ч.  4 ст. 311 КК, "Особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 311 КК)"; згідно з ч. 3 ст. 369 КК, "Особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи".

По-третє, це суб'єктивна сторона позитивної поведінки, яка характеризує внутрішні процеси усвідомлення позитивності, суспільної корисності своєї поведінки та бажання вчинити саме таке діяння. Тобто можна стверджувати, що із суб'єктивної сторони позитивна поведінка не може вчинюватися з необережності. Проте було б некоректним вину у формі умислу прирівнювати до психічних процесів позитивної поведінки особи. Ми приєднуємося до дослідників, котрі пропонують ввести для цього поняття "суб'єктивного контролю", інтелектуальний момент якого полягає в психічному ставленні особи до фактичних і соціальних ознак вчиненої дії та її результату (Ю. В. Баулін, С. І. Дячук). Особа усвідомлює суспільну корисність та правомірність свого діяння, передбачає настання корисного результату та бажає настання суспільнокорисного результату.

Про усвідомлений контроль позитивної поведінки в кримінальному праві свідчать мотиви та цілі такої поведінки. У ч. 1 ст. 43 КК прямо вказується на спеціальну мету соціальнокорисної поведінки особи: "Не є злочином вимушене заподіяння шкоди пра- воохоронюваним інтересам особою, яка, відповідно до закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою запобігання чи розкриття їх злочинної діяльності". Обов'язковою суб'єктивною ознакою правомірного затримання злочинця є спеціальна мета, на яку вказує законодавець як на єдино можливу в даному випадку, ця мета - доставлення злочинця відповідним органам влади. Саме спеціальна ціль, на думку деяких дослідників, є такою, що поділяє суспільнонебезпечне позбавлення свободи від суспільноко- рисного діяння. Відсутність мета доставлення злочинця відповідним органам влади виключає можливість розглядати такі дії особи, що застосовані відносно винного, як затримання злочинця, тобто як самостійний різновид правомірної поведінки громадян, затримання злочинця характеризується саме цією метою, а не іншою, в тому числі й суспільнокорисної [48, с. 64].

На відміну від мети, мотиви правомірної поведінки можуть бути різними і на кримінально-правову кваліфікацію не впливають. Наприклад, при добровільній відмові від доведення злочину до кінця, особа може спонукатися як суспільносхвальни- ми, благородними мотивами у вигляді усвідомлення неправомірності свого вчинку, совісності, співпереживання, доброзичливості, щирості та інших, так і суспільнонизькими, брутальними мотивами у вигляді страху кримінального покарання, боязні помсти, корисливості, заздрості та інших. У справах про зґвалтування, де частіше, ніж у інших категоріях кримінальних справ, виникають питання добровільної відмови, судові інстанції усіх рівнів займають сталу позицію про можливість врахування будь-яких спонукань особи, котра відмовилася від доведення цього злочину до кінця. Цю обставину слушно підкреслює М. І. Бажанов: "Притому мотиви добровільної відмови не мають значення. Особа може добровільно залишити початий злочин із страху від покарання, з почуття жалю до потерпілої, внаслідок каяття і т. п." [49, с. 167].

В обставинах, що виключають діяння (ч. 4 ст. 36 КК - необхідна оборона, ч. 3 ст. 39 КК - крайня необхідність), та в обставинах, які пом'якшують покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК) та при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, коли обставина, передбачена п. 7 ч. 1 ст. 66 КК, входить до сукупності пом'якшуючих обставин (ст. 69 КК), у складі суб'єктивних ознак правомірної поведінки вказуються на особливий емоційний стан особи - "сильне душевне хвилювання". Цю обставину не можна віднести ні до мотивів, ні до цілей правомірної поведінки. На наш погляд, вона є самостійною суб'єктивною ознакою деяких видів правомірної поведінки, котра має обов'язково встановлюватися при кримінально-правовій кваліфікації зазначених обставин.

По-четверте, це суб'єкт правомірної поведінки. Будь-яка особа, яка відповідає ознакам суб'єкта кримінально-правових відносин з точки зору фізичного стану, осудності і віку, може бути виконавцем у складі правомірної поведінки. Аналіз заохочувальних кримінально-правових норм, що стимулюють до соціально-схвальної, позитивної поведінки, свідчить, що законодавець не передбачає в абсолютній більшості випадків якихось особливих ознак для такої особи. Скажімо, право на необхідну оборону, крайню необхідність, затримання злочинця має будь-яка особа, навіть котра не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність [50, с. 57].

Але потрібно погодитися з дослідниками деяких різновидів правомірної поведінки, що в структурі складу правомірного вчинку слід визначати т. з. "спеціальний суб'єкт", коли на особу покладено виконання правового обов'язку. "Спеціальний суб'єкт виконання обов'язкового наказу, - зазначає С. І. Дя- чук, - визначається з урахуванням специфічності сфери управлінських відносин. Наприклад, суб'єктами виконання наказу в умовах військової служби, інших видів служб, у сфері трудових правовідносин тощо є різні за своїм правовим статусом особи (підлеглий по службі, працівник конкретного підприємства, пересічний громадянин у стосунках з представником влади і т. ін.)" [21, с. 103]. Спеціальним суб'єктом правомірного вчинку є "особа, яка відповідно до закону виконує (виконувала) спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою запобігання чи розкриття їх злочинної діяльності" [44, с. 36].

Склад правомірної поведінки формує органічну єдність чотирьох вищезазначених елементів. Саме у своїй системній єдності вони утворюють якісну характеристику поведінки як суспільно-корисної, позитивної, правомірної. Досліджені елементи складу правомірної поведінки рівною мірою визначають суспільно-правову оцінку діяння. Позитивна якість правомірної поведінки нібито розфарбовує об'єктивні і суб'єктивні елементи та ознаки, з яких вони формуються. Проте саме така постановка питання іноді не сприймається. Так, стверджується: "При цьому не можна сказати, що суспільна корисність або соціальна прийнятність притаманні для суб'єкта, об'єкта, суб'єктивної чи об'єктивної сторони, якщо взяти їх окремо" [42, с. 137].

Таким чином, склад правомірної поведінки можна визначити як систему встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних елементів (ознак), що визначають суспільно- схвальну поведінку особи як правомірну та передбачають уникнення, звільнення або пом'якшення кримінальної відповідальності. З визначенням складу правомірної поведінки логічно зробити висновок, що правомірна поведінка матиме місце тільки там, де в наявності будуть усі елементи складу і, навпаки, відсутність хоча б одного з елементів складу правомірної поведінки свідчитиме про відсутність правомірної поведінки особи. З цього приводу не можна погодитися з І. Е. Звечаровським, що при інших рівних умовах у зазначеній структурі "стабільним" є тільки один елемент - це суб'єкт [50, с. 63].

Як юридична конструкція склад правомірної поведінки є необхідною і достатньою підставою для кримінально-правової кваліфікації поведінки як правомірної [51, с. 498]. Він вимагає від уповноваженого державного органа чи посадової особи встановлення обставин справи в такому обсязі, який би безперечно свідчив про наявність усіх без винятку ознак, що характеризують елементи тієї чи іншої правомірної поведінки.