Остання процедура не передбачена у вищезазначеній постанові. Відповідні зміни мають бути внесені перш за все в документи державного земельного кадастру та договори, предметом яких є земельна ділянка. Окрім цього, мають бути передбачені строки, в які копія рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки (її частини) повинна бути надіслана в органи, що здійснюють ведення державного земельного кадастру, а також строки, протягом яких ці органи мають внести зміни в документи останнього. Результатом здійснення цієї стадії є одержання власником земельної ділянки державного акта на право власності на земельну ділянку зі зміненим цільовим призначенням та внесення змін у документи державного земельного кадастру й договори, предметом яких є земельна ділянка.

На підставі загального аналізу об'єкта розглянутого виду земельно-процесуальних правовідносин можна дати його загальне визначення: основним об'єктом земельно-процесуальних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, що спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків щодо конкретної земельної ділянки, і розглядається як додатковий елемент у структурі об'єкта цих правовідносин.

Вирішення питання про зміст земельно-процесуальних правовідносин також має теоретико-практичне значення, тому що від того, наскільки всебічно буде встановлений зміст даних правовідносин, залежить ефективність розгляду індивідуально-конкретних земельно-правових справ, забезпечення єдності в реалізації матеріально-правових норм земельного права.

У юридичній літературі складне питання щодо змісту правовідносин висвітлюється по-різному. В основному майже всі представники науки теорії права, які займаються проблемою правовідносини, вважають, що в правовідносинах можуть бути виділені матеріальний і юридичний зміст. До останнього одностайно відносять суб'єктивні права й обов'язки.

Стосовно визначення матеріального змісту в літературі простежуються певні розбіжності. На думку одних авторів, матеріальний зміст правовідносин складає фактична поведінка їх учасників. Іншими словами, матеріальний зміст правовідносин - це фактичне відношення, що опосередковується юридичними нормами (до складу змісту правовідносин включаються, з одного боку, права й обов'язки, а з іншого - поведінка) [163, с. 88].

Інші автори вважають, що матеріальний зміст правовідносин являє собою закріплене та врегульоване реальне суспільне відношення. Разом з тим поведінка зобов'язаної особи, на яку має право розраховувати уповноважений, включається до складу юридичного об'єкта правовідносин [164, с. 9]. Уявляється, що більш правильною слід визнати першу концепцію, особливо стосовно процесуальних правовідносин. Жодні правовідносини як взаємний зв'язок між двома (або більше) суб'єктами не можуть не зумовлювати взаємні права й обов'язки (через ці права й обов'язки опосередковується зв'язок суб'єктів у правовідносинах), а всі права й обов'язки одержують своє реальне втілення у здійсненні конкретних дій або в утримуванні від них, що й складає основу поведінки суб'єктів.

У процесуально-правових відносинах визначальною є правозастосовча діяльність їх суб'єктів. Поза цієї діяльності процесуальні правовідносини не можуть існувати. Як зазначає А.П. Гетьман, сукупність юридичної форми (еколого-процесуальні суб'єктивні права та юридичні обов'язки) та її внутрішнього змісту (дій, поведінки учасників правовідносин) утворюють те правове явище, яке становить зміст еколого-процесуальних правовідносин [47, с. 85].

Специфічною особливістю змісту процесуальних правовідносин є те, що в них чітко проявляється характер взаємодії суб'єктів. Межі можливої поведінки суб'єкта процесуальних правовідносин окреслені не тільки предметом можливої поведінки, тобто тим, що дозволено робити, а й тим, як, яким чином, у якій послідовності, у який час можлива власне активна поведінка [119, с 220]. Зміст земельно-процесуальних правовідносин характеризується динамічністю й розвитком, тому що сам процес вирішення будь-якої індивідуально-конкретної земельно-юридичної справи завжди починається з якихось первинних факттів і обставин, і пов'язаний з їх поступовим нагромадженням.

Стосовно змісту земельно-процесуальних правовідносин зазначимо, що він є цілісним: не можна виключати з нього суб'єктивні права й обов'язки (вони визначають взаємини між суб'єктами) та дії (у результаті яких відбувається реалізація суб'єктивних прав і обов'язків). На підставі цього, змістом земельно-процесуальних правовідносин, на нашу думку, слід вважати передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов'язки відповідних суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин.

Специфікою змісту земельно-процесуальних правовідносини є те, що названі структурні елементи в конкретних правовідносинах органічно взаємозалежні та кореспондуються один з одним.

Учасники земельно-процесуального правовідносини мають низку обов'язків і відповідні земельно-процесуальні суб'єктивні права й повноваження, у зв'язку з чим такі правовідносини є складними. У кожному складному правовідношенні необхідно розрізняти основні та випливаючі з них права й обов'язки сторін, а також додаткові права й обов'язки, що можуть виникати в зв'язку з існуванням даного складного правовідношення [165, с. 86]. Тому в змісті земельно-процесуальних правовідносин розрізняють основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов'язки.

До числа основних земельно-процесуальних суб'єктивних функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків учасників правовідносин належать безпосередньо пов'язані з можливістю володіти, користуватися й розпоряджатися земельними ділянками, зокрема, заявляти клопотання про надання земельних ділянок у власність чи користування; розглядати заявлені клопотання у встановлений законодавством строк, а також виносити по них відповідні рішення; визначати межі користування земельними ділянками, закріплювати їх у натурі; видавати документи, що засвідчують право власності або право користування ними тощо.

Допоміжні земельно-процесуальні суб'єктивні функції, повноваження, права і юридичні обов'язки залежать, у кожному конкретному випадку, від об'єкта й суб'єкта правовідносин.

Так, до клопотання про відведення земельної ділянки в м. Києві (місця розташування об'єкта містобудування) та документів, які обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування, заінтересованими особами обов'язково додаються: а) викопіювання з чергового плану міста; б) план земельної ділянки в масштабі 1:2000 або 1:500 з визначенням орієнтовних меж земельної ділянки, розміщення на ній об'єкта містобудування; в) інформація про бажане цільове призначення земельної ділянки з визначенням основних характеристик її забудови (поверховість, площа, число мешканців (для житлових будинків) тощо; г) попередній висновок організації комунальної власності "Інститут генерального плану м. Києва", який надається протягом двох тижнів, про можливість розташування об'єкта містобудування, запропонованого заінтересованою особою, на зазначеній земельній ділянці [131].

Додаткові земельно-процесуальні функції, повноваження, суб'єктивні права і юридичні обов'язки - це такі, здійснення котрих обумовлене статусом суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин.

Наприклад, сторонам, що беруть участь у вирішенні земельного спору, надане право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у його розгляді, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні й письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його. При цьому сторони зобов'язані сумлінно користуватися своїми правами й сприяти органу, що розглядає спір, надаючи йому необхідн документи, що є в їх розпорядженні.