До другої групи належать органи виконавчої влади з управління використанням земельними ресурсами, наділені спеціальною компетенцією:

1) Державний комітет України по земельних ресурсах та підпорядковані йому Державний комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласні, Київське та Севастопольське міські головні управління, районні відділи, міські (міст обласного й районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів;

2) Міністерство охорони навколишнього природного середовища України;

3) Міністерство аграрної політики України та ін.

Державний комітет України по земельних ресурсах, що очолює систему державних органів земельних ресурсів, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України. Цей орган виконавчої влади вносить пропозиції щодо формування державної політики в галузі регулювання земельних відносин, використання, охорони й моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру й забезпечує її реалізацію, здійснює управління в зазначеній сфері, а також міжгалузеву координацію й функціональне регулювання питань, віднесених до його відання, узагальнює практику застосування законодавства з питань, віднесених до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства, і вносить їх на розгляд Президента України й Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень цей орган організовує виконання актів законодавства й здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000 "Про Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах" [154].

Даний орган виконавчої влади здійснює свої процесуальні повноваження безпосередньо та через систему державних органів земельних ресурсів. Типові положення про обласне головне управління, Київське та Севастопольське міські головні управління, районний відділ, міське (міст обласного та районного значення) управління (відділ) земельних ресурсів затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 200 "Про затвердження типових положень про територіальні органи земельних ресурсів" [155].

До процесуальних повноважень Державного комітету України по земельних ресурсах належать: координація робіт з проведення земельної реформи; ведення державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації землеволодінь, землекористувань, об'єктів нерухомого майна, що знаходяться на земельних ділянках, договорів оренди ділянок і забезпечення ведення відповідних реєстрів; здійснення землеустрою, розгляд і участь у затвердженні нормативно-технічних документів, пов'язаних з розробленням землевпорядної документації, ціноутворенням під час проектування, будівництва, експлуатації об'єктів і споруд; здійснення моніторингу земель, організація вжиття заходів щодо відновлення корисних властивостей земельних ділянок; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель тощо.

Поряд з органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів, певними процесуальними повноваженнями в галузі земельних відносин наділені й деякі інші органи виконавчої влади спеціальної компетенції. Не розглядаючи повний спектр цих повноважень, зазначимо, що важливою рисою повноважень органів спеціальної компетенції в галузі земельних відносин є виконання ними погоджувальної функції при здійсненні власниками (користувачами) земельних ділянок розпорядчих дій щодо земельних ділянок (погодження проектів відведення земельних ділянок, вилучення останніх, зміни їх цільового призначення, визначення місць розташування об'єктів).

Отже, суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин є громадяни, юридичні особи, у тому числі іноземні, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин. Суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин можна поділити на дві групи: громадяни, юридичні особи та держава, які безпосередньо заінтересовані у вирішенні земельно-правової справи; органи державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують державно-правове регулювання у сфері земельних відносин;

Продовжуючи наукове дослідження елементів земельно-процесуальних правовідносин, зокрема, їх об'єкта, необхідно в загальному ретроспективному аспекті сформулювати ставлення вчених до поняття "об'єкт правовідносин".

Проблема об'єкта правовідносин належить до найбільш дискусійних як у загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках, зокрема процесуальних. Однак, якщо раніше взагалі мали місце сумніви щодо існування такої правової категорії, як об'єкт правовідносин, то на сьогодні, як правило, структура будь-яких правовідносин уже не уявляється без їх об'єкта. Стосовно поняття об'єкта правовідносин існують дві теорії: моністична (теорія єдиного об'єкта) і плюралістична (теорія множинності об'єктів).

Найбільш розгорнуте обґрунтування моністична теорія отримала в наукових працях О.С. Йоффе. На думку вченого, об'єкт правовідносин повинен мати здатність до реагування на правовий вплив, а оскільки тільки людська поведінка здатна до такого, то саме людську поведінку й варто визнати об'єктом прав і обов'язків [156, с. 82]. З цієї позиції людська поведінка є єдиним об'єктом, тому й відповідна теорія має назву моністична. Уявляється  доцільним визнати, що поведінка може бути об'єктом деяких правовідносин, проте якщо її вважати єдиним об'єктом усіх правовідносин, то неможливо з'ясувати зміст і призначення більшої частини правовідносин.

Плюралістична теорія об'єкта правовідносин дає можливість показати різноманітність об'єктів правовідносин, і не звужує межі їх дослідження тільки поведінкою зобов'язаної особи. У загальній теорії права об'єктами правовідносин визнаються ті явища (предмети) оточуючого середовища, на які смпрямовані юридичні права та обов'язки [23, с. 140]. Що стосується наукових праць галузей права, то деякі вчені визнають об'єктом процесуальних правовідносин матеріальні правовідносини, заради яких саме й склалися процесуальні [157, с. 109-113], інші до числа об'єктів, зокрема, адміністративно-процесуальних правовідносин відносять речі, поведінку учасників адміністративно-процесуальних правовідносин, результат дії або бездіяльності суб'єктів правовідносин, предмети духовної творчості та особисті нематеріальні блага [158, с. 69].

У юридичній літературі під об'єктом правовідносин також розуміють предмет, на який спрямована діяльність суб'єктів правовідносин, що здійснюється у процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов'язків [27, c. 68], або, інакше кажучи, матеріальні й духовні цінності, які задовольняють потреби людей, держави й суспільства [159, c. 73].

У земельно-правовій літературі вже розглядалося питання про об'єкт земельних правовідносин. Так, Г.О. Аксеньонок зазначав, що "коли ми говоримо про землю як про об'єкт земельних правовідносин ми маємо на увазі землю не в її природному стані як дарунок природи, а землю, стосовно якої встановлено певний правовий режим, у силу чого вона й стає об'єктом права, об'єктом земельних правовідносин" [76, с. 137]. Об'єкти земельних правовідносин умовно поділяють на родові та безпосередні: родовим об'єктом є земля "(точніше, її поверхневий родючий шар) як об'єкт господарської експлуатації, основний засіб виробництва чи просторовий базис для організації й розширення народногосподарських комплексів, розселення населення. Безпосереднім об'єктом цих відносин є земельні масиви (ділянки), які мають певний правовий режим" [160, с. 19]. Подібна точка зору висловлюється М.В. Шульгою - залежно від виду земельних відносин, урегульованих правом, вчений поділяє об'єкти земельних правовідносин на загальний об'єкт (земля) і безпосередній - земельна ділянка [73, с. 17].

До об'єкта процесуальних правовідносин при здійсненні землеустрою П.Д. Сахаров відносить виявлення й забезпечення реалізації суб'єктивних прав і обов'язків учасників землевпорядних правовідносин, тобто діяльність осіб, спрямовану на отримання певного позитивного результату [7, с. 42]. У сучасній земельно-правовій літературі під об'єктом земельно-процесуальних правовідносин розуміють земельні ділянки, щодо яких вчиняються процесуальні дії відповідними органами держави [122, с. 25]

Якщо йдеться про об'єкт земельно-процесуальних правовідносин, необхідно усвідомлювати нерозривний зв'язок цих правовідносин із земельно-матеріальними правовідносинами.

Погоджуючись із В.Д. Сорокіним, який підкреслював, що як процесуальні правовідносини неможливо відокремити від матеріальних, так і об'єкт процесуальних правовідносин не може відрізнятися від об'єкта первинних матеріальних правовідносин [158, с. 70], можливо припустити, що, земля як об'єкт матеріальних правовідносин не може не бути об'єктом процесуальних правовідносин.

На думку С.С. Алексєєва, правовідносини поділяються на пасивні та активні. Головне в правовідносинах активного типу - юридичний обов'язок, сутність якого полягає в необхідності здійснення позитивних дій. Істотною особливістю об'єктів у правовідносинах активного типу є те, що вони завжди виступають у вигляді результату дій зобов'язаної особи [23, с. 143]. Земельно-процесуальні правовідносини наближені саме до активного типу правовідносин.

М.І. Краснов та І.О. Іконицька зазначають: "…якщо уважно проаналізувати будь-який вид земельно-процесуальних правовідносин (правовідносини з надання земель, із землевпорядкування тощо), то можна побачити, що на перший план виступає не сама земля як об'єкт правовідносин; головне в цих правовідносинах - результат дії" [89, с. 90]. Цю точку зору не поділяє вчений-правник А.П. Гетьман: "...незрозуміло, що слід розуміти під результатом дії взагалі, в тому числі, якщо такого немає" [43, с. 87].

Слід враховувати, що земельно-процесуальні правовідносини є "динамічними", а тому для них особливе значення має саме діяльність їх суб'єктів. Важко не погодитись з І.О. Іконицькою, яка під об'єктом земельно-процесуальних правовідносин розуміє діяльність державних органів, що здійснюють функції з розпорядженню та управління землею, і оскільки ця діяльність спрямована на врегулювання відносин, пов'язаних із раціональним використанням землі, то в кінцевому рахунку об'єктом цих відносин є земля [6, с. 96]. Таким чином, І.О. Іконицька пропонує розглядати об'єкт земельно-процесуальних правовідносин як процесуальне явище зі складною внутрішньою структурою.

При визначенні об'єкта земельно-процесуальних правовідносин слід брати до уваги службову роль процесуальних правовідносин стосовно матеріальних, оскільки процесуальні правовідносини складаються заради найбільш оптимального досягнення суб'єктами матеріальних правовідносин закладеного в конкретних правовідносинах інтересу. Іншими словами, об'єктом процесуальних правовідносин виступає інтерес учасників земельно-правового процесу, які безпосередньо зацікавлені в його результатах і здійснюють притаманні їм функції в межах своєї процесуальної компетенції.

З огляду на специфіку суб'єктного складу земельно-процесуальних правовідносин можна говорити про два аспекти в дослідженні об'єкта земельно-процесуальних правовідносин: стосовно лідируючих суб'єктів; стосовно безпосередньо заінтересованих суб'єктів. Об'єкт у земельно-процесуальних правовідносинах, що здатний задовольнити інтерес осіб, безпосередньо зацікавлених у результатах земельно-правового процесу, - споживачів результатів процесу, можна умовно позначити як зовнішній об'єкт, тобто "те, з приводу чого" складаються дані правовідносини. Фактично він відповідає об'єкту наявного земельного матеріально-правового відношення, тобто матеріальним і нематеріальним благам, на які спрямовані позитивні дії уповноваженого чи зобов'язаного суб'єкта.