій послідовності та у відповідні, передбачені законодавством, строки;

6) норма права - це правило, реалізація якого забезпечується державою [96, c. 179].

Ці риси правової норми у загальному плані притаманні і матеріальним, і процесуальним нормам, незважаючи на специфіку останніх, які регулюють відносини, пов'язані з діяльністю уповноважених суб'єктів із застосування норм матеріального права. Іншими словами, оскільки процесуальна норма належить до єдиної системи права, під такою нормою, на нашу думку, також слід розуміти встановлене або санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки, що визначає порядок діяльності уповноважених суб'єктів правовідносин із застосування матеріальних норм права. Це визначення можна віднести й до земельно-процесуальних норм, що встановлюють порядок діяльності уповноважених суб'єктів земельно-правового процесу із застосування матеріальних норм земельного права.

Реалізація земельних матеріальних норм вимагає від відповідних суб'єктів здійснення певної діяльності з їх реалізації. Як ми відзначали в попередньому розділі, правозастосовча діяльність як вирішальна форма державно-владного впливу на суспільні відносини може мати місце лише при дотриманні встановленої процедури, тобто така діяльність потребує процесуального опосередкування. Отже, реалізація прав на землю безпосередньо пов'язана з механізмом правового регулювання, забезпеченого процесуальними приписами. Якщо такого механізму немає, права на землю залишаються лише загальною декларацією, абстрактним положенням, яке не можна реалізувати [45, с. 156].

Тому земельно-процесуальні норми є необхідною умовою практичної дії матеріальних земельно-правових норм. З огляду на це земельно-процесуальні норми поділяються на регулятивні та охоронні, що відповідає класифікації матеріальних норм [67, с. 178].

До регулятивних земельно-процесуальних належать норми, що регулюють реалізацію матеріальних земельно-правових норм, які не передбачають охоронних заходів (позитивна реалізація норм матеріального права), наприклад норми щодо: передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування, а також в оренду; ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою, землевпорядного процесу; зміни цільового призначення земель та інші.

До охоронних земельно-процесуальних (реалізація норм матеріального права негативного характеру) належать норми, реалізація яких поєднується із застосуванням санкцій у разі їх порушення чи неналежного виконання, або ж вжиттям заходів, спрямованих на запобігання порушенням чи відновлення порушених земельних прав, наприклад, припинення права власності (права користування) земельною ділянкою в разі використання землі не за цільовим призначенням, розгляд земельних спорів тощо.

Завершуючи загальну характеристику земельно-процесуальних норм, можна констатувати, що звуження сфери дії останніх нічим не виправдано, оскільки вони функціонують в усіх основних інститутах земельного права. Службова роль земельно-процесуальних норм, як і процесуальних норм взагалі, дістає вияв у забезпеченні реалізації матеріально-правових норм, тому регламентації земельно-процесуальними нормами має підлягати вся правозастосовча діяльність державних органів з управління земельним фондом, інших суб'єктів земельних правовідносин, як позитивного, так і негативного характеру.