Важливою складовою інституту підсудності є правила територіальної підсудності, які забезпечують збалансоване функціонування судової системи, тісний зв'язок місця судового розгляду з місцем порушення права, доступність та гласність правосуддя, раціональні умови для організації судового процесу і дослідження доказів у справі. Завдяки цим правилам вирок постановляється саме в тій місцевості, в якій населення найбільш поінформовано щодо фактів скоєння злочину та його розслідування. Якщо предметна підсудність дозволяє віднести кримінальну справу до підсудності тієї чи іншої ланки судової системи, не визначаючи конкретний суд, то правила територіальності дозволяють розмежувати підсудність справ між однорідними судами. Ці правила складають так зване внутрішнє відомство судів, яке відповідає місцевій підсудності справ. Отже, правила територіальної підсудності вказують, якому з багаточисельних судів одного ступеня підсудна кожна конкретна справа. Вони логічно доповнюють предметну та інші види підсудності.

Правила про територіальну підсудність направлені, в першу чергу, на раціоналізацію судової діяльності, так як звичайно за місцем скоєння злочину знаходиться більшість речових доказів, проживають свідки та потерпілі. Вказані правила сприяють забезпеченню повноти дослідження обставин справи та зменшують строки її розгляду. Крім того, у суду є можливість більш точно врахувати місцеві умови при розгляді справи, що, безумовно, слугує додатковою гарантією забезпечення прав обвинуваченого та потерпілого, постановляння законного та обґрунтованого вироку. Тобто правила територіальної підсудності обумовлюють обрання того суду, котрий, забезпечить виконання завдань правосуддя за умови раціоналізації витрат часу, праці та коштів всіх учасників процесу.

Інститут територіальної підсудності має надзвичайно велике значення для організації судової системи і реалізації основних принципів правосуддя. В першу чергу, це стосується забезпечення доступу до правосуддя як однієї з підвалин, що гарантує панування права [222, с.115-119; 136, с.63]. Відповідь на питання про доступність суду - це, по суті, відповідь на питання "а чи є суд взагалі". Недоступність суду ставить знак питання над необхідністю його існування взагалі, та над реалізацією засад демократичного правосуддя зокрема. Так, згідно п. 3 ст. 3 Закону "Про судоустрій України" судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи[26].

В наш час, зазначає Д. Козак, особливої уваги заслуговують наступні аспекти принципу вільного доступу до суду: забезпечення достатньої (співвідносного з кількістю судових справ, територією, чисельністю населення) кількості судів та суддів; спрощення та диференційованість судової процедури; забезпечення кваліфікованої допомоги, що надається професійними юристами; забезпечення існування недорогого правосуддя для всіх верств населення. Таким чином, доступність правосуддя можна визначити як наявність інституціональних та процесуальних гарантій, в тому числі ефективних правил територіальної підсудності, які забезпечують права потенційних учасників процесу отримати справедливе правосуддя [108, с.5; 137, с.123-129].

Суттєво посилити доступність правосуддя можливо за умови введення інституту мирових суддів, який не тільки збільшить чисельність суддівського корпусу, але і фактично наблизить суд до конкретної людини, оскільки географія судових дільниць мирових суддів як раз і покликана "дотягнутися" до кожного. З іншого боку, запровадження мирової юстиції дозволяє розвантажити діючи суди, що вплине на дотримання процесуальних строків і збільшить доступність загальних судів.

Дореволюційні процесуалісти, досліджуючи питання про підсудність, вказували, що існує два порядки місцевої підсудності: порядок легальний і факультативний, тобто порядок закону і порядок судового розсуду; останній покликаний усунути незручності, які б могли виникнути від неухильного застосування першого [164, c.130]. Вказані два порядки територіальної підсудності збереглися і в сучасному процесуальному законодавстві України і передбачаються статтями 37 (легальний) та 38 (факультативний) КПК України.

При розгляді основних засад визначення територіальної підсудності кримінальних справ, слід зазначити, що не всі ці засади вказані в законодавчих актах і тому деякі з них висунуті безпосередньо теорією процесу та судовою практикою. Історія розвитку кримінальної юстиції, вітчизняний та зарубіжний досвід вказує на наявність широкого кола можливих підстав визначення територіальної підсудності. Серед них: місце проживання, знаходження, затримання або народження обвинуваченого (потерпілого) [235, с.253-254, 260, с.135; 6, с.23-26; 181, с.167; 213, с.283; 65, с.28], місце скоєння злочину [200, с.243; 11, с.38-44; 235, с.252; 257, с.121; 260, с.131; 6, с.20-22; 213, с.279; 247, с.313; 272, с.216; 43, с.91], папський "стілець" [235, с.251], місце знаходження більшості свідків [260, с.135], місце настання результатів злочину [65, с.31], місце порушення кримінальної справи [65, с.29; 50, с.95], місце закінчення дізнання чи попереднього слідства [125, с.313; 219, с.370; 65, с.29], місце виявлення злочину [75, с.59; 35, с.177], тощо.

Сучасний кримінальний процес саме в місці скоєння злочину бачить головну підставу, за якою визначається територіальна підсудність справи одному з судів тієї ланки, на розгляд якого дана справа віднесена законом за її родом. Вона має в кримінальному процесі таке ж первісне значення, яке в цивільному процесі має постійне місце проживання відповідача.

Причина, за якою законодавець дає першорядне значення місцю скоєння злочину, полягає в тому, що ніде виявлення і дослідження доказів не може бути здійснено з таким успіхом як в цьому місці і, що принцип безпосередності провадження легше дотримати при дослідженні справи за місцем вчинення злочину ніж за його межами. Крім того, судовий вирок буде мати більший виховний вплив в тій місцевості, де був скоєний злочин. Саме тому підсудності за місцем вчинення злочину належить пануюча роль в кримінальному процесі.

В теорії кримінального процесу під підсудністю за місцем вчинення злочину розуміють провадження справ судом, в окрузі якого були виконані дії, які входять до складу даного злочину. Ця на перший погляд чітка правова формула нерідко на практиці призводить до суттєвих непорозумінь. Так, органами досудового слідства до місцевого суду Рівненського району була направлена на розгляд кримінальна справа по обвинуваченню О. та У. за ст. 365 ч. 3 КК України за перевищення службових повноважень, які виразились у використанні алюмінію, що зберігався на складі ВАТ РЗТА, розташованого в Рівненському районі Рівненської області. Однак районний суд направив цю справу для розгляду до місцевого суду м. Рівне, вказавши в своїй постанові, що дана справа непідсудна районному суду внаслідок того, що попередньо у вироку міського суду, яким О. засуджений за ст. 148-2 ч. 3 КК України, зазначено конкретне місце вчинення злочину, яким є Рівне-21. Рівненський міський суд повернув цю справу назад, вказавши в своїй постанові, що злочин вчинено на території Рівненського району, а, отже, згідно ст. 37 КПК України справу повинен розглядати Рівненський районний суд [126].

Встановлення територіальної підсудності не викликає особливих труднощів в слідчо-судовій практиці в тих випадках, коли місце скоєння суспільно-небезпечного діяння і місце настання злочинного наслідку співпадають. Не є проблемним також визначення місця скоєння формальних складів злочину, оскільки кримінальний закон вважає об'єктивною стороною складу злочину самий факт скоєння злочинних дій, незалежно від настання злочинних результатів, тобто таким є місце, де скоєні суспільно-небезпечні дії, бездіяльність або де завершилось їх здійснення. Однак питання визначення місця скоєння матеріальних складів злочинів тоді, коли місця вчинення суспільно-небезпечної дії (бездіяльності) і настання злочинного наслідку не співпадають, а також при скоєні тривалих, продовжуваних злочинів, при вчиненні злочину за співучастю та в деяких інших випадках зберігають свою актуальність.

У випадках, коли злочинні дії та настання злочинного результату не співпадають за часом і місцем, виникає питання про те, що повинно бути взято за основу для визначення територіальної підсудності кримінальної справи - місце скоєння злочинних дій чи місце настання злочинного результату. Судова практика при вирішені цього питання пішла по шляху визначення місцевої підсудності за місцем вчинення суспільно-небезпечного діяння.

Так, на думку ряду вчених, в матеріальних складах злочинів місце вчинення злочину там, де здійсненні дії, що призвели до настання злочинних наслідків. Зокрема, В.К. Случевский з цього приводу висловив наступну думку: "Что касается до значенія последствій действія, то они, если только являются обстаятельствами, стоячими за пределами законнаго состава преступленія, не могутъ оказать никакого вліянія на установку места совершенія преступленія" [213, c.281]. Таке рішення викликано тим, що скоєння злочинних дій є причиною настання злочинного результату, а, отже, відіграє головну роль в об'єктивній стороні складу злочину. Подібне вирішення питання про територіальну підсудність дає можливість здійснювати судовий розгляд з найбільшим успіхом. В цьому випадку суду легше викликати свідків, витребувати і дослідити докази, а самий судовий розгляд і судовий вирок виявляють більш сильний виховний вплив на місцеве населення. Так, І.Я. Фойницький в свій час з цього приводу зазначав, що в силу негативних ознак не слід змішувати з місцем вчинення злочину: а) місце підготовчих дій, що не входять в законний склад; б) місце користування плодами злочину; в) місце, де скоєні дії, які слідували за головним злочином і обумовлені ним; г) місце настання злочинних наслідків, що входять в законний склад злочину, якщо кінцевий акт, яким вони з необхідністю викликані, вчинений винуватим і обумовив настання їх в іншому місці. Позитивними ознаками для визначення місця діяння може слугувати місце знаходження предмету або жертви злочину в момент скоєння діяння; місце вчинення злочину визначається за об'єктивною ознакою, а не суб'єктивною [260, c.131-132].

З іншого боку, в юридичній літературі висловлювалась також думка, у відповідності до якої для злочинів, склад котрих включає настання суспільно-небезпечного наслідку (вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень), місцем вчинення, як правило, слід вважати місце настання цього наслідку. Вказана точка зору може бути визнана правильною тільки для тих випадків, коли злочинний наслідок наступив там, де були здійсненні суспільно небезпечні діяння (бездіяльність). Якщо ж місце скоєння суспільно-небезпечних дій і місце настання злочинного наслідку не співпадають, то в цих випадках місцем скоєння злочину слід вважати те, де були вчиненні суспільно-небезпечні дії (бездіяльність), що призвели до настання злочинного результату.   

В теорії кримінального процесу залишається малодослідженим питання територіальної підсудності справ про тривалі та продовжувані злочини [275, с.149-150]. З даного приводу сформувалися спірні позиції, щодо визначення місця вчинення цих злочинів, яке обумовлює місцеву підсудність. Так, існує погляд, згідно якого місцем скоєння тривалих злочинів є територія, на якій злочинний стан був припинений за тими чи іншими причинами. Досліджуючи це питання, М.О. Чельцов зазначав, що у випадках тривалих злочинів і злочинів продовжуваних, якщо вони скоєні в декілька прийомів в різних місцях, підсудність визначається місцем скоєння останніх злочинних дій [272, c.217]. З іншого боку, місцем скоєння тривалих злочинів пропонується вважати будь яке місце, де на протязі якогось часу здійснювався цей злочин.